Справа № 22ц - 7772/2009 рік Головуючий першої інстанції Кут*я С.Д.

Категорія: 27 Доповідач: Осипчук О.В.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Висоцької B.C.

суддів:   Біляєвої О.М., Осипчук О.В.

при секретарі: Суліма Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно - комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про зобов'язання повернути грошові кошти, про стягнення збитків та моральної шкоди, за апеляційною скаргою АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 липня 2009 року, -

встановив:

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 липня 2009 року позов ОСОБА_1 до Акціонерно - комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про зобов'язання повернути грошові кошти, про стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково.

Зобов’язано відповідача повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 100000 грн., що внесені нею на депозит за договором банківського вкладу № 175/2401 -Ф02 від 11.08.2008 року. Стягнуто з відповідача на корись позивачки збитки в розмірі 260059 грн. 80 коп., а також витрати на правову допомогу в сумі 25 000 грн. В задоволені позову про стягнення моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з АКБ «Укрсоцбанк» судовий збір на користь держави в сумі 1700 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо залишення позову без розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на те, що суд не врахував, що порушення прав позивачки відбулося не з вини відповідача, який виконував постанову Правління Національного банку України № 413 від 4.12.2008 року, згідно до абзацу 5 п.2 якої банкам заборонено робити дострокове повернення депозитів. Листом Голови Національного банку України від 6.12.2008 року керівникам комерційних банків прямо вказано, що постановою НБУ № 413 від 4.12.2008 року банкам заборонено дострокове повернення депозитів, тому що вони вкладені в довгострокові кредити та інші активи. Дії банку ґрунтуються на належному виконанні приписів законодавства щодо умов проведення банківських операцій та здійснення банківської діяльності взагалі. Крім того, понесені позивачкою витрати не підтверджені належним чином, суду не надано доказів сплати понесених витрат коштами, які були взяті в позику. Судом також не перевірена фінансова можливість надання ОСОБА_3 коштів у позику ОСОБА_1 Крім того, сторони за договором позики фактично застосували в якості відповідальності неустойку у вигляді пені, яка за невиконання грошових зобов'язань не може стягуватися в розмірі, більшому ніж подвійна облікова ставка НБУ. Крім того, обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному режиму, встановленому законодавством України і сплачуючи штраф за договором позики в іноземній валюті, сторони використовували її як засіб платежу, що в свою чергу вимагало наявності хоча б у однієї із сторін договору індивідуальної ліцензії НБУ для здійснення валютної операції. Оскільки доказів наявності такої ліцензії суду не надано, то факт сплати штрафу за договором позики не повинен розглядатися судом як належний та допустимий доказ. Також судом не прийнято до уваги, що між сторонами виник спір щодо виконання договорів, які містять третейське застереження щодо порядку вирішення спорів, тому такий позов у разі заперечення відповідача проти вирішення спору судом загальної юрисдикції, повинен бути залишений без розгляду.

В апеляційному суді представник відповідача підтримав доводи скарги в повному обсязі, при цьому пояснивши, що хоча в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування судового рішення в повному обсязі, але з рішенням суду в частині відмови стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди відповідач згоден.

Представник позивачки заперечувала проти скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наданих сторонами доказів відповідно до вимог ст. 30 ЦПК України судом першої інстанції визнано встановленим, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і відповідачем був укладений договір № 175/2000 - Ф02 банківського вкладу «Капітал». Відповідно до умов цього договору позивачка внесла на депозитний рахунок 500 000 грн., що підтверджується квитанціями № 1091 - 12 від 24.04.2008 року на суму 370000 грн., та № 1091-15 від 25.04.2008 року на суму 130000 грн. 11 серпня 2008 року між цими ж сторонами був укладений договір № 175/2401-Ф02 банківського вкладу «Капітал», відповідно до якого позивачка внесла на депозитний рахунок 100 000 грн., що підтверджується квитанцією № 1091-04 від 11.08.2008 року. 16 грудня 2008 року відповідач зареєстрував за вхідним номером 4692 заяву ОСОБА_1 від 15.12.2008 року про розірвання укладених договорів і дострокове повернення їй грошових коштів у зв'язку зі смертю чоловіка. В цей же день відповідачем була зареєстрована ще одна аналогічна заява ОСОБА_1 До цього, в жовтні 2008 року, позивачка зверталася в усній формі до відповідача з аналогічною заявою, оскільки її чоловік за станом свого здоров’я потребував лікування за кордоном, але їй було усно відмовлено. Письмові заяви позивачки про повернення грошей в подальшому подавалися на адресу відповідача 26.12.2008 року, 20.02.2009 року та 17.03.2009 року, але їй було відмовлено з посиланням на постанову НБУ № 413 від 4.12.2008 року. 31 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір займу, згідно з яким ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 в позику 50 000 ЕВРО, які вона повинна була повернути до 31.12.2008 року. Згідно умов цього договору гарантією своєчасного повернення боргу був штраф в розмірі 2% від неповернутої суми боргу за кожний день прострочення платежу. Згідно наданої позивачкою розписки та показань ОСОБА_3, допитаного в суді в якості свідка, грошові кошти були повернуті лише 27 січня 2009 року, також сплачений штраф в сумі 26 000 ЕВРО за несвоєчасне повернення суми позики.

Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 100 000 грн., що внесені нею на депозит за договором банківського вкладу № 175/2401-Ф02 від 11.08.2008 року, суд керувався вимогами ст.ст. 1058, 1074, 1075 ЦК України і виходив з того, що відповідно до вказаних норм матеріального права, а також п.2.3 договору та п. 7 Правил обслуговування банківських вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб, відкритих в Акціонерно - комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затверджених рішенням Правління АКБ «Укрсоцбанк», власник має право за власною ініціативою достроково розірвати договір банківського вкладу й зажадати дострокової видачі суми депозиту та оплати нарахованих відсотків не пізніше трьох робочих днів з моменту одержання відповідної заяви від вкладника. З вини відповідача позивачка ОСОБА_1 була обмежена в здійсненні права власності відносно належних їй грошових коштів.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивачки понесені нею збитки в сумі 260 059 грн. 80 кол., суд керувався вимогами ст.ст. 22, 612, 614 ЦК України і виходив з того, що неправомірне прострочення відповідачем повернення ОСОБА_1 грошових коштів за банківськими вкладами на загальну суму 600 000 грн., допущене з 19.12.2008 року, порушило право позивачки на розпорядження належною їй власністю у вигляді вказаних коштів та можливості витратити їх на лікування свого тяжко хворого чоловіка. Суд дійшов висновку, що збитки причинені позивачці з вини відповідача, оскільки ОСОБА_1 тричі зверталася до банку з заявою про видачу їй депозиту, за рахунок якого вона мала можливість оплатити всі витрати, пов'язані з лікуванням чоловіка. З вини відповідача, який тричі відмовив в достроковій видачі депозиту позивачка вимушена була брати позику і нести відповідальність за несвоєчасне повернення цих коштів.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача понесених нею витрат на правову допомогу у сумі 25000 грн., суд керувався вимогами ст. 84 ЦПК України і виходив з того, що 12 рудня 2008 року між позивачкою та адвокатом ОСОБА_4 був укладений договір на надання правової допомоги і в період з грудня 2008 року по квітень 2009 року позивачка за договором оплатила 25000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходив з того, що діючим законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення однією із сторін зобов’язань за договором. В цих випадках передбачений інший правовий механізм відновлення прав у вигляді відшкодування збитків та неустойки.

Апеляційний суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права, які регулюють дані правовідносини, що виникли між сторонами.

 Відповідно до ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами та їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Частини 1 та 2 ст. 1060 ЦК України вказують на те, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу ( вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Як правильно встановлено судом і це підтверджується змістом договорів від 24 квітня 2008 року та від 11.08.2008 року, відповідач прийняв від вкладника - позивача грошові кошти (депозит) на депозитний рахунок в загальній сумі 600 000 грн., строком на п'ять та десять років відповідно та зобов'язався виплачувати вкладнику депозит та проценти на нього на умовах і в порядку, встановленого договором. Позивачка скористалася своїм правом і звернулася до відповідача з заявою про дострокове повернення її вкладу.

Доводи апеляційної скарги щодо обов'язку відповідачем застосування постанови правління НБУ № 413 не впливають на висновки суду про обґрунтованість заявлених вимог з наступних підстав.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на постанову правління НБУ від 4 грудня 2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків», пунктом 2 якої Національний банк України зобов'язав банки України уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення динаміки зростання обсягів депозитів з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно - правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно - правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечить законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно - правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Нормативно - правові акти національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Таким чином, зазначеним законом встановлена обов'язковість державної реєстрації в Міністерстві юстиції України нормативно - правових актів Національного банку України.

Постанова правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008 року на державну реєстрацію до Міністерства юстиції не надходила і тому юридичної сили не має.

Відповідно до п.п. «а» п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затверджених постановою КМУ від 28 грудня 1992 року № 731 з подальшими змінами ( далі - Положення) державній реєстрації підлягають нормативно - правові акти будь - якого виду ( постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпляють соціально - економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно - правовий механізм їх реалізації.

Право володіння, користування та розпорядження своєю власністю, об'єктом якої є грошові вклади, закріплено в ст. 41 Конституції України. Встановлені гарантії права на приватну власність, в тому числі проголошено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, при цьому право приватної власності є непорушним. Громадянин має право вільно здійснювати право власності щодо належного йому майна.

Доводи скарги щодо ненадання суду належних доказів сплати конкретної суми коштів на лікування чоловіка позивачки та безпідставне прийняття судом в якості доказу попередній рахунок, який виданий на території іншої держави, безпідставні і не заслуговують на увагу, оскільки 10 січня 2002 року Україною ратифікована міжнародна Конвенція, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів, до якої станом на 1992 рік також приєдналася Німеччина.

Надані апеляційному суду квитанція від 6.11.2008 року про сплату 49389, 66 ЕВРО, рахунок та лист лікарні, з яких лист та квитанція офіційно перекладені на території України, є достатніми доказами понесених позивачкою витрат на лікування чоловіка. Представник позивачки пояснила, що суду надавалася квитанція про сплату понесених витрат на лікування, вона була оглянута судом, але до матеріалів справи не залучена. Апеляційному суду також наданий офіційно завірений переклад з німецької про підтвердження лікування ОСОБА_5 в лікарні м. Берліна.

Також суд вважає безпідставними доводи скарги щодо фіктивності договору позики між позивачкою та ОСОБА_3, оскільки вказаний договір ніким не оскаржений, і у встановленому законом порядку не визнаний недійсним. Укладений між вказаними особами договір позики підписаний обома сторонами, факт повернення позивачкою ОСОБА_3 наданих в позику коштів та суми штрафу підтверджується його розпискою і це він підтвердив під присягою як свідок в судовому засіданні. Таким чином, надані позивачкою докази були достатніми для суду і вони нічим з боку відповідача не спростовані. Перевірка ж фінансового стану сторін на час укладення угоди, як на це посилається апелянт, не входить до обов'язку суду.

 Також не заслуговують на увагу доводи щодо заборони передачі у позику між фізичними особами іноземної валюти та сплати штрафу, оскільки це твердження суперечить діючому законодавству, і крім того, дійсність договору позики не є предметом розгляду по цій справі.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення на користь позивачки оплати послуг адвоката необгрунтовані, оскільки матеріали справи містять укладений між позивачкою та адвокатом ОСОБА_4 договір на надання правової допомоги від 12 грудня 2008 року, копії квитанцій про оплату за надані послуги 25000 грн., та акт виконаних робіт по вказаному договору, з якого вбачається, що адвокат крім безпосередньої участі в судових засіданнях надавав допомогу по підготовці нормативної бази, складанню претензій, позовної заяви, скарг щодо.

Що стосується доводу скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства в частині не прийняття до уваги наявності в договорах третейського застереження і не залишення позовної заяви без розгляду, як того просив представник відповідача, то на думку апеляційного суду вказаний позов не може бути розглянутий третейським судом. Так, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила не тільки зобов'язати відповідача повернути належні їй гроші, що знаходяться на депозитних вкладах, але і ставить питання про відшкодування збитків, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і не може бути розглянуто третейським судом.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду є законним і обґрунтованим, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерно - комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.