Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 757/2723/20

провадження № 61-17561св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про відшкодування шкоди.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 12 червня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») укладено договір банківського вкладу строком до 19 червня 2014 року.

19 червня 2014 року банк за його згодою закрив рахунок та згідно з умовами договору перерахував кошти на його поточний рахунок.

Відповідно до банківської виписки станом на 11 вересня 2014 року залишок коштів на його рахунку становить 14 001,15 дол. США.

Починаючи з липня 2014 року, він неодноразово звертався до банку за наданням інформації щодо повернення коштів, однак відповіді не отримав.

11 вересня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк». Для отримання коштів вкладники з 25 вересня 2014 року до 04 листопада 2014 року включно могли звернутись до установ банку-агента Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - ПАТ «Банк «Київська Русь».

Проте, звернувшись до ПАТ «Банк «Київська Русь», він кошти не отримав, а йому було запропоновано звернутися до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб він отримав відповідь про те, що договір, який він уклав з ПАТ «Старокиївський банк», є предметом кримінального провадження і виплати за цим договором призупинено.

Після звернення до правоохоронних органів він отримав інформацію, що кримінальне провадження щодо нього не проводиться.

Вважаючи такі дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправними, він звернувся до суду.

28 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/14008/15, що набрало законної сили, його позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено, однак Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створював усі умови для невиплати йому коштів.

18 листопада 2019 року він звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб аби виплатили йому гарантовану суму відшкодування за вкладом.

06 грудня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом повідомив його про те, що ПАТ «Старокиївський банк» ліквідовано, а вимоги кредиторів, що були незадоволені у зв`язку з недостатністю майна, вважаються погашеними і повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як державна установа, діючи в інтересах держави, прийняв рішення не виплачувати належні йому кошти за депозитним вкладом.

01 жовтня 2019 року його представник звернувся до Міністерства юстиції України щодо роз`яснення законодавства з питань діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Заступник Міністра юстиції України надав відповідь про те, що органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатись у діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо реалізації законодавства закріплених за ним функцій і повноважень.

Таким чином, держава сприяла дисбалансуванню банківської системи України та позбавила його права отримати кошти за банківським вкладом згідно із судовим рішенням.

Загальна сума збитків, заподіяних йому, становить 16 618,00 дол. США, яка складається із: 14 000,00 дол. США - сума вкладу; 350,00 дол. США - 0,5 % річних; 2 268,00 дол. США - 3 % річних за весь період прострочення.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України завдану йому шкоду в сумі 16 618,00 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України завдала йому майнову шкоду. Суд зазначив про відсутність обов`язкових складових для відшкодування шкоди (цивільно-правової відповідальності). Також, з посиланням на Конституцію України і чинне законодавство, послався на повноваження та функції Кабінету Міністрів України, який немає жодного відношення до порушення банком цивільно-правового зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Також просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову, не звернув увагу на те, що він звертався до суду з цим позовом не до конкретного державного органу, а до Держави Україна, вважаючи саме державу суб`єктом порушення його конституційних прав, а не Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України було визначено ним як орган, який здійснює представницькі функції щодо порушень, вчинених державою. Державою Україна стосовно нього було порушено статті 3, 21, 41 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанції не взяли до уваги, що судове рішення у справі № 826/14008/15 не виконано, а також не враховано сталу практику Європейського суду з прав людини щодо невиконання судових рішень та відшкодування шкоди.

Також суди не врахували, що саме держава в особі її Уряду має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політки у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав, а також невиконанням судового рішення.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання у подібних правовідносинах.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2020 року Національний банк України та у січні 2021 року - Кабінет Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Старокиївський банк» укладено договір банківського вкладу «Недільний», строком до 19 червня 2014 року на суму 14 000 дол. США, що підтверджується квитанцією від 12 червня 2014 року № 67086.

Пунктом 2.2 зазначеного договору передбачена сплата процентів щомісячно шляхом їх перерахування на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 , що був відкритий раніше у ПАТ «Старокиївський банк» відповідно до договору банківського рахунку від 29 травня 2014 року № 8325.

Згідно з пунктом 1.2 договору процентна ставка за договором становить 0,15 % річних.

19 червня 2014 року банк закрив рахунок № НОМЕР_2 та перерахував вклад на поточний рахунок ОСОБА_1 з процентами.

Станом на 11 вересня 2014 року залишок на рахунку ОСОБА_1 становив 14 001,15 дол. США.

Банк кошти ОСОБА_1 не повернув.

Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2014 року відкликано банківську ліцензію та ухвалено рішення про ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк». Для отримання коштів вкладники з 25 вересня 2014 року до 04 листопада 2014 року включно можуть звернутись до установ банку-агента Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - ПАТ «Банк «Київська Русь».

Згідно з листом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» від 07 листопада 2014 року Фондом прийнято рішення про зупинення позивачу виплат гарантованої суми відшкодування коштів з підстав наявності фактів вчинення працівниками та клієнтами ПАТ «Старокиївський банк» дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. За даними фактами Фонд звернувся із заявою до Генеральної прокуратури України.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що договір банківського рахунку, укладений між ним та ПАТ «Старокиївський банк» 29 травня 2014 року № 8325 та договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1283-2014, операції з внесення грошових коштів за рахунком, відкритим на виконання вказаних договорів, які є предметом кримінального провадження, банком визнані нікчемними відповідно до вимог частин другої та третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» про зобов`язання вчинити дії.

07 серпня 2015 року Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України надало ОСОБА_1 відповідь про те, що управлінням не проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні столсовно вкладника ОСОБА_1 та його причетність до вчинення кримінальних правопорушень не встановлено.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2018 року у справі № 826/14008/15, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Старокиївський банк» згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1283-2014 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року скасовано арешт з поточного та депозитного рахунків, що належали позивачу, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року.

17 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ «Старокиївський банк».

На зазначену заяву Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав відповідь про те, що ОСОБА_1 включено до реєстру вкладників ПАТ «Старокиївський банк», однак виплату призупинено через накладення арешту на його грошові кошти. Крім того, у зв`язку із завершенням процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та відповідно до статті 52-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» документи банку уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передала в архів Національного банку України, тому повноваження Фонду щодо ПАТ «Старокиївський банк» припинені.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України має відповідати за заподіяну позивачу шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політики у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.

Згідно зі статтею 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 зазначеного Закону).

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що за своїми зобов`язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавства і відсутня цивільно-правова відповідальність держави в особі Кабінету Міністрів України за зобов`язаннями банку.

Крім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України завдала йому майнову шкоду.

При цьому, стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 16 618,00 дол. США не узгоджується з положеннями Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність».

При цьому, мотивуючи свій позов, ОСОБА_1 посилався на те, що Держава в особі Уряду неналежно здійснювала регуляторну політику у банківській секторі.

Разом із тим, Верховний Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.

Посилання у касаційній скарзі на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права власності, не є підставою для скасування законних судових рішень, оскільки позивач невірно визначив відповідача за його позовом й не довів наявність підстав для цивільно-правової відповідальності Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.

Доводи ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення норм права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не підтверджують наявність виключної правової проблеми і не свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_1 необхідно відмовити. Питання представництва держави вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець