Ухвала

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 466/9769/20

провадження № 61-9518ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила:

- визнати недійсною заяву від 27 квітня 2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Матвіїв Л. І.;

- визнати майно спільною власністю подружжя;

- поділити майно подружжя у спосіб виплати їй відповідачем половини вартості спільно нажитого майна, що становить 536 500 грн.

Одночасно з позовом, ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , орієнтованою вартістю 870 тис. грн.

В обґрунтування заяви зазначала, що відповідач не бажає добровільно поділити майно, має намір відчужити спірну квартиру. У квітні 2020 року спонукав її підписати у нотаріуса заяву про те, що квартиру АДРЕСА_1 купив за свої особисті заощадження, що не відповідає дійсності. Зазначає, що указану заяву підписала не читаючи, під психологічним тиском із сторони відповідача і на даний час звернулась до суду із позовною заявою про визнання її недійсною.

З метою недопущення відчуження спірного майна просила задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову. Заявником також не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року скасовано та постановлено нову, якою заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд, задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, виходив з того, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є достатнім, розумним, співмірним та адекватним заходом і не порушить збалансованості інтересів сторін, створить належні умови для виконання в подальшому можливого рішення суду у справі, а також ефективного захисту і поновлення порушених прав заявника.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, а також, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до утруднення або неможливості у майбутньому виконати рішення суду.

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржуване судове рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року необхідно відмовити з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 у справі № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 ЦПК України: «З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 вказувала на те, що звернулась із позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання спільним майном подружжя квартири АДРЕСА_1 , орієнтованою вартістю 870 тис. грн, автомобіля марки «Toyota Avensis», загальний легковий седан В, державний номерний знак НОМЕР_1 , орієнтованою вартістю 203 тис. грн, який був придбаний за час перебування у шлюбі з відповідачем з 2004 року за спільні кошти подружжя. Вартість спільно нажитого майна подружжя оцінює в 1 073 000 грн. Просила поділити майно та стягнути половину вартості цього майна, тобто 536 500 грн.

Предметом позову у справі № 466/9769/20 є поділ майна подружжя.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що між сторонами виник спір, предметом якого серед іншого є квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є достатнім, розумним, співмірним та адекватним заходом і не порушує збалансованості інтересів сторін, створить належні умови для виконання в подальшому можливого рішення суду у справі, а також ефективного захисту і поновлення порушених прав заявника.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвал, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року слід відмовити з підстав, встановлених частиною четвертої статті 394 ЦПК України.

Керуючись частинами четвертою, п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко