справа № 22ц-4430 /2009.
Головуючий у першій інстанції: Петрюк Т. М.
категорія: 79
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
УХВАЛА
18 серпня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:
Головуючого - Віхрова В. В.,
Суддів: Можелянської З. М. , Каратаєвої Л. О.,
з секретарем Горобець К. В.,
за участі представника стягувана Герасименко С. А.,
боржника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за заявою Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» про видачу судового наказу на стягнення суми з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_4 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від десятого червня 2009 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Стягувач, ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» (код ЄДРПОУ 19357489, м. Київ), в особі директора Дніпропетровської філії, заявив у червні 2009 року до стягнення суму простроченого основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом і пені за час прострочення з позичальника за кредитним договором ОСОБА_4, чиї зобов'язання з погашення всієї суми боргу відповідно до встановлених строків на умовах узгодженого сторонами графіку забезпечувалися поручительством ОСОБА_5 , та посилався на порушення ними свого солідарного зобов'язання.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від десятого червня 2009 року відмовлено у прийнятті заяви ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» про видачу судового наказу на стягнення суми з ОСОБА_5
В апеляційній скарзі ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» посилається на залишення без уваги договору поручительства, укладеного у простій письмовій формі, внаслідок чого судом першої інстанції не застосована ст. 554 ЦК України, яка підлягала застосуванню, у зв'язку з чим порушується питання про скасування ухвали з винесенням нової про видачу судового наказу.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, доводи представника стягувана, заперечення боржника, яка наполягала на тому, що вона кредит не брала, з'ясувавши обставини звернення з заявою про видачу судового наказу, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи в прийнятті заяви, суддя виходив з того, що за наявності боржника не може видаватися судовий наказ на стягнення грошового боргу з поручителя, а вимога до нього не грунтується на правочині у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, судді надані всі документи в копіях, вірність яких оригіналу завірена, власне, працівниками стягувача, і за умовами кредитного договору основна сума позики має повертатися частинами за встановленим графіком, а основні, додаткові та акцесорні майнові зобов'язання позичальника забезпечуються порукою (п. 2.2 договору на а.с. 2), за умовами договору про яку поручитель поручився, серед іншого, за виконання основного зобов'язання на умовах розстрочки за встановленим кредитором і боржником графіком, з метою чого поручитель мав повідомлятися кредитором про порушення боржником своїх зобов'язань, на підставі чого протягом одного банківського дня з моменту отримання такого повідомлення поручитель мав провести виконання і сплатити відому суму (п.п. 1.1, 3.1 договору поруки на а.с. 4).
Також за наданими розрахунками та листами кредитодавця (а.с. 7, 10) підтверджується нарахування позичальнику платежів внаслідок прострочення, і не раніше ніж через рік від першого прострочення підготовлене вперше про це повідомлення поручителю не за частиною суми платежу, строк сплати якої настав, а на всю нараховану суму прострочення за декілька строків, встановлених графіком. Проте жодного доказу про вручення поручителю повідомлень про настання строку платежу, який не оплачений позичальником, чи хоч би про передання оператору поштового зв'язку для їх вручення, не надано, незважаючи на їх наявність в архівах стягувача (за твердженням його представника в судовому засіданні апеляційного суду).
Розрахунки заборгованості містять дані визнані лише стягувачем без посилань на приходні касові ордери, квитанції чи інші документи, які б підтверджували сплачені суми позичальником у погашення наданого йому кредиту. Тим більше, що в судовому засіданні апеляційного суду боржник підтвердила оспорювання нею через суд договору кредиту за безгрошовістю з підстав використання її документів для оформлення кредиту без її відома.
За таких обставин, колегія суддів має відзначити, що оскільки судовий наказ за ст. 95 ЦПК
України визнається особливою формою судового рішення, а відтак реалізацією юрисдикційної форми захисту задля примусового виконання, то він може видаватися лише на підставі наданих згідно з ст. 64 і п. 5 ч. 2 ст. 98 ЦПК України оригіналів документів, які підтверджують визнаний дійсний борг.
Разом з цим виконання свого обов'язку поручителем у самому договорі поруки поставлено в залежність від підтвердження дотримання кредитором умови про повідомлення поручителя про прострочення боржника, настання чого має бути попередньо доведене стягувачем, а так само з огляду на виконання основного зобов'язання частинами у встановлені графіком строки необхідні додаткові докази для підтвердження, що преклюзивний строк за ч. 4 ст. 559 ЦК України не закінчився, і стягувач має право вимоги на час звернення до суду на всю заявлену суму, що в сукупності свідчить про наявність спору між кредитором і поручителем про право цивільне, розв'язання якого вимагає дотримання процесуального режиму позовного провадження з судовими слуханнями, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК України є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
З наведених міркувань суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суддя вирішив ухвалою питання щодо процесуальної дії правильно з суворим дотриманням норм процесуального закону, а наведені мотиви щодо підстави її застосування не тягнуть будь-яких для заявника наслідків, окрім тих, що пов'язані з такими процесуальними діями судді за ч. 2 ст. 101 ЦПК України, через що не можуть вважатися помилковими з скасуванням постановленої ухвали, на підставі чого належить згідно з п. 1 ст. 312 ЦПК України постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 209, 312, 314, 315, 317 ЦПК України, - судова палата, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» відхилити, а ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від десятого червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.