ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3316/21 Справа № 201/10470/18 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Пивоваровій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович про визнання частково недійсним договору дарування і скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить 22/100 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на земельну ділянку. Співвласниками домоволодіння були ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Згодом стало відомо, що ОСОБА_3 подарувала свою частку ОСОБА_1 .

На початку 2018 року на його адресу надійшло податкове повідомлення-рішення в якому було вказано, що єдиним власником земельної ділянки є ОСОБА_1 .

В ході розгляду справи йому стало відомо, що ОСОБА_1 передала частину будинку в іпотеку та між нею та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 30 березня 2018 року за реєстровим номером № 429.

Відповідно до ст. 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У зв`язку з тим, що при укладенні договору дарування цього зроблено не було вважає, що є всі підстави для визнання його частково недійсним.

Крім того, відповідно до статті 578 ЦК України та частині 2 статті 6 ЗК «Про іпотеку» майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за згодою всіх співвласників, тому вважав, що є всі підстави для визнання недійсним договору іпотеки.

Просив суд визнати недійсним договір іпотеки, що був укладений 30 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі № 429, стосовно домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 скасувавши запис в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано частково недійсним договір дарування нерухомого майна, що був укладений 15 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. та зареєстрований в реєстрі № 3115 в частині передачі права в спільній сумісній власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .;

       Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 скасувавши запис в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

       Визнано недійсним договір іпотеки від 30 березня 2018 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі № 429, стосовно домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

       Рішення суду мотивовано тим, що при укладенні договору дарування виділення частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера не відбулося, оспорювані правочини щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній власності, були укладені без згоди інших співвласників.

       Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

       В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом не прийнято до уваги її заяви про застосування строку позовної давності, враховуючи, що позивачу було відомо про укладання договору дарування, оскільки на його укладення він надавав нотаріально посвідчену згоду, ним пропущено позовну давність для звернення з вимогою про визнання такого договору недійсним. Крім того, судом помилково зазначено про визнання недійсним договору іпотеки в цілому домоволодіння, в той час в іпотеку було передано лише частку.

       Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

       Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне.

       Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року належить 22/100 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на земельну ділянку.

       Співвласниками домолодіння були ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6

       15 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. та зареєстрований в реєстрі № 3115, за умовами якого останній подаровано 17/36 частин домоволодіння та право в спільній сумісній власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

       30 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки та зареєстрований в реєстрі № 429. За умовами договору предметом іпотеки є 17/36 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 319 ЦК України передбачає, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

       Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

       Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

       Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

       Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

       Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані правочини щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній власності, були укладені без згоди інших співвласників, виділення частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера не відбулося.

       Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 15 липня 2011 року про надання згоди ОСОБА_3 на укладення договору дарування її права в спільній сумісній власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

       При цьому помилковим є посилання суду першої інстанції на положення ст. 120 Земельного кодексу України. оскільки за договором дарування було відчужено не частину земельної ділянки, а право в спільній сумісній власності на цю земельну ділянку.

       Що стосується оскарження позивачем договору іпотеки, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У цій справі позов про визнання недійсним договору іпотеки від 30 березня 2018 року щодо 17/36 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , подала особа, яка не була стороною договору, - заінтересована особа.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

       Разом з тим, позивачем не доведено, яким чином передача частини домоволодіння ОСОБА_1 в іпотеку порушує його майнові права щодо розпорядження його 22/100 частиною домоволодіння.

       Суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

       На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.

       Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

       Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року — скасувати і постановити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович про визнання частково недійсним договору дарування і скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору іпотеки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова