Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/41902/18

провадження № 61-15316св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

третя особа - відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в місті Києві,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в складі судді

Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня

2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), третя особа - відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в місті Києві (далі - ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві) про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивований тим, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2009 року у справі № 2-2720/09 з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» було стягнуто заборгованість за кредитом в розмірі 30 971,45 дол. США, що еквівалентно 238 480,17 грн, та судовий збір у розмірі 1 700,00 грн.

Заборгованість стягнуто згідно з умовами кредитного договору від 07 червня

2006 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 , та умов договору поруки, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 .

Представник позивача зазначав, що правовідносини за договором поруки

є припиненим згідно зі статтею 598, частиною четвертою статті 559, статтею

1050 ЦК України, оскільки вимогою банку про дострокове повернення боргу від 26 березня 2008 року було змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитом, а з позовом про стягнення кредитної заборгованості банк звернувся

14 травня 2009 року, тобто з пропущенням шестимісячного строку.

З огляду на викладене представник ОСОБА_1 просив:

визнати припиненими поруку, яка виникла на підставі договору поруки від

07 червня 2006 року, який укладено між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 ;

стягнути з ПАТ «КБ «Надра» витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 липня

2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстав для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України немає, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов`язково перевіряє строк дії поруки.

Крім того, апеляційний суд вказав, що сукупність обставин для покладення на поручителів солідарної відповідальності за повернення кредиту є преюдиційною та виключає можливість їх спростування в цьому спорі, якщо судове рішення набуло законної сили та підлягає виконанню.

Рішенням Подільського районногосуду міста Києва від 30 листопада 2009 року

у справі № 2-2720/09 позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено повністю та стягнуто

з солідарно ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 30 971,45 дол. США

і судові витрати. Цим судовим рішенням, яке набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до позичальника та поручителів, тому підстав для застосування статті 559 ЦК України немає.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що правовідносини за договором поруки, укладеним між ним і банком, припинені відповідно до частини четвертої статті

559 ЦК України. ПАТ «КБ «Надра», скориставшись правом дострокового повернення кредиту, змінив строк виконання основного зобов`язання, який настав протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги банку від 26 березня 2008 року.

У договорі поруки не встановлено строк її припинення. Оскільки ПАТ «КБ «Надра» правом на пред`явлення позову до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки у шестимісячний строк не скористався, то, на думку представника позивача, порука припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Крім того, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2009 року у справі № 2-2720/09 заборгованість стягнуто з кількох осіб, у томі числі ОСОБА_7 . Разом з цим рішенням Шевченківського районного суду від 20 липня 2017 року у справі № 761/6068/17 позов

ОСОБА_7 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві, про визнання договору поруки недійсним, задоволено.

Представник позивача зазначав, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду України та Верховного Суду щодо визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

У вересні 2019 року на адресу суду від ПАТ «КБ «Надра» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вказано про необґрунтованість доводів касаційної скарги. Тому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відповідач вказує, що оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України немає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 761/41902/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 червня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_3 (далі - позичальник) укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти

у розмірі 40 000,00 дол. США зі сплатою 11 % річних на споживчі цілі із строком користування до 07 червня 2016 року.

07 червня 2006 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2006 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки, за умовами якого, поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 , взятих на себе зобов`язань, в тому числі щодо повернення кредиту до 07 червня 2016 року.

Договором поруки від 07 червня 2006 року не визначено строк, після закінчення якого зобов`язання припиняється.

26 березня 2008 року, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 07 червня 2006 року, банк направив поручителю претензію, в якій вимагав погасити перед банком заборгованість за кредитом та процентами станом на 11 лютого 2008 року протягом тридцятиденного строку.

14 травня 2009 року банк звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2009 року

в справі № 2-2720/09 вказаний позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 30 971,45 дол. США та судові витрати.

ОСОБА_1 був присутній під час розгляду справи та позов визнав частково. Просив застосувати наслідки пропущення позовної давності щодо нарахованої пені за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовою підставою вимог позову, пред`явленого ОСОБА_1 , є норма частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до частини четвертої 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі

№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від

31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі

з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі

№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту

є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому,

в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення

з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся

з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора

з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника

з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження

у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі

№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня

2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим»

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2009 року

у справі № 2-2720/09 стягнуто з позичальника та поручителів (в тому числі

з позивача) суму заборгованості в повному обсязі.

У справі, що переглядається, суди, встановивши, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, зробили обґрунтований висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором.

За таким обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2009 року у справі № 2-2720/09 заборгованість стягнуто

з кількох осіб, у томі числі ОСОБА_7 , а судовим рішенням у справі

№ 761/6068/17 позов ОСОБА_7 про визнання договору поруки недійсним задоволено, є неприйнятними, оскільки обставини цієї справи та справи

№ 761/6068/17 є різними.

Аргументи касаційної скарги про те, що договір поруки від 07 червня 2006 року

є припиненим, оскільки строк виконання позичальником основного зобов`язання з дострокового повернення кредиту настав після спливу тридцяти днів із дня отримання позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту від 26 березня 2008 року, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи по своїй суті спрямовані на ревізію висновків суду в справі № 2-2720/09, у якій рішення набрало законної сили.

Посилання позивача на ту обставину, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду України та Верховного Суду щодо визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті

559 ЦК України у зв`язку з закінченням шестимісячного строку з дня настання основного зобов`язання є помилковими, оскільки суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені упостанові Великої Палати Верховного Суду від

26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов