ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2217/21 Справа № 206/6091/18 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря   - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна, про стягнення суми боргу, відсотків за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції та пені за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2018 року позивач звернувся із вищезазначеною позовною заявою, в обгрунтування якої посилався на те, що 10 листопада 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в сумі 500000 гривень, що на дату укладення цього договору в еквіваленті за курсом 1 долар США= 25,00 гривень, відповідало 20000 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути позику у строк не пізніше 10 листопада 2016 року. Позика передавалась позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні цього договору готівкою. У випадку порушення строку повернення позики, передбаченого договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю: пеню у розмірі 1,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення боргу; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. У строк до 10.11.2016 позика повернута не була. Позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 20.12.2017 року про сплату заборгованості за договором позики.

Однак, відповідач не повернула грошові кошти за договором позики, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3711015 грн, яка складається з 539000 грн - основна сума заборгованості за договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 992; 164395 грн - інфляційні витрати; 56595 грн - три проценти річних; 2951025 грн - сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 10510 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 1259990 грн, яка складається з: 539000 грн – основна сума боргу за Договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.; 164395 грн. – інфляційні витрати; 56595 грн – 3% річних; 500000 грн – сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3568 грн. 43 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяву в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.11.2015 сторони уклали договір позики, відповідно до п. 1 цього Договору позикодавець ОСОБА_2 передав у власність позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500000,00 гривень, що на дату укладення цього Договору в еквівалентні за курсом 1 долар США = 25 гривень, відповідає 20000,00 доларів США, надалі іменується «Позика», а позичальник зобов`язується повернути Позику у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2 Договору, позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою, підписання цього договору позичальником підтверджує, що ним отримані грошові кошти в сумі, вказаній в п. 1 цього Договору в повному обсязі. Також підписанням даного Договору позичальник підтверджує, що немає необхідності у складанні якихось додаткових документів, які підтверджували б факт передачі грошових коштів по даному договору. Сторони домовились, що даний Договір є борговим документом.

Строк повернення всієї суми позики не пізніше 10.11.2016 (п. 4 Договору).

Згідно п. 5 Договору, позика повертається в національній валюті в сумі, що в еквівалентні в доларах США середнім комерційним курсом купівлі валюти на дату повернення становитиме 20000,00 доларів США.

Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику. Після повернення позики, ОСОБА_2 складає заяву про одержання повного розрахунку за цим договором, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. В разі повернення суми позики раніше визначеного строку сторони погоджують місце та час розрахунку (п. 6 Договору).

Позичальник зобов`язаний повернути суму позики (її неповернуту частину у випадку прострочення погашення частини позики згідно п. 6 цього Договору) в останній день строку, встановленого в п. 4 Договору (п. 7 Договору).

У випадку порушення строку повернення позики, передбаченого договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю: пеню у розмірі 1,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення боргу; суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, при цьому вказані штрафні санкції починають нараховуватись з наступного дня після прострочення строків, встановлених п. 6 цього Договору щодо кожної частини неповернутої суми та продовжують нараховуватися включно по день повернення заборгованості по позиці (п. 8 Договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики Позичальникові, а саме у момент підписання цього Договору та його нотаріального посвідчення (п. 12 Договору).

Цей договір прочитаний сторонами до його підписання, сторони підтвердили відсутність в них заперечень щодо кожної з умов цього Договору, а також те, що вони однаково розуміють значення, умови договору та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на цьому договорі (п. 18 Договору).

Вимогу про усунення порушення, а саме щодо сплати заборгованості за договором позики від 10.11.2015 упродовж тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги ОСОБА_1 від ОСОБА_2 було надіслано 20.12.2017 р

Встановлено, що станом на дату ухвалення рішення відповідний Договір позики не визнаний судом недійсними та/або фіктивними.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач свідомо звернулася до позивача з метою отримання вказаних коштів та згідно умов договору підтвердила, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними; позивач свої зобов`язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримала те, на що розраховувала - грошові кошти для своїх потреб. Однак, в порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

А тому, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення за договором позики від 10.11.2015 з відповідача на користь позивача 539000 грн – основна сума боргу за Договором позики від 10.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.; 164395 грн – інфляційні витрати; 56595 грн – 3% річних.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 2951025 грн, суд першої інстанції посилався на необхідність зменшення розміру пені, який значно перевищує розмір збитків, заявленої до стягнення до 500000 грн, що буде співмірним із завданими збитками та буде відповідати обставинам справи.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що зі сторони позивача не було долучено розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо).

В обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що факт передачі грошових коштів відповідачу не відбувся, а тому вона не повинна нести за дії інших осіб відповідальність у вигляді повернення суми позики та інших сум; суд першої інстанції не сприяв ОСОБА_1 в отриманні доказів, які мають визначальне значення для встановлення істини у справи та законного і обгрунтованого вирішення справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, з наступних підстав.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики позикодавець передає позичальнику у власність гроші, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі та на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Частиною 1 статті. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Як вбачається з договору позики, ним підтверджено факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, дату її отримання (10.11.2015 р. в сумі 20000,00 доларів США), що з урахуванням норм ст.ст. 1046,1047 ЦК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14, доводить факт отримання ОСОБА_1 грошей у борг.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що кошти не передавались, не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовим доказами, засобами аудіо-,відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідних доказів щодо відсутності у апелянта волевиявлення на укладання договору позики та отримання у борг суми грошових коштів суду не надано; клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи апелянтом не заявлялося; Договір позики не визнаний судом недійсним та/або фіктивним.

Відповідно до ст. 509-510, 525, 526, 625 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Безпідставними є посилання апелянта на те, що за Договором позики від 10.11.2015 року грошові кошти отримав  ОСОБА_3 , при цьому  ОСОБА_1  під час підписання Договору позики перебувала під психологічним та економічним насильством ОСОБА_3 , оскільки у справі, що переглядається, встановлені судом першої інстанції обставини не дають підстав для висновку про укладення оспорюваного договору позики під впливом насильства.

Також, ОСОБА_1 належним чином не доведено, що оспорюваний договір позики був укладений на вкрай невигідних для позивачки умовах, під впливом ОСОБА_3 , та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором позики. Навпаки, відповідно до спірного договору, позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою, підписання цього договору позичальником підтверджує, що ним отримані грошові кошти в сумі, вказаній в п. 1 цього Договору в повному обсязі та немає необхідності у складанні якихось додаткових документів, які підтверджували б факт передачі грошових коштів по даному договору.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16 зазначено, що письмова форма договору є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми, а договір позики від 10.11.2015 року укладений в письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомічем О.М., що в свою чергу є достатнім для підтвердження отримання відповідачем грошових коштів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.06.2020 по справі № 752/10525/16-ц.

Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

       Головуючий:                                                                В.С. Городнича

Судді:                                                                        О.В. Лаченкова

                                                                               М.Ю. Петешенкова