Справа № 727/7582/20

Провадження № 2/727/256/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Заверусі Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання частково недійсним договору дарування, -

Встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання частково недійсним договору дарування посилаючись на те, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1992 року по 2000 рік, їхні шлюбні відносини припинилися з грудня 1998 року.

Під час шлюбу нею та відповідачем ОСОБА_2 побудовано садовий будинок в садівничому товаристві «Садівник», членами якого вони являлись, по АДРЕСА_1 .

Факт спільного будівництва садового будинку в період з 1992 року по 1998 рік встановлено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 03.09.2014 року по цивільній справі №727/11936/13-ц за позовом ОСОБА_2 до неї, ОСОБА_4 , виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на жилий будинок, визнання недійсним рішення виконкому Чернівецької міської ради №283/6 від 12.04.2005 року, визнання частково недійсним рішення виконкому Чернівецької міської ради від 07.06.2005 року №409/9, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власним жилим будинку шляхом виселення та про вселення.

Зазначеним рішенням суду задоволено частково позов ОСОБА_2 , скасовано її право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , скасовано рішення виконкому Чернівецької міської ради про прийняття його до експлуатації і видачу їй свідоцтва про права власності, оскільки садовий будинок було побудовано подружжям самочинно у 2003 році, а виконком міської ради незаконно дозволив їй у 2005 році перепланувати садовий будинок у житловий і видати їй свідоцтво про право власності.

З часу будівництва спірного будинку вона весь час постійно проживає в ньому, несе всі витрати по його утриманню в належному технічному стані, а відповідач ОСОБА_2 у будинку не проживає з 1996 року.

В лютому 2020 року у зв`язку із поданням позову ОСОБА_3 до неї про виселення їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 без її відома узаконив самочинне будівництво їхнього садового будинку та 13.01.2016 року зареєстрував своє право власності на нього лише на своє ім`я, а 17.11.2016 року подарував його і земельну ділянку для його обслуговування своїй доньці від першого шлюбу відповідачці ОСОБА_3 .

У вересні 2020 року з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона дізналась, що ОСОБА_2 у 2014 році отримав свідоцтво про право власності на землю, на якій розташований спірний садовий будинок і на його підставі та на підставі інших, передбачених законом документів, узаконив їхнє самочинне будівництво, однак зробив це всупереч закону лише на своє ім`я, і для уникнення відповідальності подарував його своїй доньці.

Відповідачем ОСОБА_2 порушено її права як співвласника спірного нерухомого майна, оскільки відповідно до ст.22 Кодексу України про шлюб та сім`ю, який діяв під час виникнення вказаних правовідносин (будівництва садового будинку), передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Вона з відповідачем ОСОБА_2 побудували разом під час шлюбу спірний садовий будинок і тому їй має належати 1/2 частка даного будинку. Державна реєстрація права власності на садовий будинок проведена у 2016 році не підтверджує того факту, що спірний садовий будинок було набуто відповідачем ОСОБА_2 саме у 2016 році, оскільки реєстраційні дії є похідними від юридичного факту набуття права власності.

Станом на день укладення договору дарування садового будинку, відповідачу ОСОБА_2 було відомо, що спірний будинок належить їм обом на праві спільної сумісної власності, тому відповідач мав право розпоряджатися лише своєю половиною будинку, у зв`язку з чим необхідно визнати договір дарування недійсним в частині дарування 1/2 частки спірного будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

А тому просила визнати частково недійсним договір дарування від 17.11.2016 року садового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Половинською О.Б., зареєстрований в реєстрі за №2525, в частині дарування 1/2 частки вказаного садового будинку; визначити, що їй належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка у садовому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , який складається з: садового будинку літ.А-І загальною площею 226,40 кв.м.; сараю (літ.Б); вбиральні (літ.В.); альтанки (літ.Г); криниці - І; огорожі № 1-3.

Позивачка ОСОБА_1 та її представники в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на заперечення. Просили задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях. Просив відмовити в задоволенні позову, а також застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що відповідач ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, з яким вони перебували в зареєстрованому шлюбі до 1990 року. В 1989 році ОСОБА_2 вступив в садівниче товариство і вони купили земельну ділянку. В 1990 році вони побудували стіни, перекриття, стропила. Після розірвання шлюбу, їй залишилась квартира, а ОСОБА_2 спірний будинок. З 1991 році відповідач сам проживав в будинку, а в лютому 1992 року до ОСОБА_2 прийшла проживати позивачка з дітьми, оскільки будинок був готовий для проживання.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представників позивачки, відповідача, представника відповідачки, свідка, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 23.02.1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського (на даний час Шевченківського) районного суду м. Чернівці від 23.11.2000 року (а.с.7). Також вказаним рішенням встановлено, що шлюбні відносини припинилися з грудня 1998 року.

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 за час шлюбу з 1992 року по 1998 рік спільно здійснювали будівництво будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . Спірний будинок є самочинним будівництвом, яке здійснювалось спільно позивачкою та відповідачем.

Вказані обставини встановлено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 03.09.2014 року (а.с.8-14) по цивільній справі №727/11936/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на жилий будинок, визнання незаконними рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод користування та розпорядження жилим будинком шляхом виселення та про вселення, яким визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради про надання дозволу на переобладнання власного садового будинку під індивідуальний житловий будинок та про затвердження актів державних технічних комісій щодо прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків, будинковолодінь і окремих квартир, а також визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок № НОМЕР_1 з належними до нього надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, в рішенні Апеляційного суду Чернівецької області від 03.09.2014 року по цивільній справі №727/11936/13-ц вказано, що згідно рішення Ленінського районного суду м. Чернівці від 11.10.1990 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та встановлено, що сторони рік не підтримують шлюбні відносини, а тому, суд не приймає покази свідка ОСОБА_5 про те, що нею та відповідачем в 1990 році побудовано стіни, перекриття та стропила, оскільки вона та відповідач на той час не підтримували шлюбних відносин.

Згідно зі ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції 1969 року), яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям на час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції 1969 року) передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

Відповідно до ст.29 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції 1969 року), поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Суд вважає, що оскільки садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, розташований на території садівничого товариства «Садівник» по АДРЕСА_1 побудований позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 спільно в період шлюбу, а тому на спірне майно поширюється режим спільного сумісного майна в зв`язку з чим позивачці належить 1/2 частка спірного будинку.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.10.2019 року у справі №308/2695/16-ц.

Як вбачається з копії технічного паспорту (а.с.27-31), садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 складається з: садового будинку літ.А-І загальною площею 226,40 кв.м.; сараю (літ.Б); вбиральні (літ.В.); альтанки (літ.Г); криниці - І; огорожі № 1-3.

Відповідно до договору дарування від 17.11.2016 року (а.с.21-22), відповідач ОСОБА_2 подарував відповідачці ОСОБА_3 садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, розташований на території садівничого товариства «Садівник» по АДРЕСА_1 .

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд вважає, що посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що він оформив право власності на спірний будинок в 2016 році, а тому вправі був розпоряджатися ним на власний розсуд, є безпідставним, оскільки будинок побудований спільно колишнім подружжям в період зареєстрованого шлюбу, кожному з подружжя належить по 1/2 частці, а проведена реєстрація права власності у 2016 році є похідною від юридичного факту набуття права власності.

При відчуженні спірного будинку на користь ОСОБА_3 , поділ майна подружжя позивачки та відповідача проведений не був, а тому відповідач ОСОБА_2 міг лише за згодою позивачки розпоряджатися майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В п.5 договору дарування від 17.11.2016 року (а.с.21-22) зазначено, що дарувальник ( ОСОБА_2 ) стверджує, що садовий будинок, який є предметом цього договору, на момент його укладення - нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, не заставлений, в спорі та під забороною (арештом), в податковій заставі не перебуває, а також прав щодо нього у третіх осіб, як в межах, так і за межами України, немає.

Суд вважає, що відповідачу ОСОБА_2 станом на час укладення договору дарування було відомо, що спірний садовий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами побудований в період шлюбу з позивачкою ОСОБА_6 та належить їм обом на праві спільної сумісної власності, тому відповідач мав право розпоряджатися лише 1/2 частиною спірного будинку, чим ввів в оману відповідачку ОСОБА_3 при укладенні договору дарування спірного садового будинку щодо своїх прав на вказане майно.

Що стосується заявленого відповідачем ОСОБА_2 клопотання про застосування позовної давності до вимог позивачки, то дане клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

20 лютого 2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці відкрито провадження по справі ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні садовим будинком шляхом виселення (а.с.17-18). Зі змісту позовної заяви (а.с.19-20), позивачці ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_3 являється власником садового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17.11.2016 року.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом 19.09.2020 року, що підтверджується штампом прийняття вхідної кореспонденції (а.с.3), а тому, суд вважає, що позивачкою не пропущено трьохрічний строк позовної давності.

Крім того, суд вважає, що посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивачці було відомо, що він зареєстрував право власності на садовий будинок в 2016 році та подарував його в 2016 році ОСОБА_3 є безпідставним, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що необхідно визнати частково недійсним договір дарування від 17.11.2016 року садового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Половинською О.Б. та зареєстрований в реєстрі за №2525, в частині дарування 1/2 частки вказаного садового будинку та визначити, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка у садовому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , який складається з: садового будинку літ.А-І загальною площею 226,40кв.м.; сараю (літ.Б); вбиральні (літ.В.); альтанки (літ.Г); криниці - І; огорожі № 1-3, задовольнивши позовні вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 23, 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції 1969 року), ст.ст.230, 253, 256, 257, 261, 321, 368, 369 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 81, 82, 89, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати частково недійсним Договір дарування від 17.11.2016р. садового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Половинською О.Б., зареєстровано в реєстрі за №2525, в частині дарування 1/2 частки вказаного садового будинку.

Визначити, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , належить на праві спільної часткової власності 1/2 частка у садовому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , який складається з: садового будинку літ.А-І загальною площею 226,40кв.м.; сараю (літ.Б); вбиральні (літ.В.); альтанки (літ.Г); криниці - І; огорожі № 1-3.

З повним текстом рішення суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 18 червня 2021 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: