ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2021 року                                                                м. Кропивницький

справа № 402/586/17

провадження № 22-ц/4809/197/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л.,

за участі секретаря – Тимошенко Т.О., 

учасники справи:

       позивачі –  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Благовіщенська міська рада Кіровоградської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року у складі судді Терновенка А.В. і

В С Т А Н О В И В:

       В червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Новоселицької сільської ради та просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 .

       Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2002 року між позивачем та ОСОБА_5 укладена усна угода, щодо купівлі-продажу будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , при цьому, обговорено питання, щодо подальшого нотаріального посвідчення даного договору.

Договір про передання у власність будинку не був укладений, в зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на домоволодіння ОСОБА_5 та тим, що остання ІНФОРМАЦІЯ_1 померла,

ОСОБА_6 вважала себе власником даного домоволодіння, оскільки добросовісно користується та володіє даним майном більше десяти років.

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно – житловий будинок з господрасько-побутовими спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що позивач більше десяти років відкрито, безперервно володіє житловим будинком, тому за нею може бути визнано право власності на житловий будинок за набувальною давністю згідно ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також з порушенням вимог щодо повноти і всебічності з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, адже ОСОБА_5 є рідною бабусею ОСОБА_3 .

Зокрема, після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне їй на праві приватної власності майно (земельну ділянку та домоволодіння).

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла в повному обсязі в межах строку для прийняття спадщини її дочка та матір ОСОБА_3 - ОСОБА_7 .

За життя ОСОБА_7 , на частину спадкового майна, а саме земельну ділянку, отримала свідоцтво про право власності та на її ім`я було видано державний акт.

Свідоцтво про право власності на частину спадкового майна, а саме домоволодіння яке знаходиться в АДРЕСА_1 не отримала проте фактично по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), періодично проживала в даному домоволодінні, підтримувала його в належному технічному стані та використовувала земельну ділянку, яка закріплена за даним домоволодінням в особистих потребах.

Після смерті ОСОБА_7 , спадщину на належне їй майно прийняв її син ОСОБА_3 , проте у видачі свідоцтва про право власності за законом на домоволодіння в АДРЕСА_1 йому було відмовлено у зв`язку з тим, що на дане спадкове майно рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року право власності визнано за ОСОБА_4 в порядку набувальної давності.

ОСОБА_3  вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його право як власника майна, яке може бути відновлене шляхом його оскарження.

Крім того, суд першої інстанції при відкритті провадження не витребував з нотаріальної контори спадкову справу на  ОСОБА_5 та не вирішив належним чином питання про склад учасників по справі.

Від Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити ОСОБА_3 в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2021 року залучено до участі у справі правонаступників померлої позивача   ОСОБА_6 -   ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 червня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області - Благовіщенську міську раду Кіровоградської області.

В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, ОСОБА_3 та його представник адвокат Тітаренко В.Е. підтримали доводи апеляційної скарги, адвокат Анікєєнко Є.О., яка представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

Представник Благовіщенської міської ради Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.

Від міського голови Благовіщенської міської ради Кіровоградської області надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки Благовіщенська міська рада Кіровоградської областіпро дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу без її участі, що відповідає положенням статті 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічна норма була закріплена в ст. 213 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок та копії технічного паспорту житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5 .

У відповідності до розписки від 23.10.2002 ОСОБА_5 продала належний їй вищевказаний будинок ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією актового запису про смерть, так і не посвідчивши нотаріально договір купівлі-продажу будинку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач більше десяти років відкрито, безперервно володіє житловим будинком, тому за нею може бути визнано право власності на житловий будинок за набувальною давністю згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналогічні положення були закріплені в ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).

Для забезпечення правильного і швидкого вирішення спору суд з урахуванням конкретних її обставин повинен чітко вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі як співпозивачі або співвідповідачі, треті особи.

Неправильне визначення фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення спору, приводить до того, що не всі особи, прав яких безпосередньо стосуються вирішення спору, притягуються до участі у справі, що у свою чергу приводить до ухвалення незаконних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До змісту права власності належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У відповідності до вищенаведених норм матеріального права, ознаками володіння, необхідними для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне, відкрите та безперервне володіння, які повинні мати місце одночасно.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва № 20 про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Ульяновської районної Ради народних депутатів № 320 від 19 жовтня 1989 року, належав жилий будинок, який складається з одного жилого будинку та надвірних споруд та розташований в АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 4).

23 жовтня 2002 року ОСОБА_5 взяла гроші в ОСОБА_4 в сумі 1 700 доларів США взамін належного їй будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою (том 1 а.с. 7-8).

Згідно копії запису акта про смерть № 10 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_5 в Кіровоградській державній нотаріальній конторі 03.12.2003 була заведена спадкова справа до майна померлого № 446 (том 2 а.с. 73-81).

09 грудня 2003 року з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулась її донька – ОСОБА_7 (том 2 а.с. 74).

У вказаній заяві зазначено, що на день смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається з жилого будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, розташованої на території Новоселицької сільської ради.

Факт прийняття спадщини підтверджується наявністю на руках у спадкоємця державного акту на право власності на землю, виданого Ульяновською РДА на ім`я померлого (том 2 а.с. 74 на звороті).

Згідно копії заповіту, який міститься в матеріалах спадкової справи на ім`я ОСОБА_5 , остання 04 січня 1998 року на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалось, все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона буде мати право по закону заповіла ОСОБА_7 (том 2 а.с. 76).

В матеріалах спадкової справи, заведеної після померлої ОСОБА_5 також міститься копія довідки Новоселицької сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області, видана ОСОБА_7 про те, що за ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 числиться жилий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_2 (том 2 а.с. 78).

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується, копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (том 1, а.с. 25, том 2 а.с. 34).

Після смерті ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини звернувся її син – ОСОБА_3 , що підтверджується копією матеріалів спадкової справи № 74/2016, заведеної приватним нотаріусом Благовіщенської районної нотаріальної контори Кримською Н.П. (том 2 а.с. 29-70).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 30 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції)).

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Тлумачення статті 33 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_6 , правонаступниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Благовіщенська міська рада Кіровоградської області, та просила визнати за нею право власності на житловий будинок за набувальною давністю, який належав на праві приватної власності ОСОБА_5 , при цьому зазначала, що право на спадкування на вказаний будинок ніхто не заявляв.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 заповідала все своє майно доньці – ОСОБА_8 , яка прийняла спадщину та після смерті якої з заявою про прийняття спадщини звернувся син останньої – ОСОБА_3 , який мав би бути залучений до участі у справі як відповідач, оскільки судом також вирішується питання про його права та інтереси, як спадкоємця, тому суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про добросовісність володіння гаражем з боку позивача.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_6 не ставила питання, щодо залучення у справі спадкоємців ОСОБА_5 .

У зв`язку з незалученням до участі в справі всіх суб`єктів, в якості відповідачів (співвідповідачів), апеляційний суд не вправі встановлювати обставини справи, зокрема щодо належності чи неналежності житлового будинку з надвірними спорудами учасникам справи та давати відповідно правову оцінку, що не позбавляє позивачів права на звернення до суду з позовом з правильно визначеним ними суб`єктним складом учасників справи відповідно до сформульованих позовних вимог, які відповідатимуть передбаченому законом способу захисту відповідного права або законного інтересу.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання, щодо залучення до участі у справі інших осіб, а суд першої інстанції в порушення статей 33, 130 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) дане питання не вирішив, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 553/1072/17 (провадження № 61-27787св18).

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив 1 681,6 грн судового збору, тому, з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підлягають стягненню по 840,8 грн судових витрат, з кожного.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

         Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити.

        Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_4 до Новоселицької сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП  НОМЕР_2 ) та  ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь  ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) по 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп з кожного, судових витрат.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

       Повний текст постанови складено 09.06.2021.

Головуючий суддя                                                 С. І. Мурашко

Судді                                                                А. М. Головань

                                                                О. Л. Карпенко