Справа - 4221/09 Головуючий в 1 й інстанції - Решетнік М.О.,
Категорія- 45 Доповідач- Сіромашенко Н.В.,
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Петренко І.О.,
суддів - Котушенко С.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі - Шило С.Ю.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, земельного управління Дніпропетровської міської ради, 3-я особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міськради та державних актів на право власності на землю, відновлення розмірів ділянок, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2009 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, земельного управління Дніпропетровської міськради, 3-я особа: ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міськради та державних актів на право власності на землю, відновлення розмірів ділянок.
В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування даного рішення з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обгрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом 1-ї інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником 46/400 частини садиби АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 26 травня 1977 року з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, посвідченого 5-ю Дніпропетровською держнотконторою, зареєстрованого в реєстрі №1-1996, та рішення виконкому Бабушкінської райради м. Дніпропетровська №201 від 16 березня 2001 року, яким затверджено акт ідеальних частин садиби, власником інших 54/100 її частин є син позивача - ОСОБА_5 У відповідності до даного договору садиба розташована на земельній ділянці площею 600 кв.м.
Відповідачка ОСОБА_4 є власником суміжної садиби АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 1999 року та договору дарування від 23 березня 1982 року, згідно яких розмір земельної ділянки, на якій розташована садиба, 924 та 927 кв.м відповідно.
На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міськради №1938 від 18 грудня 1997 року відповідно до п.п. 63 та 79 додатку до нього ОСОБА_3 та відповідачці ОСОБА_4 було передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки, на яких розташовані належні їм садиби, розміром 0, 0918 га та 0, 0954 га відповідно, про що видано державні' акти на право приватної власності на землю.
Прийшовши до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, суд 1-і інстанції виходив з того, що приватизація земельних ділянок сторонам була вчинена правомірно, прийняті рішення та видані на їх підставі держави! акти є законними, оскільки розміри земельних ділянок, переданих їм у приватну власність, було визначено на підставі відповідних актів встановлення існуючих зовнішніх меж земельних ділянок в натурі погоджених сторонами, яким передавались земельні ділянки у власність, з іншими землекористувачами, що свідчило про відсутність претензій кожної із сторін до інших осіб щодо землекористування. Вказані розміри були визначені також відповідними землевпорядними організаціями, в повноваження яких і входить таке визначення.
Судом зазначено, що розбіжності у розмірах, вказаних в різних правовстановлювальних та інших документах, не можуть свідчити про зміну розмірів земельних ділянок після вчинення приватизації, оскільки такі розміри визначалися та зазначалися у цих документах органами чи певними особами, не наділеними правом визначати розміри ділянок, заміри здійснювалися без встановлення меж ділянок, що перебували у відповідних землекористувачів, а тому ці розміри буди умовними.
Не були взяті до уваги при ухваленні рішення судом 1-ї інстанції доводи позивача на підтвердження його позовних вимог, а саме: неможливості обслуговування свого будинку його сином через проходження межі земельних ділянок в безпосередній близькості до стіни будинку, тому що такі перешкоди позивач та його син створили собі самі, що встановлено судовим рішенням (а.с.85-89).
Окрім того, суд посилався на те, що в будь-якому разі навіть за можливості зміни розміру земельної ділянки порівняно з тим, що існував до приватизації, не можна говорити про те, що сталося це саме з вини ОСОБА_4, так як належна ОСОБА_3 земельна ділянка межує і з іншими землекористувачами, а в якому саме місці і яким чином змінилися розміри чи межі позивач зазначити не зміг.
Апеляційний суд вважає, що враховуючи зазначені обставини та вимоги чинного законодавства, суд 1-ї інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому скасуванню воно не підлягає. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2009
року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.