Справа № 22-996/2010р. Головуючий в 1 інстанції:
Ведмідська Н.І.
Категорія 27
Доповідач: Кузнєцова О.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року травня місяця 20 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого Кузнєцової О.А.
суддів Бездрабко В.О.
Приходько Л.А.,
при секретарі Ляшенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2010 року справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа Національний банк України в особі управління Національного банку України в Херсонській області про захист прав споживача,
встановила:
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність даного рішення, просить його скасувати і постановити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
В письмових запереченнях АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить залишити його без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ч. 3 ст. 533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
На даний час таким законом є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній валюті або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 «Про банки і банківську діяльність» - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст. 49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Згідно з п.п. 1, 2 і 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку за здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п. «в» п.4).
Проте на сьогодні чинним законодавством зазначені вище межі не встановлені, а тому вказана норма до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
Крім того, відповідно до п. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за № 656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій і національний оператор поштового зв’язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
Також відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління національного банку України від 14.10.2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року № 1429/10028 – використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України.
Враховуючи, що Банківську ліцензію № 5 та Дозвіл № 5-1 про перелік операцій, які він має право здійснювати, відповідач отримав 29 грудня 2001 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно він мав право видавати кредити в іноземній валюті та приймати відсотки в іноземній валюті в якості платежу по кредиту.
Крім того, в матеріалах справи відсутні переконливі докази щодо несправедливих і недобросовісних умов кредитного договору, зокрема внесенням з нього умови кредитування в іноземній валюті.
Висновки суду мотивовані належним чином, підтверджуються матеріалами справи та доказами, перевіреними у судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи до уваги не приймаються, як такі, що не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами, і такі, що висновки суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: