Біляївський районний суд Одеської області

м. Біляївка, вул. Кіпенка, 1, 67600, (04852) 2-55-07

Справа № 2-2797/07

РІШЕННЯ

Іменем України

7 грудня 2007 року         Біляївський районний суд

Одеської області

в складі : головуючого судді Крачкової С.В.

при секретарі Стасішиній В.О.

адвоката Середа Н.О.

представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання втративши право користування житловим приміщенням і за зустрічним позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, виданого в порядку приватизації, про вселення в квартиру і стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовною заявою, в якій просять визнати відповідача ОСОБА_4 втратившим право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .. При цьому посилаються на те, що з 1998 р. він у вказаній квартирі без поважних причин не проживає, його особистих речей в квартирі не має.

В судовому засіданні позивачі на позові наполягали. При цьому пояснили, що відповідач з 1998 року поїхав від них, вивіз свої речі, а про те, що він мешкає в садовому будинку в СТ „Вітамін'' їм стало відомо в 2007 році після обстеження садової ділянки. Комунальні платежі відповідач не сплачує, а замок в дверях квартири вони поміняли в травні 2006 року, так як він зламався.

В свою чергу відповідач позовні вимоги не визнав і подав до суду зустрічний позов, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане в порядку приватизації на ім`я ОСОБА_2 недійсним та вселити його у вказану квартиру. 28.09.07 року він доповнив свої позовні вимоги і просить стягнути з позивачів моральну шкоду в сумі 50000 грн., заподіяну йому їх протиправними діями. При цьому посилається на те, що у спірній квартирі він проживав постійно, в ній знаходяться його особисті речі та цінності, але 29.03.2007 року позивачі у його відсутність замінили замок в дверях і не впускають його в квартиру. Вважає, що свідоцтво на ім`я позивачки є недійсним, так як спірна квартира була нею приватизована на підставі заочного рішення суду, яке пізніше було скасовано в зв`язку з переглядом справи.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зустрічні позовні вимоги не визнали. При цьому пояснили, що з 2003 року шлюб між позивачкою та відповідачем за рішенням суду було розірвано, а з квартири він добровільно пішов в 1998 році, забрав свої речі і живе з співмешканкою в садовому будинку, хоча йому ніхто не перешкоджав жити в квартирі. Доводи ОСОБА_4 щодо стягнення моральної шкоди вважають надуманими, так як йому в зв`язку з загальним захворюванням ще в 2002 р. була призначена пенсія і до його хвороби та періодичного лікування вони ніякого відношення не мають.

Представники третіх осіб неодноразово в судове засідання не з`явились, хоча повідомлялись про день слухання справи.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 22.06.1974 року по 15.08.2003 року (а.с. 8-9, 76), від якого мають сина ОСОБА_3 , 1976 року народження.

В 1991 р. їм була надана квартира АДРЕСА_1 , в якій вони в тому ж році зареєструвались (а.с. 6-7, 10, 77), головним квартиронаймачем був відповідач.

Згідно ст. 64 ЖК України позивачі були членами сім`ї наймача, а тому користуються нарівні з ним усіма правами і несуть всі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення і після того, як перестали бути членами його сім`ї, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні.

З пояснень позивачів в судовому засіданні вбачається, що відповідач у спірній квартирі не проживає з 1998 року. Ця обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-актами за участю сусідів, посвідченими горловою Нерубайської сільської ради (а.с. 11-13, 17, 45), згідно яких відповідач у спірній квартирі не проживає з травня 1998 року і його особистих речей в ній не має;

-довідками житлово-комунального відділу с-ща Паті (а.с. 50) та виробничого управління житлово-комунального господарства „Наті” (а.с. 51, 180), з яких також вбачається, що ОСОБА_4 в кв. АДРЕСА_1 не проживає з 1998 року, а комунальні платежі вносить позивачка ОСОБА_2 ..

З квитанцій про оплату комунальних платежів з березня 1999 року по цей час (а.с. 52-65) вбачається, що оплата проводиться ОСОБА_2 , а не відповідачем, як він стверджує.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 (а.с. 132), ОСОБА_7 (а.с. 133), ОСОБА_8 (а.с. 134) в судовому засіданні також підтвердили, що протягом декількох років ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживає.

Більш того, з актів та довідки (а.с. 46-48, 112), складених за участю депутатів, дільничого інспектора, сусідів та директора СТ „Вітамін”, а також з заяви самого відповідача ОСОБА_4 (а.с. 88) вбачається, що відповідач на протязі багатьох років проживає в садовому будинку АДРЕСА_2 у власності земельну ділянку.

Вказана обставина була встановлена при перевірці скарг сторін в Біляївський РВ УМВС України в Одеській області і підтверджується відмовними матеріалами №2019 за 2003 р., №1468 за 2004 р. та №1564 за 2007 рік.

Таким чином, вказані докази, які суд вважає об`єктивними і достовірними, спростовують доводи ОСОБА_4 , якими він обґрунтовує свої заперечення проти позову про визнання його втративши право користування житловим приміщенням, а також пояснення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 135-138), в об`єктивності яких суд сумнівається.

Згідно ч. 1 ст. 71, ст. 72 ЖК України в судовому порядку особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо вона без поважної причини була відсутня в ньому понад 6 місяців.

Враховуючи викладене вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд вважає обґрунтованими, а тому їх позов до ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 65-1 ЖК України наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадянського житлового фонду можуть за . згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

В судовому засіданні було встановлено, що 2.04.07 року відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернулась до Нерубайської сільської ради з заявою про передачу їй у приватну власність квартири, яку вона займає (а.с. 143), до якої додала довідки про склад сім`ї (а.с. 144, 145).

На підставі розпорядження органу приватизації № 4633 від 2.04.07 року їй було видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 4.04.07 року (а.с. 147) - квартиру АДРЕСА_1 .

Оспорюючи цей документ та саму приватизацію спірної квартири, позивач ОСОБА_4 посилається на те, що вона проведена з порушенням вимог ч. 2 ст. 8 Закону України „Про

приватизацію державного житлового фонду”, але суд вважає ці доводи надуманими, так як вони не відповідають дійсності.

Відповідно ч. 2 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.1992 року № 2482-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутні, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

В судовому засіданні було встановлено, що на час приватизації відповідач в квартирі не проживав, згідно заочного рішення суду від 30.01.07 року, він був визнаний втративши право користування цією квартирою і на підставі цього рішення, яке вступило в законну силу і не було на той час скасовано судом, ОСОБА_4 був знятий з реєстрації в спірній квартирі, а тому на момент приватизації в ній проживала і була зареєстрована тільки позивачка ОСОБА_2 ..

В ході перегляду заочного рішення суду факт не проживання ОСОБА_4 понад 6 місяців у спірній квартирі знову був встановлений і доведений дослідженими судом доказами, а підстави, передбачені п. 1-7 ст. 71 ЖК України, які давали б право ОСОБА_4 на збереження за ним права користування спірною квартирою в разі відсутності понад встановленого терміну, відсутності.

Крім того, свідоцтво про право власності на житло було видано на підставі розпорядження органу приватизації, яке ніким не оспорюється, а тому є чинним.

Таким чином, суд вважає, що приватизація ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 була проведена відповідно вимог чинного законодавства, тому підстав для визнання свідоцтва про право власності на це житло на її ім`я недійсним суд не знаходить.

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_4 про вселення суд виходить з того, що спірну квартиру він залишив добровільно і по цей час в ній не проживає. Доказів, які б підтверджували зворотне, а також те, що відповідачка навмисне поміняла в квартирі замок і позбавила його житла, а також про те, що він намагався вселитись у спірну квартиру і там знаходяться його особисті речі ОСОБА_4 не наддав.

Більш того, з позовом до суду про вселення ОСОБА_4 звернувся тільки в травні 2007 року, тобто після того як йому стало відомо про зняття його з реєстрації та про приватизацію ОСОБА_2 спірної квартири.

На цей час квартира є власністю ОСОБА_2 , без згоди якої вселення не може бути проведено.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди, крім інших вимог, передбачених ЦПК України, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач цих вимог не виконав, доказів в обґрунтування свого позову не наддав, не були встановлені і в судовому засіданні обставини, які б давали суду законні підстави для задоволення його позову в цій частині.

Більш того, виходячи з пенсійного посвідчення (а.с. 86) ОСОБА_4 став інвалідом III гр. з 18.XII.02 р., страждає серцево-судинним захворюванням, в зв`язку з чим періодично проходить курс лікування, що ніяк не пов`язано з діями відповідачів.

Враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_4 суд вважає необґрунтованими, а тому законних підстав для їх задоволення не знаходить.

Керуючись ст. ст. 10, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 71, 72, 64, 65-1 ЖК України, ст. 1167, 1168 ЦК України, Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду”, постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. №41, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 втратившим право користування житловим приміщенням-квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати ВГІРФО Біляївського РВ УМВС України в Одеській області зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути подана заява про його оскарження протягом 10 днів та апеляція протягом 20 днів до Одеського апеляційного суду з дня подачі вказаної заяви через Біляївський райсуд.        

Суддя: С.В. Крачкова