КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5492/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року місто Київ

справа №756/10172/20

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Жука М.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна, ОСОБА_4 про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила:

визнати попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень №171 та №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за №2193 недійсним;

застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з ОСОБА_1 на її користь 6 098 079 грн. сплачених за недійсним правочином;

стягнути з ОСОБА_1 на її користь суму інфляційних втрат та 3% річних у розимірі 1 057 750,22 грн.;

стягнути з ОСОБА_1 на її користь 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 20 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого останні досягнули згоди щодо укладення в строк до 19 квітня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень №171 та №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 750 000 доларів США.

Вказувала, що нею на виконання попереднього договору купівлі-продажузагалом було сплачено ОСОБА_1 6 098 079 грн.

Зазначала, що напередодні укладення основного договору купівлі-продажу їй стало відомо про те, що ОСОБА_1 не мав наміру укладати з нею основний договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, оскільки заздалегідь, а саме 19 жовтня 2016 року ним були укладені попередні договори купівлі-продажу цих же самих нежитлових приміщень з ОСОБА_4 , яка є його матер`ю, у зв`язку з чим на ці приміщення було накладено обтяження, що унеможливлювало укладення з нею основного договору.

Посилалася на те, що в подальшому їй стало відомо про те, що 08 травня 2019 року ОСОБА_1 розірвано з ОСОБА_4 укладені попередні договори від 19 жовтня 2016 року, зняті обтяження з нежитлових приміщень під №171 та №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після чого відразу ці приміщення були передані ОСОБА_1 у власність ОСОБА_4 за договором дарування від 08 травня 2019 року.

Вказувала, що відповідач уклав з нею попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна під час дії попередніх договорів купівлі-продажу з ОСОБА_4 та під час перебування нежитлових приміщень під обтяженням.

Зазначала, що під час укладення з нею 20 жовтня 2017 року попереднього договору купівлі-продажу нежитлових приміщень ОСОБА_1 навмисно ввів її в оману щодо фактів, які впливали на укладення правочину, а саме замовчував факт існування перешкод, у зв`язку з наявністю попередніх договорів, укладених 19 жовтня 2016 року з ОСОБА_4 та про наявність відповідного обтяження цієї нерухомості.

Посилалася на те, що зазначені обставини є істотними, так як знаючи про їх існування вона б відмовилась від укладення попереднього договору з відповідачем та сплати на його виконання грошових коштів.

Вказувала, що до попереднього договору купівлі-продажу необхідно застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з ОСОБА_1 на її користь 6 098 079 грн. сплачених за недійсним правочином.

Зазначала, що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Позивач також вказувала на те, що внаслідок введення її в оману щодо істотних умов договору, отримання від неї грошових коштів відповідач завдав їй моральну шкоду, що виразилась у морвальних стражданнях, перенесеному стресі, погіршенні самопочуття.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень №171 та №172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за №2193 недійсним.

У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6 098 079 грн. сплачених за договором, 1 057 750 грн. збитків, 1000 грн. компенсації моральної шкоди, 17 350 грн. судового збору.

В решті вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неправильне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що попередній договір укладений між позивачем та відповідачем непризводить до виникнення у позивача будь-яких прав на нерухоме майно, а лише зобов`язує сторони у встановлений строк укласти основний договір. Зважаючи на зазначене, згода ОСОБА_4 на укладення оскаржуваного договору не потребувалась, така потрібна була при укладенні основного договору.

Вказував, що твердження суду першої інстанції про те, що під час укладення спірного правочину нотаріус перевірив лише наявність у відповідача права власності на нерухоме майно не повідомивши позивачапро наявність обтяжень цього майна та існування зобов`язань відповідача щодо відчуження цього майна не ґрунтуються на жодних доказах наявних у матеріалах справи.

Зазначав, що позивачем не витребовувалися матеріали нотаріальної справи, які б могли підтвердити які саме документи містяться у даній справі та на підставі яких документів завірявся оскаржуваний договір.

Посилався на те, що суд першої інстанції зазначаючи, що відповідачем введено в оману позивача з приводу обставин, які мають істотне значення, не зазначає, що це за обставини.

Вказував, що оскільки не дійсним визнається саме попередній договір, позивач мала довести, що відповідач ввів її в оману з приводу істотних обставин, які стосуються попереднього договору, проте ні позивачем, ні судом не зазначено з приводу яких саме обставин що стосуються укладення попереднього договору відповідач ввів в оману позивача.

Зауважував, що наявність попереднього договору з ОСОБА_4 та заборони на приміщеннях не були істотними обставинами для укладення попереднього договору, оскільки відповідач міг укладати попередній договір з такими заборонами.

Зазначав, що як видно із розписок та графіку платежу позивач своєчасно сплатила лише перший транш, в той же час другий платіж який потрібно було здійснити до 19 листопада 2017 року позивач своєчасно не сплатила та на дату підписання основного договору, оплату не здійснила.

Таким чином, вважає, що позивач не виконала взятих на себе зобов`язань за попереднім договором та не з`явилась для підписання основного договору. Судом не було перевірено даних обставин, що підписання основного договору не відбулося саме з вини позивача, яка не виконала зобов`язань з оплати.

Посилався на те, що суд першої інстанції неправомірно зазначав, що індекс інфляції являється збитками завданими відповідачем та підлягає стягненню у подвійному розмірі, оскільки позивачем взагалі не було надано підтвердження завдання їй збитків та вона не зазначала про них у позовній заяві, тобто це не було підставою позовних вимог, а відповідно стягненню не підлягає.

Вказував, що суд першої інстанції в рішенні не обґрунтовує в чому полягає моральна шкода, та не посилається на жодні докази надані позивачем, а відповідно безпідставно стягнув моральну шкоду.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вказаних підстав.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. надійшла заява про розгляд справи у її відсутність. Відповідач ОСОБА_1 направив на електронну пошту апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що він не має об`єктивної можливості прийняти участь у розгляді справи 01 червня 2021 року, оскільки перебуває за межами України в робочих справах. При цьому, зазначив, що він бажає скористатися своїми процесуальними правами та особисто прийняти участь у судовому засіданні, а також надати додаткові пояснення.

Колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки в судове засідання з`явився його представник. При цьому, відповідач повторно не з`явився в судове засідання, про розгляд справи був повідомлений через свого представника.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що спірний правочин вчинений ОСОБА_3 внаслідок недобросовісних дій з боку ОСОБА_1 , які виразились у навмисному створенні у позивача уявлення про обставини, які мають істотне значення для укладення цього правочину та введення її в оману внаслідок замовчення обставин, а саме: обтяження та прав третьої особи на нерухомість, яка мала бути предметом основного договору, тобто такі обставини, які існували на час укладення попереднього договору, є істотними і мають значення та впливали на його укладення.

При цьому судом першої інстанції для захисту майнових прав позивача була застосована реституція у розмірі 6098079 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов`язалися у майбутньому в строк не пізніше 19 квітня 2018 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір).

Згідно з п.1.2 вказаного договору його предметом є:

нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 506815880000;

нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 506868380000.

Відповідно до п.п.3.1, 4.1 договору ОСОБА_1 згоден продати, а ОСОБА_3 згодна купити зазначене в п.1.2 договору непрухоме майно за ціну в національній валюті - гривні, що становить еквівалент 75000 доларів США, що розраховується за офіційним курсом НБУ, з яких в день підписання даного договору ОСОБА_3 зобов`язалася сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1324995 грн., що еквівалентно 50000 доларам США, а ОСОБА_1 підтвердив факт отримання цієї грошової суми від ОСОБА_3 .

У договорі визначено, що наступна оплата здійснюється в національній валюті гривня ОСОБА_3 згідно з графіком:

до 19 листопада 2017 року - еквівалент 50000 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів;

19 грудня 2017 року - еквівалент 50000 доларів США, за курсом НБУ на день сплати грошових коштів;

19 січня 2018 року - еквівалент 50000 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів;

19 лютого 2018 року - еквівалент 50000 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів;

19 березня 2018 року - еквівалент 50000 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів;

залишок грошових коштів в сумі 450000 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів повинен бути сплачений в будь-який час, але не пізніше до дня підписання сторонами основного договору.

Зі змісту розписки від 20 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 еквівалент 50000 доларів США у гривні за попереднім договором від 20 жовтня 2017 року (т. 1 а. с. 54).

06 березня 2018 року відповідач отримав від позивача еквівалент 20000 доларів США та 10000 Євро в гривневому еквіваленті за попереднім договором від 20 жовтня 2017 року, що підтверджується розпискою від 06 березня 2018 року.

Згідно розписки від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 еквівалент 100000 доларів США в гривні за попереднім договором від 20 жовтня 2017 року.

У позовній заяві позивач зазначила, що напередодні укладення основного договору купівлі-продажу їй стало відомо про те, що ОСОБА_1 не мав наміру укладати з нею основний договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, оскільки заздалегідь, а саме 19 жовтня 2016 року ним були укладені попередні договори купівлі-продажу цих же самих нежитлових приміщень з ОСОБА_4 , яка є його матер`ю, у зв`язку з чим на ці приміщення було накладено обтяження, що унеможливлювало укладення з нею основного договору

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год. 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під №171 яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5000000 грн., з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_1 512000 грн. в якості завдатку.

Відповідно до п.5.2 вказаного договору відповідач зобов`язався без згоди ОСОБА_4 не допускати виникнення у третіх осіб будь-яких прав на нерухоме майно, а також не допускати виникнення будь-яких обтяжень, що можуть перешкодити укладенню основного договору, а в разі виникнення обтяжень на відчуження нерухомого майна - звільнити нерухоме майно з обтяжень.

У п.8.1 договору сторони визначили, що з моменту забезпечення виконання зобов`язань, які випливають з умов цього договору право ОСОБА_1 на відчуження нерухомого майна обтяжується необхідністю отримання попередньої згоди від ОСОБА_4 . Відомості про обтяження вказаного нежитлового приміщення забороною відчуження реєструються в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за №2014.

19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. у зв`язку з посвідченням вказаного договору накладено заборону відчуження нежитлового приміщення під №171.

19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год. 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під №172, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 4500000 грн., з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_1 512000 грн. в якості завдатку.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за №2012.

19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. у зв`язку з посвідченням вказаного договору накладено заборону відчуження нежитлових приміщень під №172.

Накладення заборони 19 жовтня 2016 року на спірні нежитлові приміщення також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 12 листопада 2019 року службовою особою ГУ НП у м. Києві у межах кримінального провадження №1201910000001219.

08 травня 2019 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договори про розірвання попередніх договорів від 19 жовтня 2016 року зареєстрованих в реєстрі за №2012 та №2014.

Цього ж дня 08 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договори дарування нежитлового приміщення, за умовами яких ОСОБА_1 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність нерухоме майно (дарунок), яким є належне дарувальнику на праві приватної власності:

нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 506815880000;

нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 506868380000.

З приводу незаконних дій відповідача під час укладення попереднього договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Управління ГУ НП у місті Києві.

На підставі заяви позивача Управлінням ГУ НП у місті Києві було заведено кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019100000001219 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач під час укладення з нею 20 жовтня 2017 року попереднього договору купівлі-продажу нежитлових приміщень не бажав реального настання правових наслідків, тобто не мав наміру в подальшому укласти договір купівлі-продажу. Зазначала, що ОСОБА_1 навмисно ввів її в оману щодо фактів, які впливали на укладення правочину, а саме не провідомив про наявність попередніх договорів, укладених 19 жовтня 2016 року з ОСОБА_4 та про наявність відповідного обтяження цієї нерухомості.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано роз`яснення, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тобто, з системного аналізу цих норм вбачається, що обставини щодо яких сторона правочину введена в оману іншою стороною мають існувати саме на момент вчинення правочину. Обман може виражатись, зокрема, у формі замовчування існування цих обставин. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що такий обман з боку контрагента за договором дійсно мав місце, умисел в його діях, істотне значення обставин щодо яких особу введено в оману.

Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , як продавець, уклав з позивачем ОСОБА_3 спірний попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна під час дії попередніх договорів купівлі-продажу укладених ним щодо цього ж нерухомого майна з ОСОБА_4 та під час перебування цієї нерухомості під обтяженням. Згода ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна не надавалась.

Крім того, під час укладення спірного правочину нотаріус перевірив лише наявність у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, не повідомивши позивача про наявність обтяжень цього майна та існування зобов`язань відповідача щодо відчуження цього майна.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірний правочин був вчинений ОСОБА_3 внаслідок недобросовісних дій з боку ОСОБА_1 , які виразились у навмисному створенні у позивача уявлення про обставини, які мають істотне значення для укладення цього правочину та введення її в оману внаслідок замовчення встановлених під час розгляду справи обставин, а саме обтяження та прав третьої особи ОСОБА_4 на нерухомість, яка мала бути предметом основного договору, тобто такі обставини, які існували на час укладення попереднього договору, є істотними і мають значення та впливали на його укладення.

Таким чином, при вчиненні спірного правочину формування волі позивача відбулося не вільно, а вимушено, під впливом навмисних недобросовісних дій з боку відповідача.

Поведінка ОСОБА_1 після укладення цього правочину, а саме прийняття грошових коштів від ОСОБА_3 на його виконання, розірвання попередніх договорів укладених раніше щодо цього ж нерухомого майна з ОСОБА_4 та одночасне безкоштовне його передання за договорами дарування у власність ОСОБА_4 свідчать про відсутність у ОСОБА_1 на час укладення з ОСОБА_3 спірного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна наміру укладати з нею основний договір.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що наявність попереднього договору з ОСОБА_4 та заборони на приміщеннях не були істотними обставинами для укладення попереднього договору, оскільки відповідач міг укладати попередній договір з такими заборонами спростовуються вищевикладеним.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, ОСОБА_1 під час укладення оспорюваного попереднього договору купівлі-продажу свідомо ввів в оману позивача ОСОБА_3 щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо перебування нежитлових приміщень, які є предметом вказаного договору під обтяженням та прав третьої особи ОСОБА_4 на нерухомість, яка мала бути предметом основного договору.

Встановивши наявність обставин, які б давали підстави для висновку про укладення правочину під впливом обману, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що одержані ОСОБА_1 за спірним правочином грошові суми від позивача у гривні із зазначенням у договорі та розписках еквіваленту іноземної валюти (долари США та Євро) виходячи із офіційного курсу НБУ станом на день їх платежу у загальному розмірі 6098079 грн. (1324995 грн. + 1324955 грн. + 529624 грн. + 325915 грн. + 2592590 грн.) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 статті 230 ЦК України визначено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач вказувала на те, що внаслідок введення її в оману щодо істотних умов договору, отримання від неї грошових коштів, відповідач завдав їй моральну шкоду, що виразилася у моральних стражданнях, перенесеному стресі, погіршенні самопочуття.

З урахуванням того, що при розгляді справи встановлено неправомірність дій відповідача під час укладення попереднього договору купівлі-продажу, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди спричиненої позивачу.

Розмір моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_3 суд першої інстанції обґрунтовано визначив у розмірі 1000 грн., з урахуванням дійсних обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_3 внаслідок неправомірних дій відповідача.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 1057750,22 грн. збитків, суд першої інстанції керувався ч.2 ст.230 ЦК України.

При цьому суд зазначив, що він не застосовує до вказаних вимог ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки ця норма на спірні правовідносини не поширюється.

Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивача 1057750,22 грн. збитків, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь суму інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 1057750,22 грн. посилаючись на ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому вимог про стягнення з відповідача збитків на підставі ч.2 ст.230 ЦК України позивачем не заявлялося.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно зазначав, що індекс інфляції являється збитками завданими відповідачем та підлягає стягненню у подвійному розмірі, оскільки позивачем не було надано підтвердження завдання їй збитків та вона не зазначала про них у позовній заяві, тобто це не було підставою позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки тільки за даним судовим рішенням стягуються кошти з відповідача, вказане рішення відповідно не було звернуто до виконання, а відтак у позивача правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних не має.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1057750 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 всього 7174179 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Також рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 17350 грн. підлягає зміні, шляхом зменшення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 17350 грн. до 12181,60 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача, а відтак відповідно до ст.141 ЦПК України з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 9987,60 грн. судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1057750 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 всього 7174179 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 17350 грн. змінити, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 17350 грн. до 12181 грн. 60 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати у розмірі 9987 грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.

Головуючий:

Судді: