ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/16413/20 Суддя (судді) першої інстанції:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону № 1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону № 1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни, у якому просив:

- скасувати постанову інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону №1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни серії ДП 18 №266055 від 01.12.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КупАП.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.02.2021 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено десятиденний строк на звернення до суду із адміністративним позовом.

За таких підстав, а також з урахуванням того, що підстав пропуску строку на звернення до суду із адміністративним позовом, які б могли бути визнані судом поважними позивачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача та залишення позовної заяви без розгляду

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, скасувати постанову інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону № 1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни серії ДП 18 № 266055 від 01.12.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою апелянт мотивує тим, що оскаржувану постанову інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону № 1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни серії ДП 18 № 266055 від 01.12.2019 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КупАП ним не отримано у день винесення постанови - 01.12.2019, а відтак, він був позбавлений можливості звернутись до суду із адміністративним позовом в межах процесуальних строків. Крім того, апелянт заперечує факт підписання ним постанови у графі про її отримання.

Апелянт наполягає на тому, що про існування оскаржуваної постанови він дізнався 10.08.2020 з постанов ВДВС Голосіївського району міста Києва, які отримані ним через засоби поштового зв`язку. До суду із адміністративним позовом позивач звернувся 19.08.2020, тобто, в межах десятиденного строку.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду винесена з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинами справи, що призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого судового рішення.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подавався.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

Ключовим питанням, яке підлягає вирішенню при апеляційному розгляді даної справи, є правомірність залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною друга статті 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, позивач звернувся до адміністративного суду із вказаною позовною заявою 19.08.2020, в якій просив скасувати постанову, винесену відповідачем 01.12.2020.

Так, обгрунтовуючи своєчасність звернення до суду, позивач посилався на те, що про існування оскаржуваної постанови йому стало відомо 10.08.2020 з матеріалів виконавчого провадження № 62260861, копію яких позивачем додано до матеріалів справи.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що у день винесення оскаржуваної постанови (01.12.2019) він не отримував її на місці події та не ставив підпис про її отримання.

Зважаючи на вищезазначену обставину, апелянт уважає, що ним не було пропущено строк на звернення до суду із позовною заявою, про що ним неодноразово наголошується у апеляційній скарзі.

Колегія суддів таких тверджень апелянта не сприймає, зважаючи на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується постанова інспектора патрульної поліції роти № 4 батальйону № 1 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Новиченко Галини Миколаївни серії ДП 18 №266055 від 01.12.2019, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КупАП.

Окрім того, в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 05.02.2021 зазначено, що з копії оскаржуваної постанови серії ДП18 № 266055 від 01.12.2019 вбачається, що позивачем власноруч отримано зазначену постанову, що підтверджується його підписом у графі 9 постанови (а.с. 53).

Наполягаючи на тому, що не проставляв власного підпису про отримання копії постанови та про ознайомлення з нею, позивач не надає належних, достатніх та переконливих доказів таким твердженням, з огляду на що колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи з наявних у справі доказів, дійшов правильного висновку про те, що позивач знав про існування оскаржуваної постанови з 01.12.2019, а відтак, перебіг процесуального строку для подачі позовної заяви розпочався для позивача з 02.12.2019, а останнім днем відповідно є 12.12.2019р.

Будь-яких інших підстав, з яких позивач вважає, що ним не пропущено строк звернення до адміністративного суду з вказаними вище позовними вимогами, або поважних причин, підтверджених документально, з яких пропущено такий строк, матеріали справи не містять.

Як зазначалось вище, відповідно до частини другої статті 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відтак, позивач мав право оскаржити до суду постанову відповідача протягом 10 днів з моменту вручення йому постанови, тобто з 01.12.2019.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.

При визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.

Так, частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах вимог апеляційної скарги, відповідно до приписів статті 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Іншого колегії суддів позивачем не доведено.

Отже, судом першої інстанції ухвалено судове рішення з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Голосіївського районного суду міста Києві від 05 лютого 2021 року - без змін.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування ухвали суду, а тому, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді: Л.О. Костюк

О.Є. Пилипенко