ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.06.2021Справа № 910/14489/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

від позивача: Родіна Т.М.

від відповідача: Франюк А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» всупереч умовам договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0140-02024 від 01.01.2019 неправомірно включило до рахунку-фактури та акту приймання-передачі послуг обсяги експортованої електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

06.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, допущених при поданні до суду позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14489/20, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 10.11.2021.

02.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що пункт 4.1. договору №0140-02024 від 01.01.2019, в редакції додаткової угоди від 14.08.2019, уточнює особливості визначення обсягу послуги для певних видів діяльності на ринку електричної енергії і не містить вичерпного переліку підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги, і не виключає обсяги експортованої електричної енергії з обсягу послуги, що підлягає оплаті. Також, відповідач вважає, що посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20 є необґрунтованим, оскільки предметом дослідження у вказаній справі були питання правомірності прийняття НКРЕКП нормативно-правового акта, при цьому спір у даній справі виник з приводу виконання договірних зобов`язань щодо оплати вартості послуг.

У підготовчому засіданні 10.11.2020 судом задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви в підготовчому засіданні для підготовки відповіді на відзив та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 08.12.2020.

08.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що оскільки постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1., 5.3., 5.6. глави 5, 6.2., 6.5. глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття, а тому у відповідача відсутні підстави нарахування позивачу плати за послуги передачі електричної енергії при здійсненні експорту.

У підготовчому засіданні 08.12.2020 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 23.12.2020.

18.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач повідомив, що обов`язок позивача здійснювати оплату послуги відповідача з передачі електричної енергії при здійсненні експортування останньої, окрім договору, також узгоджується із вимогами чинного законодавства. Також, відповідач вважає, що позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту, що є підставою для відмови у позові.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких позивачем зазначено, що зміни, внесені постановою НКРЕКП від 07.02.2020 №360 до положень Кодексу системи передачі збільшують собівартість електричної енергії у зв`язку із додаванням до структури тарифу вартості послуг за передачу та послуг з диспетчерського управління. Таким чином, за доводами позивача, збільшення собівартості електричної енергії призводить до втрати конкурентоспроможності не лише позивача, а інших учасників ринку електричної енергії України, та як наслідок припинення експорту електричної енергії у зв`язку з його економічною недоцільністю.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 27.01.2021.

У підготовчому засіданні 27.01.2021 представник відповідача надав суду для долучення до матеріалів справи клопотання про залучення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Проте, відповідачем не наведено належних обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Обставин, з яких вбачається, що внаслідок прийняття судового рішення у даній справі на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг буде покладено нові обов`язки та виникнуть нові права, судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 27.01.2021 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/14489/20 до судового розгляду по суті на 16.02.2021, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 16.02.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.02.2021 надав пояснення по суті заперечень, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 16.02.2021 суд оголосив про відкладення розгляду справи по суті на 16.03.2021.

17.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.

У судовому засіданні 16.03.2021 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 13.04.2021.

13.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 13.04.2021 суд задовольнив клопотання позивача та оголосив про відкладення розгляду справи по суті на 18.05.2021.

У судовому засіданні 18.05.2021 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 01.06.2021.

31.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.06.2021 судом заслухано заключні слова представників учасників справи, представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 01.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року №802, п. 3.2. Статуту НЕК «Укренерго».

ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 13.11.2018 №1409.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

Згідно з п. 1.3.5 Правил ринку, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладається згідно із Кодексом системи передачі.

У відповідності до приписів п.п. 5.2, 5.4, 5.5 Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.

Відповідно до п. 5.1 Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018 - договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі.

01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (користувач, позивач) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», змінено організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (опаратор системи передачі (ОСП), відповідач) укладений договір №0140-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії відповідно до умов якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1. договору).

Умови договору №0140-02024 є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».

14.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» укладено додаткову угоду до договору №0140-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019, якою сторони погодили нову редакцію договору

За змістом пункту 4.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:

1) плановий обсяг послуг визначається на основі наданих користувачем та погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;

2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним користувачем (додаток №2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС користувача.

Відповідно до п. 6.5. договору, користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком», з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Відповідачем було виставлено на оплату позивачу рахунок-фактуру № 0140-02024/04/08/2020 від 04.08.2020 та акт приймання-передачі електричної енергії від 31 липня 2020 року за липень 2020 року на суму 5 076 319,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» неправомірно включило до зазначеного рахунку-фактури та акту приймання-передачі послуг обсяги експортованої електричної енергії.

13.08.2020 позивач направив на адресу відповідача заперечення №119/13-1413 від 12.08.2020 на акт приймання-передачі послуг за липень 2020 року від 31.07.2020 по договору №0140-02024, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист, накладною та поштовою квитанцією №0411631518842 від 13.08.2020.

У запереченнях №119/13-1413 від 12.08.2020 на акт приймання-передачі послуг від 31.07.2020 позивач повідомив, що у зв`язку з тим, що дія Постанови НКРЕКП в частині змін до пунктів 5.1., 5.3., 5.6. глави 5, 6.2., 6.5. глави 6 Розділу ХІ та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 була зупинена, послуги з передачі електричної енергії в липні 2020 року в розмірі 12 000 000 квт/год не підлягають оплаті.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що оскільки останній не погоджується із нарахуванням плати за послуги передачі обсягів експортованої електричної енергії до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» можуть бути застосовані наслідки, встановлені Постановою НКРЕКП «Про затвердження Правил Ринку» від 14.03.2018 № 307 щодо зобов`язання застосувати до учасників ринку електричної енергії статус «Переддефолтний» та, як наслідок, статусу «Дефолтний» за не оплату такими учасниками ринку послуг з передачі електричної енергії.

Отже, в результаті застосування до позивача статусу «Переддефолтний», та, як і наслідок статусу «Дефолтний», відповідач фактично може позбавити позивача можливості брати участь на ринку електричної енергії та виконання позивачем обов`язків.

У зв`язку з тим, що включення ПрАТ «НЕК «Укренерго» до рахунків та актів приймання-передачі послуги обсягів експортованої електричної енергії є безпідставним, порушує права позивача та умови договору, позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «НЕК «Укренерго» припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 та включення нарахування таких послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.

Передача електричної енергії- транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до п.п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Таким, чином положеннями п.п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст.1 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій «передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.

З огляду на викладене, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024.

Окрім того, Постановою НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» було внесено зміни щодо обов`язку сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії., зокрема,

- у розділі XI глави 5, пункт 5.3 викладено в редакції:

« 5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії».

- абзац третій пункту 5.6 замінено дев`ятьма новими абзацами, зокрема: обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП; для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації.

-у главі 6 абзац четвертий пункту 6.2 замінено двома абзацами:

«трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює імпорт та/або експорт електричної енергії в обсягах імпорту/експорту електричної енергії; споживачем, для якого оператором системи є ОСП».

- пункт 6.5 доповнено новими абзацами такого змісту:

«Обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається, для виробників - як обсяг відпущеної електричної енергії, обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії; для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР; для споживачів, оператором системи яких є ОСП, - як обсяг спожитої електричної енергії; для електропостачальників та трейдерів - як обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії. Для визначення обсягу наданої послуги використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку. Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР, окремо не сплачують послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління».

Поряд з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3041/20 від 13.07.2020, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 року визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.

Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 року встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита.

При цьому, що відповідно до ст. 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики, для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до ст. 94 Договору Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України. Тому, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

Водночас, заперечуючи проти задоволенні позову, відповідач посилається на те, що спір у даній справі виник з приводу виконання договірних зобов`язань щодо оплати вартості послуги з передачі електричної енергії та стосується розрахунків за вже надану послугу.

Однак, твердження відповідача судом відхиляються, оскільки предметом розгляду даної справи є зобов`язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів. При цьому, позовні вимоги не містять вказівок щодо розрахунків за вже надані послуги.

Також, у своїх запереченнях на позов відповідач вказав про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту. Водночас, судом заперечення відповідача не приймаються, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з приписами ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, судом підлягає захисту право особи, що порушене іншими особами, чи не визнається.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що у вказаних процесуальних нормах ідеться саме про законний інтерес і за своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює існування зазначеної категорії інтересу і надання інтересу законної (легітимної) охорони.

У рішенні від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.

Таким чином, «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Тобто, неправомірні дії відповідача порушують також охоронюваний законом інтерес позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту.

За положеннями ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені судом у такий спосіб, який має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а тому, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 та включення нарахування таких послуг щодо експорту електричної енергії за договором до первинних документів, відповідає ефективному засобу захисту.

Посилання відповідача на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки законом не передбачений спосіб захисту прав або інтересів, як визнання протиправними дій суб`єкта господарювання та посилання на правову позицію Верховного Суду у справах № 916/2562/18, № 925/1265/16 та №910/1926/16, судом відхиляються, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання вчинити дії щодо припинення протиправного нарахування плати, а не з позовом про визнання протиправними дій суб`єкта господарювання. Суд звертає увагу, що спосіб захисту, як припинення дії, яка порушує право, прямо передбачено пунктом 3 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що враховуючи дії відповідача щодо нарахування додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті, що впливає на позивача як постачальника електричної енергії та відсутність належних правових підстав для нарахування позивачу плати за послуги передачі обсягів експортованої електричної енергії, вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 та включення нарахування таких послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зобов`язання вчинити дії.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227) припинити дії спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 та включення нарахування таких послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0140-02024 до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 40121452) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.06.2021.

Суддя О.В. Гулевець