Справа №  22- 4301/10                                                  Головуючий у 1 інстанції  Панас Н.Л.

 Категорія      44                                                                                       Доповідач Рибалко Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

7 травня  2010  року                                                                                                                м. Донецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду  Донецької області  в складі:

                                     головуючого судді   Рибалко Л.І.

                                     суддів Дем»яносова  М.В., Папоян В.В.

                                     при секретарі Шуляк Я.Г.

                                      за участю ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, його представника адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні        у місті Донецьку

 за  апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_6

на рішення  Пролетарського районного суду м. Донецька від  3 березня 2010 року

цивільну справу   за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи - комунальне підприємство « Керуюча компанія Пролетарського району м. Донецька» , орган опіки та піклування Пролетарської районної у м. Донецьку ради про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_4, треті особи -комунальне підприємство « Керуюча компанія « Пролетарського району м. Донецька» , орган опіки та піклування Пролетарської районної у м. Донецьку ради про усунення перешкод у користування жилим приміщенням,

                                                   встановила

В жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом про визнання ОСОБА_2 – внучки, ОСОБА_6- правнучки,  ОСОБА_4- внука такими, що втратили право користування жилим приміщення в квартирі АДРЕСА_1

На обґрунтування позову, посилалися на те, що  з 2007 року відповідачі в спірній квартирі не проживають, де проживають йому невідомо. Із квартири пішли добровільно, перешкод у користуванні  житлом він їм не чинив.

ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися із зустрічним позовом  про усунення перешкод у користуванні   житлом та  просили зобов’язати позивача надати  ключа від вхідних дверей, посилалися на те, що  в квартирі проживають з народження, дуже рано залишилися без батьків, іншого житла та  наміру покидати квартиру не мають, у 2007 році в квартирі зробили ремонт; неприязні стосунки виникали між ними та тіткою, яка проживає  поруч  і часто навідується до дідуся  з приводу їх проживання та питань догляду за позивачем,часто виникали  суперечки з висновками не на їх користь, ключів від вхідної двері у них немає.

Рішенням  Пролетарського районного суду м. Донецька від 3 березня 2010 року  ОСОБА_2 та її неповнолітня донька ОСОБА_6  , ОСОБА_4 визнані такими, що втратили  право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що суд  дав неправильну оцінку доказам, які  представлені сторонами, та прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність відповідачки та її дочки у спірній квартирі без поважних причин.

 Відповідачем  ОСОБА_4 рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник підтримували доводи апеляційної скарги, пояснили суду , що безумовних доказів вибуття  із квартири позивачем не надано, вона з дочкою не проживала  в квартирі  періодично та це пов’язано з неприязними відносинами у сім’ї,  претензіями її тітки  ОСОБА_7 з питань організації життя разом з дідусем – позивачем у справі;  суд також не дав правильної оцінки тим обставинам, що їй не дали ключі від квартири, що позбавляє можливості вільно користуватися житлом. Іншого постійного житла ні вона , ні її дочка не мають.

Позивач та  його представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, пояснили суду, що відповідачка та її дочка не проживають в квартирі, відсутність ключа не заважає їм користуватися  житлом, оскільки  відповідачка знає, де ховають ключ від квартири, коли йдуть  з дому; дочка позивачки проживає у бабусі – матері батька, позивачка проживає у співмешканця.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,  апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, задовольняючи позов виходив з того , що відповідачі не проживають в спірній квартирі   та ними не надано доказів, що  позивачем чинилися перешкоди у користуванні житлом.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання :  чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення  справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 71 ЖК України  при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або  члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем , а в разі спору судом.

Всупереч ч.ч.1,2 ст. 71 ЖК України судом вимоги зазначеного закону викладені  в іншому  формулюванні та зазначено,  що  житлове приміщення зберігається за  наймачем та членами його родини  при тимчасовій їх відсутності на протязі шости місяців, якщо  їх причини відсутності є поважними , що привело до неправильного  застосування норм матеріального права.

Суд, задовольняючи позов, в порушення зазначеної  чинної норми закону та п . 10  постанови Пленуму Верховного Суду України  від 12 квітня 1985 року з відповідними змінами та доповненнями « Про деякі питання , що виникли в практиці застосування  судами Житлового кодексу України» не встановив  з якого часу відповідачка ОСОБА_2 та її дочка були відсутні  в жилому приміщенні без поважних причин понад встановлені  законом строки, а послався лише на акт  про встановлення факту не проживання від 13.10 2009р., в кому зазначено , що відповідачі не проживають в квартирі протягом двох років.  Свідки, опитані судом з  цього питання , давали різні пояснення та не стверджували про якусь конкретну дату вибуття із квартири. Посилання  відповідачки про те, що вона періодично не проживали в квартирі із – за відсутності ключів від вхідних дверей  та конфліктів , які виникали   внаслідок відвідувань позивача його дочкою ОСОБА_7 не спростовані. Позивач ОСОБА_4  не заперечував , що у відповідачки немає ключів від вхідних дверей квартири. Свідки опитані судом , зокрема   ОСОБА_8, ОСОБА_9 , ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, навпаки підтвердили заперечення відповідачки, як про відсутність ключів від квартири, так і про неприязні відносини та намагання зняти з реєстрації місце проживання  відповідачки в спірній квартирі .  Вказане свідчить про наявність поважних причин  відсутності  відповідачки та її неповнолітньої дочки у спірній квартирі, а тому  згідно до ч.2 ст. 71 ЖК України є підстави для продовження   пропущеного строку збереження за  відповідачкою та її неповнолітньою дочкою права користування жилим приміщенням у спірній квартирі.  Тимчасове проживання неповнолітньої  ОСОБА_6 у своєї бабусі не свідчить про наявність у відповідачки та її дочки будь - якого постійного житла.

За таких обставин висновок суду про визнання ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення  є: неповне з»ясування судом обставин , що мають значення для справи; недоведеність обставин , що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку  апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги  та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд вважає, що  рішення  суду постановлено з  порушенням вимог  матеріального та процесуального права   та підлягає скасуванню  .  

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що  підлягає задоволенню зустрічна позовна заява  ОСОБА_2, яка просить  зобов’язати  позивача не чинити  перешкод у користуванні житлом та надати ключ від вхідних дверей, оскільки  відповідно до ст. 64 ЖК України  користування жилим приміщенням є правом члена сім»ї наймача.

Керуючись вимогами ст. 218, 307,309 ЦПК України, колегія суддів

                                     вирішила

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 3 березня 2010 року в частині  визнання такими, що втратили право користування  жилим приміщенням  в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та її дочку ОСОБА_6 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6  про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.

Зобов’язати  ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1  ОСОБА_2, ОСОБА_6 та передати ОСОБА_2 ключ від вхідної двері квартири.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення суду набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з вказаного часу.

Головуючий                                                               судді