Справа № 2-а-438/2009
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2009 року Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Страшного О.М.
при секретарі Граб С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзні справу за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі про зобов»язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративними позовами до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області в якому просять відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. до 31.12.2007р. та зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області
нарахувати недоплачену як дітям війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн. кожній. Свої вимоги позивачі обгрунтовують тим, що вони відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” належать до соціальної групи „діти війни” і відповідно до даного закону мають право на пільги. Зокрема ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” вони мають право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але в порушення вимог даного закону протягом 2006 -2007 років відповідачем позивачам така доплата не проводилася в результаті чого утворилася заборгованість за вищезазначені роки в сумі 2733,30 грн. кожному, яку кожен і просить стягнути на їх користь.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилися, а подали кожна заяву в якій просять справу розглядати в їх відсутність, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання також не з»явився, а подав заяву в якій просить справу розглядати в їх відсутність, також подав заперечення на адміністративні позови кожного із позивачів, в яких позовні вимоги не визнав і пояснив, що дійсно відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитини війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус „дитина війни”. Застосування ж Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не має законодавчого підгрунтя, поскільки ч.3 ст.28 вказаного Закону України чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії , призначеної відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Також зазначив, що і на даний час на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру.
І остаточно наполягає, що в їх діях жодного порушення Закону немає, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того просять суд застосувати строк звернення до суду встановлений ст.99 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини на яких грунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення даного спору, суд приходить до слідуючого висновку.
Так, в судовому засіданні встановлено, що позивачі відповідно до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” являються «дітьми війни». Зазначене підтверджується копіями доданими до матеріалів справи відповідних посвідчень.
Відповідачем даний фат не заперечується, а тому згідно з ч.3 ст.72 КАС України така обставина не підлягає доказуванню в судовому засіданні.
Виходячи з того, що позивачі є „дітьми війни” в розумінні Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” суд вважає, що на них повністю розповсюджуються пільги та соціальні гарантії передбачені зазначеним Законом, в тому числі і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд не бере до уваги положення частини 3 статті 28 Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбаченається ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.
Європейський Суд з прав людини при розгляді справи „Кечко проти України” зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними ( п.23 рішення суду ). У зв’язку з чим Європейський Суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, поскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Всупереч положенням даної статті Конституції України положення ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 рік згідно з Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року, однак у зв’язку з виключенням п.17 ст.77 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік „ від 10.01.2006 р. дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було відновлено.
Згідно п.12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” знову було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст.111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року було визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ), такі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст.111 цього Закону.
Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що відмовляючи позивачам у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” відповідач порушив їх права визначені даним Законом та Конституцією України , а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
У своїх запереченнях на адміністративні позови кожного із позивачів відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду, які встановлені ст.99 КАС України. Відповідно до ст.100 КАС України - пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адмінстративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. За таких обставин вимоги позивачів щодо відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року, не підлягають задоволенню так як в ході судового засідання суду не було доведено поважності причин пропущення строку звернення до суду і суд не вважає що даний строк був пропущений з поважних причин.
Керуючись ст. 7-14, ст.ст. 99, 100, 122, 158-163,167 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни” , суд –
П О С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відновленні пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2006 року до 31.12.2007 року кожній відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області щодо зобов»язання нарахувати Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області недоплачену їм як дітям війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн. кожній відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову за правилами встановленими ст.ст.185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Борзнянського районного суду О.М.Страшний