Справа №22ц-6669 Головуючий 1 інстанції Рассуждай Я.М.
Категорія - 27 Доповідач Алексєєв А.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
21 жовтня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого - Новосядлої В.М.
Суддів - Алексєєва А.В., Сукманової Н.В.
При секретарі - Алексєєвій Г.С.
З участю позивача ОСОБА_1 Відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 3 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання, -
ВСТАНОВИВ:
6 березня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суму боргу у розмірі 42652 грн., суми інфляції 27156, 61 грн., 3% річних від простроченої суми 5332, 08 грн. Позивач зазначав, що 9 грудня 2002 року позичив відповідачеві гроші у розмірі 42652 грн., що на момент позики складало 8000 доларів США, про що є відповідна розписка. Відповідач зобов'язувався повернути гроші у наступному порядку: не пізніш 15 січня 2003 року 10663 грн., не пізніш 15 березня 2003 року 21326 грн., не пізніш 15 травня 2003 року 10663 грн., проте грошей не повернув. Розпискою від 26 жовтня 2005 року відповідач зобов'язався повернути суму одержаної позики не пізніше 31 січня 2006 року, проте, знов грошей не повернув.
У подальшому позивач збільшив позовні вимоги. Просив стягнути з відповідача суму боргу з врахування індексу інфляції в сумі 75140, 69 грн., а також з урахування 3% від простроченої суми боргу 91204, 77 грн.
Рішенням Київського районного суду міста Донецька від 3 червня 2009 року відмовлено у задоволені позову у повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не надав суду доказів укладання договору позики, з наданих розписок не вбачається, що відповідач отримував від позивача грошові кошти, відсутня обов'язкова письмова форма укладання договору, а також інші докази, які б підтверджували позовні вимоги.
В апеляційній скарзі позивач просить ухвалити нове рішення по справі, задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що суд дав невірну правову оцінку, дослідженим у ході судового розгляду доказам та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт наполягає на тому, що займав відповідачеві 8000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, позивача, якій підтримав доводи апеляційної скарги, відповідача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення суду, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов'язання. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на розписки відповідача від 9 грудня 2002 року та від 26 жовтня 2005 року, в яких відповідач зобов'язується повернути йому суму боргу у строк до 31 січня 2006 року.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на те, що сторонами не дотримана обов'язкова письмова форма укладання договору позики, не надано доказів передавання позивачем відповідачеві певних сум грошових коштів.
Апеляційний суд не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції.
Позивачем надано суду оригінал розписки відповідача від 9 грудня 2002 року, в якій останній зобов'язується повернути позивачеві борг частками до 15 січня 2203 року суму еквіваленту 2000 доларів США, до 15 березня 2003 року суму еквівалентну 4000 доларам США, до 15 травня 2003 року суму еквівалентну 2000 доларам США.
Також позивачем надано суду розписку відповідача від 26 жовтня 2005 року , в якій відповідач зобов'язується повернути позивачеві борг за розпискою від 9 грудня 2002 року до 31 січня 2006 року.
Відповідач не заперечує факт написання зазначених розписок.
Отже, між сторонами виникли правовідносини, під час дії Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року.
Згідно статті 374 ЦК України в редакції 1963 року, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Згідно статті 375 ЦК України в редакції 1963 року, договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.
Згідно статті 376 ЦК України в редакції 1963 року, позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошевістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі. В тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 цього Кодексу), заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.
З наданих позивачем розписок вбачається, що відповідач винен позивачеві певні суми грошових коштів, які він брав у нього в борг та зобов'язується повернути позивачеві до конкретно визначеної дати, що підтверджується особистим підписом відповідача. В розписках визначені всі необхідні умови договору позики.
За встановлених обставин апеляційний суд вважає, що сторонами дотримана проста письмова форма договору позики та позивачем надані докази у підтвердження укладання з відповідачем договору позики.
Розпискою від 26 жовтня 2005 року відповідач визнав борг до спливу строку позовної давності та зобов'язався повернути його позивачеві до 31 січня 2006 року.
Відповідачем, який заперечує проти договору позики за його безгрошовістю, не надано суду письмових або інших достовірних доказів безгрошевості.
Суд першої інстанції не врахував наведені обставини та помилково прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, постановив рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно вимог статті 309 ЦК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Апеляційний суд вважає встановленим факт укладання між сторонами договору позики 9 грудня 2002 року на суму еквівалентну 8000 доларам США. Зазначений борг відповідач повинен був повернути позивачеві до 31 січня 2006 року.
Згідно статті 214 ЦК України в редакції 1963 року, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
За наведених підстав позовні вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми підлягають частковому задоволенню. Позивач просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три процента річних від простроченої суми, починаючі з 1 січня 2004 року.
Проте, з наданих позивачем розписок вбачається, що він погоджувався з поверненням суми боргу до 31 січня 2006 року. Отже, саме з цієї дати повинно нараховувати індекс інфляції та проценти за прострочення грошового зобов'язання.
Сума боргу на час її надання відповідачеві складає суму еквівалентну 8000 доларам США, що на той час складало 42652 гривні.
З урахуванням індексу інфляції за період з 1 лютого 2006 року по час постановления апеляційним судоми рішення зазначена сума складає 42652 грн. х 170, 3% = 72636 грн.36 коп.
Сума трьох процентів річних з простроченої суми грошового зобов'язання складає за період з 1 лютого 2006 року 72636 грн. х 3% : 365 днів X 1356 днів =? 4753 грн. 65 коп.
Зазначені суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до вимог статті 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також піддягають стягненню судові витрати в сумі 781 грн. 41 коп.
Загалом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 72636 грн. 36 коп. + 4753 грн. 65 коп. + 781 грн. 41 коп. = 78171 грн. 42 коп.
Зважаючи на вищевикладене, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду з постановлениям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання, судових витрат, а загалом 78171 грн. 42 коп.
Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду міста Донецька від 3 червня 2009 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 72636 (сім десять дві тисячі шістсот тридцять шість ) гривень 36 коп., три відсотки річних від простроченої суми за прострочення зобов'язання в сумі 4753 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят три) гривні 65 коп., судові витрати по справі 781 (сімсот вісімдесят одну) гривню 41 коп., а загалом 78171 (сімдесят вісім тисяч сто сімдесят одну) гривню 42 копійки.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців після набрання ним законної сили.