ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2021 р. Справа№ 910/11905/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 08.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.01.2021 (повний текст складено 09.02.2021)

у справі №910/11905/20 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до 1. ОСОБА_1

2. Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 7 097 868,68 євро

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"/позивач за первісним позовом/банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /відповідач за первісним позовом, скаржник) про стягнення заборгованості за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 в розмірі 7 097 868,68 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М."-ТОВ. скаржник) своїх зобов`язань за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 з урахуванням додаткової угоди №48 від 30.09.2016, якою було погоджено графік повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 857 932,43 грн. Ураховуючи, що з метою забезпечення виконання зобов`язань Фірми "Т.М.М." - ТОВ за кредитним договором, між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом укладено договір поруки, відповідно стягненню підлягає заборгованість солідарно з відповідачів.

24.09.2020 від ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до АТ "Альфа-Банк" про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що зі змісту кредитного договору № 252-СВ, в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, вбачається, що за цим договором грошові кошти банком позичальнику не надавались, відтак обов`язок повертати грошові кошти за цим договором відсутній. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , на момент укладення оспорюваного договору поруки від 30.09.2016, зобов`язання як позика за кредитним договором в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, не існувало, що є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Господарський суд міста Києва (суддя Босий В.П.) ухвалою від 29.10.2020 задовольнив клопотання АТ "Альфа-Банк" про об`єднання справ, зокрема, об`єднав в одне провадження справу №910/11905/20 за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 (поручителя) про стягнення заборгованості в сумі 7 097 868,68 Євро та справу №910/16323/20 за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (боржника) про стягнення заборгованості у розмірі 7 097 868,68 Євро, внаслідок чого матеріали справи №910/16323/20 передано на розгляд судді Бондарчук В.В.

Господарський суд міста Києва (суддя Бондарчук В.В.) ухвалою від 30.10.2020 прийняв справу №910/16323/20 до свого провадження, об`єднавши зі справою №910/11905/20, вирішив об`єднану справу розглядати за правилами загального позовного провадження, визначив в об`єднаній справі процесуальний статус Фірми "Т.М.М." - ТзОВ, як відповідача-2 за первісним позовом, підготовче засідання призначив на 09.11.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 позовні вимоги за первісним позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованість у розмірі 7 097 868 євро 68 євроцентів.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" судовий збір у розмірі 735 700,00 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 в частині задоволення первісних позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що за цим договором грошові кошти банком позичальнику не надавались, відтак обов`язок повертати грошові кошти за цією додатковою угодою відсутній.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20. Призначено справу до розгляду на 08.06.2021 (з врахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду про виправлення описки від 22.04.2021).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Договір поруки від 30 вересня 2016 №б/н, укладений між Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зі змісту кредитного договору № 252-СВ, в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, вбачається, що за цим договором грошові кошти банком позичальнику не надавались, відтак обов`язок повертати грошові кошти за цим договором відсутній. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , на момент укладення оспорюваного договору поруки від 30.09.2016, зобов`язання як позика за кредитним договором в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, не існувало, що є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 10.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20. Призначено справу до розгляду на 08.06.2021 (з врахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду про виправлення описки від 22.04.2021).

13.04.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 без змін.

26.04.2021 від відповідача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли пояснення у справі №910/11905/20, відповідно до яких останній зазначає, що у постанові Касаційного господарського суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19 були встановлені обставини - юридичні факти, а саме - строк дії кредитного договору, оскільки встановлення цих фактів (обставин) було необхідно для встановлення факту існування третейського застереження.

07.06.2021 від відповідача-1 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 08.06.2021 представник відповідача-2 підтримав апеляційні скарги з викладених у них підставах, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 в частині задоволення первісних позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а також визнати недійсним Договір поруки від 30 вересня 2016 №б/н, укладений між Приватним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 08.06.2021 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційних скаргах з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 залишити без змін.

Відповідач-1 в судове засідання 08.06.2021 не з`явився.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, враховуючи те, що в матеріалах справи наявні належні докази повідомлення відповідача-1 (рекомендоване повідомлення №0314819438654 та №0314819437968) а також зважаючи на те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача-1 та його повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів звертає увагу, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, у зв`язку із чим клопотання відповідача-1 про відкладення задоволенню не підлягає.

Також колегія суддів звертає увагу, що до клопотання про відкладення розгляду справи не надано документів на підтвердження повноважень представництва відповідача-1, в той час як строк дії наявної в матеріалах справи копії довіреності закінчився.

В судовому засіданні 08.06.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна", правонаступником якого на даний час є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - банк, кредитор) та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 252-СВ, згідно якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надав позичальнику револьверну кредитну лінію.

В подальшому, сторони укладали ряд додаткових угод до кредитного договору № 252-СВ, якими банк та позичальник змінювали раніше досягнуті домовленості в рамках кредитного договору № 252-СВ.

Зокрема, сторони неодноразово змінювали дату повернення часток, продовжували період дозволеного отримання, термін кредиту та збільшували загальну суму кредиту.

Так, в додатковій угоді № 46 від 16.12.2013 до кредитного договору № 252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (п.1.1. угоди).

29.04.2014 між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007), якою викладено умови кредитного договору у новій редакції, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 від 29.04.2014, яка містить наступні положення:

Пункт 1.1. банк відповідно до умов цього договору надав позичальнику кредит із загальною сумою кредиту 15 376 721,00 євро з можливістю отримувати в євро та з терміном кредиту до 31.03.2021 (включно).

Пункт 1.2. кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника, а саме на: придбання будівельних матеріалів, обладнання, запасних частин, інструментів, оплату підрядних та субпідрядних будівельно-монтажних робіт/послуг, а також на інші цілі (в тому числі інвестиційного характеру), попередньо погоджені із Банком.

Пункт 1.3. сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро.

Пункт 2.1. надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток.

Пункт 2.2. починаючи з 29.04.2014 надання кредиту банком не здійснюватиметься.

В пункті 3.2. встановлено графік погашення позичальником суми кредиту:

- за 2014 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 1 630 000,00 євро (по 70 000,00 євро щомісячно з квітня по листопад 2014 року включно, та 1 070 000 євро - у грудні 2014 року);

- за 2015 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 135 000,00 євро (по 70 000,00 євро щомісячно у січні та лютому 2015 року, 1 230 000,00 євро - у березні 2015 року, та по 85 000,00 євро щомісячно з квітня по грудень 2015 року включно);

- за 2016 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро (по 85 000,00 євро щомісячно у січні та лютому 2016 року, 1 065 000,00 євро - у березні 2016 року, та по 95 000,00 євро щомісячно з квітня по грудень 2016 року включно);

- за 2017 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 045 000,00 євро;

- за 2018 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2019 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2020 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2021 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 1 206 721,00 євро.

Пункт 4.2.1. процентна ставка для часток в доларах США та Євро, отриманих позичальником складається з: маржі, яка становить:

- за період з 01 грудня 2010 року та до 31 березня 2014 року - 8 % річних;

- за період з 01 квітня 2014 року та до закінчення терміну кредиту - 5,25 % річних та ставки 1М LIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості процентного періоду.

Пункт 4.2.2. у разі прострочення сплати заборгованості за кредитом та/або процентам процентна ставка збільшується до 8 % річних + 1М LIBOR (відповідно до валюти частки) з першого календарного дня наступного місяця. Після повного погашення простроченої заборгованості, починаючи з 1-го числа наступного місяця ставка знову встановлюється на рівень 5,25 % річних + 1М LIBOR (відповідно до валюти частки).

Пункт 4.4. нараховані проценти за кожен процентний період, крім останнього, сплачуються позичальником протягом строку сплати процентів, а за останній процентний період - в термін сплати процентів.

Пункт 5.2. неустойка. У разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку на його вимогу неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов`язань позичальника відповідно до умов цього договору. Цим сторони погоджуються, що строк позовної давності до вимог, що пов`язані з неустойкою, зазначеною в цьому пункті, а також строк нарахування такої неустойки становить 3 роки.

Пункт 7.2. позичальник зобов`язаний, в тому числі, забезпечити повернення кредиту, сплату процентів, комісій та інших платежів відповідно до умов цього договору.

Пункт 9.2. заходи при настанні випадку невиконання в будь-який час після настання випадку невиконання банк має право, в тому числі: вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором

30.09.2016 між позивачем та відповідачем-2 за первісним позовом підписано додаткову угоду № 48 до кредитного договору № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014), в якій сторони погодили такі умови.

В п. 2 додаткової угоди № 48, сторони підтверджують, що на 9 год. 00 хв. дня підписання даної додаткової угоди розмір заборгованості позичальника за кредитним договором становить 15 599 248,20 євро 20 центів, що включає прострочену заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти в сумі 741 315,77 євро. Дана заборгованість не зменшена на суму сплаченого позичальником платежу в розмірі 13 000,00 євро (меморіальний ордер №55 від 29.09.2016). Після зарахування вказаного платежу сума заборгованості складає: прострочена заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти 728 315,77 євро.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 48, сторони домовились, що строк кредитування, визначений в п. 1.1. кредитного договору не змінюється. Кредит повинен бути повністю повернутий банку в строк не пізніше 31.03.2021 (включно).

Пунктом 4 додаткової угоди № 48 встановлено новий графік повернення кредиту (тіла та процентів, а саме:

- 30.09.2016 - 512 000,00 євро;

- до 30.03.2017 - 216 315,77 євро;

- до 30.09.2017 - 1 125 000,00 євро;

- до 30.03.2018 - 1 975 000,00 євро;

- до 30.09.2018 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.03.2019 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.09.2019 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.03.2020 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.09.2020 - 1 1975 000,00 євро;

- до 31.03.2021 - 1 1975 000,00 євро, разом 14 857 932,43 євро.

В п. 5 додаткової угоди № 48, сторони погодили, що в день підписання даної додаткової угоди позичальник зобов`язується погасити прострочені проценти в розмірі 512 000,00 євро.

Сторони домовились викласти п. 4.2. кредитного договору в наступній редакції: процентна ставка за користування кредитом - 10% річних в євро. Сторони прийшли до згоди підпункти 4.2.1. та 4.2.2. пункту 4.2. кредитного договору виключити (п. 6 додаткової угоди № 48 ).

В п. 7 додаткової угоди № 48 сторони домовились викласти п. 4.3. кредитного договору в наступній редакції: процентний період (за виключенням першого та останнього) становить 3 календарних місяці. При цьому процентний період починається в останній календарний день останнього місяця попереднього періоду і закінчується в передостанній календарний день третього місяця поточного процентного періоду.

Сторони погодили, що дана додаткова угода укладається під скасувальною обставиною, а саме: якщо в день підписання даної додаткової угоди позичальник не виконає умови п. 5 даної додаткової угоди та/або не буде укладено зміни до (договорів) іпотеки/застави, згідно з якими здійснюється забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, та/або не буде укладено договір поруки, вказаний в п. 9.3. даної додаткової угоди, то зазначена додаткова угода вважається розірваною за згодою сторін з дня її підписання, окрім п. 6 даної додаткової угоди (для уникнення сумнівів сторони підтверджують, що в разі настання скасувальної обставини процентна ставка за користування кредитом в подальшому становить 10% річних у євро. В будь-якому випадку, незалежно від настання скасувальної обставини, грошові кошти сплачені позичальником кредитору залишаються у власності кредитора та позичальнику не повертаються (п. 8 додаткової угоди № 48).

Також, сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає, в тому числі, з ОСОБА_1 договір поруки (п. 9, п. 9.3. додаткової угоди № 48).

Отже, на виконання умов додаткової угоди № 48 від 30.09.2016, між ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк" (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки від 30.09.2016, відповідно до якого поручитель поручається перед банком за виконання Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю в повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції від 29.04.2014, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, в тому числі, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором.

Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, відповідно до якого позичальник зобов`язаний повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в сумі та в строки, встановлені кредитним договором. Кредитним договором передбачено надання кредиту із загальною сумою кредиту 15 376 721,00 євро з можливістю отримання в євро та з терміном кредитування до 31.03.2021 (включно); процентна ставка за користування кредитом - 10% річних у євро.

В пункті 1.4. договору поруки встановлено, що даним поручитель підтверджує, що ознайомлений з умовами кредитного договору (з усіма змінами і доповненнями, в тому числі з додатковою угодою № 48 від 30.09.2016).

В п. 1.6. договору поруки сторони погодили, що відповідно до умов цього договору, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, та зобов`язаний сплатити банку на вказані банком рахунки всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 2-х робочих днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 15 років. Строк дії поруки - 15 років (п. 1.7. договору).

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідачем-2 за первісним позовом зобов`язання за кредитним договором № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014) з урахуванням додаткової угоди № 48 від 30.09.2016, належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість з повернення кредиту у розмірі 14 857 932,43 грн., що підтверджується наданими позивачем за первісним позовом копіями меморіальних ордерів та банківських виписок.

30.10.2017 позивач звернувся до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю з вимогою за вих. № 02-09/67-14744 про повне дострокове погашення заборгованості, в якій просив повернути банку наявну станом на 27.10.2017 заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 16 109 569,82 євро, в тому числі: строкова заборгованість за кредитом - 13 732 932,43 євро, прострочена заборгованість за кредитом - 1 125 000,00 євро, заборгованість по процентах - 99 052,88 євро, прострочена заборгованість по процентах - 1 152 584,51 євро.

Ця вимога залишена відповідачем-2 без задоволення.

13.11.2017 позивач звернувся до ОСОБА_1 з вимогою за вих. № 02-29/67-15422 про повне погашення заборгованості, в якій просило протягом 2 робочих днів з дати надсилання банком цієї вимоги повернути банку існуючу прострочену заборгованість за договором кредиту, що станом на 13.11.2017 становить 16 192 113,89 євро, в тому числі: заборгованість за кредитом в розмірі 14 857 932,43 євро, заборгованість по процентах - 1 334 181,46 євро.

14.11.2017 Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю листом за вих. № 564/11-д/в надало відповідь позивачу на його вимогу від 30.10.2017, в якій відповідач-2 визнав наявність боргу перед банком, проте зазначив, що не в змозі виконати вимогу банку та просив здійснити реструктуризацію боргу. Також, відповідачем-2 за первісним позовом запропоновано банку розглянути можливість погашення заборгованості частиною заставного майна шляхом передачі на баланс банку.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.М. вчинено виконавчі написи №7858, №7859, №7860, №7861 та №7862, якими звернено стягнення на майно, яке належало Фірмі "Т.М.М." - ТОВ на підставі договорів іпотеки.

Таким чином, після реалізації предметів іпотеки при виконанні цих виконавчих написів, отримані від іпотечного майна кошти, були спрямовані позивачем на часткове погашення заборгованості по кредиту, що підтверджується копіями платіжних доручень та банківськими виписками по рахунку Фірми "Т.М.М." - ТзОВ, що містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, АТ "Альфа-Банк" звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (поручитель) та Фірми "Т.М.М." - ТзОВ (боржник) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014) з урахуванням додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 в розмірі 7 097 868,68 євро.

Разом із тим, не погоджуючись з позовними вимогами АТ "Альфа-Банк", ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016, обґрунтовуючи її тим, що банком не надавалися грошові кошти за додатковою угодою № 47 від 29.04.2014, а тому обов`язок повертати грошові кошти за цією угодою не виник, внаслідок чого відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення зобов`язання, яке не виникло.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що здійснивши перевірку наданих АТ "Альфа-Банк" розрахунків заборгованості Фірми "Т.М.М." - ТОВ, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності заборгованості у відповідача-2 за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 у розмірі 7 097 868,68 євро., а у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 є поручителем перед банком за виконання зобов`язань Фірми "Т.М.М." - ТОВ за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції від 29.04.2014, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, в тому числі, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі за первісним позовом солідарно відповідають перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 7 097 868,68 євро підлягають стягненню з відповідачів солідарно.

Розглянувши апеляційні скарги Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зважаючи на правовідносини, що склалися між сторонами, а також враховуючи предмет доказування, колегія суддів вважає за доцільне першочергово надати правову оцінку зустрічним позовним вимогам ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви, як на підставу недійсності договору поруки від 30.09.2016, який укладено між ОСОБА_1 та банком в забезпечення виконання зобов`язання Фірми "Т.М.М." - ТОВ за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що банком не надавались грошові кошти позичальнику за додатковою угодою № 47 від 29.04.2014 до кредитного договору № 252-СВ, відтак обов`язок щодо повернення кредитних коштів відсутній, що в свою чергу, тягне за собою недійсність договору поруки.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди № 47 від 29.04.20014 та викладення його в новій редакції були внесені після настання події, що мала юридичне значення, а саме - майже через три місяці після спливу (закінчення) його дії. Відтак, застосування додаткової угоди № 47 від 29.04.2014 (з урахуванням подальших змін, внесених додатковою угодою № 48 від 30.09.2016) до правовідносин сторін, які виникли до вчинення цього правочину, є неправомірним, що є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Так, відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як зазначено вище, до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, якими вносились зміни та доповнення, а також умови договору викладались в новій редакції.

Колегія суддів звертає увагу, що факт неодноразового укладення додаткових угод до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004, у тому числі і додаткової угоди № 47 від 29.04.2014, також підтверджується постановою Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/1580/18.

Зокрема, в додатковій угоді № 46 від 16.12.2013 до кредитного договору № 252-СВ ( у новій редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (п.1.1. угоди).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в п. 11.1. кредитного договору № 252-СВ в новій редакції додаткової угоди № 26 від 30.03.2007, передбачено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Дія кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 припиняється за письмовим повідомленням банком позичальника при невиконанні позичальником вимог розділу 2 договору протягом періоду, вказаного в п. 2.1. цього договору. У такому випадку сторони застосовуватимуть положення договору, які діяли по 29.03.2007 включно, та положення додаткової угоди № 26 від 30.03.2007 до договору, за виключенням положень кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 4 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, з наведених вище умов кредитного договору вбачається, що кредитний договір зберігає силу до повного виконання позивальником своїх зобов`язань за цим договором, при цьому, на переконання колегії суддів, в п. 1.1. додаткової угоди № 46 від 16.12.2013 сторони погодили тільки строк фінансування (надання банком грошових коштів в межах цього договору), термін закінчення фінансування (кредитування) та термін виконання позичальником свого зобов`язання з повернення кредитних коштів. При цьому, терміну закінчення договору (кінцевої дати) сторони в цьому договорі не погодили. Відтак, обов`язок позичальника щодо повернення кредиту та сплата нарахованих процентів на цей кредит, зберігається після закінчення терміну фінансування (кредитування).

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19, на яку ОСОБА_1 також посилався в своїй апеляційній скарзі.

Разом із тим, колегія суддів додатково звертає увагу скаржників, що обставини, встановлені Верховним Судом при розгляді справи № 873/41/19, а саме щодо припинення дії кредитного договору, не мають преюдиційного характеру, оскільки фактично в межах справи № 873/41/19 судом не надавалась оцінка п. 11.1. кредитного договору № 252-СВ в новій редакції додаткової угоди № 26 від 30.03.2007.

Щодо доводів скаржників, що банком не надавались грошові кошти згідно з додатковою угодою № 47 від 29.04.2014, судова колегія зазначає, що згідно з умовами цієї додаткової угоди, банком здійснено реструктуризацію існуючого боргу позичальника з повернення кредитних коштів та процентів на момент укладення цієї додаткової угоди, а не рефінансування, як зазначалось скаржниками. Зокрема, в пункті 1.3. додаткової угоди № 47 від 29.04.2014 зазначено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро. При цьому, в пункті 3.2. додаткової угоди № 47, сторони погодили графік погашення позичальником заборгованості в розмірі 15 376 721,00 євро у період з 2014 року по 2021 рік включно.

Крім того, у зв`язку з подальшим неналежним виконанням Фірмою "Т.М.М." - ТОВ своїх зобов`язань щодо повернення кредиту з підстав скрутного фінансового становища, банк уклав з позичальником наступну додаткову угоду № 48 від 30.09.2016, в якій знову ж таки позичальником підтверджено наявність заборгованості по кредиту на суму 14 857 932,43 євро, а також погоджено оновлений графік погашення заборгованості.

Водночас, колегія суддів повторно звертає увагу на те, що в п. 9, п. 9.3. додаткової угоди № 48, сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає з ОСОБА_1 договір поруки.

Більше того, в листі за вих. № 564/11-д/в від 14.11.2017 Фірма "Т.М.М." - ТОВ, підписаним ОСОБА_2 (тобто вже після укладення наведених додаткових угод та договору поруки) визнало наявність боргу перед банком, проте зазначило, що не в змозі виконати вимогу банку та просило здійснити реструктуризацію боргу.

Крім того, колегія суддів вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи встановлене вище, приймаючи до уваги надані сторонами докази та пояснення в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016, що має наслідком відмови у їх задоволенні.

Щодо первісних позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною першою ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, а колегією суддів перевірено, що між позивачем та відповдіачем-2 за первісним позовом укладено кредитний договір №252-СВ від 04.03.2004, до якого сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, якими у свою чергу вносились зміни та доповнення, а також умови договору викладались в новій редакції.

Зокрема судова апеляційної інстанції встановлено, що 29.04.2014 між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007), якою викладено умови кредитного договору у новій редакції, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 від 29.04.2014, відповідно до якої сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро. Крім того, цією додатковою угодою сторонами погоджено графік погашення кредиту.

Проте, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується скаржниками, Фірма "Т.М.М." - ТОВ належним чином свої зобов`язання не виконувало, у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем-2 за первісним позовом підписано додаткову угоду №48 від 30.09.2016, в якій сторони погодили новий графік погашення кредиту та процентів.

Так, в п. 2 додаткової угоди №48, сторони підтверджують, що на 9 год. 00 хв. дня підписання даної додаткової угоди розмір заборгованості позичальника за кредитним договором становить 15 599 248,20 євро 20 центів, що включає прострочену заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти в сумі 741 315,77 євро. Дана заборгованість не зменшена на суму сплаченого позичальником платежу в розмірі 13 000,00 євро (меморіальний ордер №55 від 29.09.2016). Після зарахування вказаного платежу сума заборгованості складає: прострочена заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти 728 315,77 євро.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, що відповідачем-2 за первісним позовом належним чином умови додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 не виконувались, грошові кошти в рахунок погашення кредиту в повному обсязі не сплачувались.

Колегією суддів також встановлено, що внаслідок непогашення заборгованості по тілу кредиту в повному обсязі, банк звернувся до Фірми "Т.М.М." - ТОВ на підставі п. 9.2. кредитного договору з вимогою про повне дострокове погашення заборгованості у розмірі 16 109 569,82 євро, в тому числі: строкова заборгованість за кредитом - 13 732 932,43 євро, прострочена заборгованість за кредитом - 1 125 000,00 євро, заборгованість по процентах - 99 052,88 євро, прострочена заборгованість по процентах - 1 152 584,51 євро.

При цьому, відповідач-2 за первісним позовом в листі № 564/11-д/в від 14.11.2017 визнав наявну заборгованість у повному обсязі, та зазначив, що унеможливлений її погасити у зв`язку із незадовільним фінансовим становищем, а тому просив банк здійснити реструктуризацію боргу, а також запропонував розглянути можливість погашення заборгованості частиною заставного майна на підставі договорів іпотеки, які були укладені між банком та позичальником.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що для задоволення вимог позивача, було реалізовано іпотечне майно, яке належало відповідачу-2 за первісним позовом, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016) частково погашена.

Так, з розрахунку заборгованості, платіжних доручень, меморіальних ордерів та виписок по рахунку Фірми "Т.М.М." - ТОВ, наданих позивачем за первісним позовом вбачається, що станом на день звернення останнього до суду з позовом заборгованість за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016) становить 7 097 868,68 євро.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Здійснивши перевірку наданих АТ "Альфа-Банк" розрахунків заборгованості Фірми "Т.М.М." - ТОВ, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності заборгованості у відповідача-2 за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 у розмірі 7 097 868,68 євро.

Крім того, як зазначалось колегією суддів вище, що в п. 9, 9.3. додаткової угоди № 48 сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає, в тому числі, з ОСОБА_1 договір поруки.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом, укладено договір поруки від 30.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився перед банком за виконання Фірмою "Т.М.М." - ТзОВ у повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції від 29.04.2014), що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором.

В п. 1.6. договору поруки сторони погодили, що відповідно до умов цього договору, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, та зобов`язаний сплатити банку на вказані банком рахунки всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 2-х робочих днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що банк звертався до ОСОБА_1 з вимогою за вих. № 02-29/67-15422 від 13.11.2017 про повне погашення заборгованості, яка виникла у Фірми "Т.М.М." - ТОВ за кредитним договором № 252-СВ з наступними змінами і доповненнями. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, ця вимога залишена відповідачем-1 за первісним позовом без задоволення.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 є поручителем перед банком за виконання зобов`язань Фірми "Т.М.М." - ТОВ за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції від 29.04.2014, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, в тому числі, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, колегія суддів дійшла до переконання, що відповідачі солідарно відповідають перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 7 097 868,68 євро підлягають стягненню з відповідачів солідарно.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційних скарг щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/11905/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/11905/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала