Копія.

                Справа № 2 – 192/ 2010

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 червня 2010 року Глухівський міськрайонний суд  Сумської області  в складі:    

головуючого судді  Кривцової Г.В.,

        при  секретарі  Кабановій Л.О..

        з участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивачів

        ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухів цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Глухівської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Глухівської міської ради від 17.09.1992 року № 253 та свідоцтва про право особистої власності на квартиру від 23.09.1992 року, -  

В С Т А Н О В И В :

    16 лютого 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у 1992 році під час приватизації житла члени сім’ї ОСОБА_6 підписали заяву, що згодні на приватизацію житла, і були впевнені, що квартира приватизована на 4-х осіб. Приватизацію оформлював батько – ОСОБА_6, але документів на квартиру не показував, запевнивши, що квартира приватизована на всіх чотирьох членів сім’ї. На час приватизації в квартирі були прописані та проживали батько ОСОБА_6, мати ОСОБА_7 (померла у 1997 році), донька – позивачка ОСОБА_1, та онука – позивачка ОСОБА_2, яка на той час була неповнолітньою.

4 квітня 2009 року ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина, і донька ОСОБА_1 звернулась до Глухівської держнотконтори із заявою про прийняття спадщини. Крім неї, із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_5, яка є донькою померлого сина спадкодавця – ОСОБА_6, і онукою спадкодавця ОСОБА_6. Нотаріус надала перелік документів, які необхідно подати для оформлення права на спадщину за законом, в тому числі правовстановлюючий документ на квартиру. Позивачка ОСОБА_1 не знайшла правовстановлюючого документу на квартиру в квартирі АДРЕСА_1, де вона проживала з батьком, однак у вересні 2009 року знайшла документи на квартиру с. Білокопитове, де її батько ОСОБА_6 останнім часом періодично проживав в будинку своїх батьків. При вивченні цих документів позивачка виявила, що квартира АДРЕСА_1  належить на праві особистої власності лише її батьку ОСОБА_6, тоді як інші члени сім’ї не були включені в склад співвласників житла при приватизації квартири. Позивачки зазначають, що при приватизації їм ніхто не роз’яснював, що фактично квартира приватизується лише на одного ОСОБА_6

    Вважають, що вказаним рішенням виконкому було порушено їх право на житло, тим більше, що ОСОБА_2 в той час була малолітньою особою, і при приватизації дід та мати її право на житло не захистили.

    Позивачки просять поновити їм пропущений строк позовної давності, пояснюючи, що пропустили його з поважних причин, так як не могли раніше оскаржити рішення виконкому Глухівської міської ради, оскільки дізнались про порушення їх прав лише у вересні 2009 року після того, як знайшли документи на квартиру.

    В судовому засіданні позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3 підтримали свої вимоги в повному обсязі та пояснили, що вказану квартиру сім’я з трьох осіб (батько, мати та донька) отримала у 1978 році, коли приїхали з Мурманської області. Квартира була приватизована у 1992 році, коли в ній були прописані і проживали чотири особи. Під час приватизації всі члени сім’ї підписали заяву, що згодні на приватизацію і спільне проживання в квартирі. За життя батьків взагалі не виникало питання, хто є власником квартири, так як в сім’ї були нормальні стосунки, документів на квартиру у батька ніхто не питав, вони повністю довіряли батьку, тим більше, що позивачки постійно проживали в цій квартирі. Після смерті батька потрібно було знайти правовстановлюючий документ на квартиру, але у самій квартирі його не виявилось, і позивачки знайшли документи в с. Білокопитово, де останнім часом мешкав батько. Лише після ознайомлення з цими документами у вересні 2009 року вони з’ясували, що квартира приватизована лише на одну особу – ОСОБА_6, а інші члени сім’ї не вказані як співвласники квартири. Позивачки зазначають, що це є грубим порушенням їх права на житло, оскільки вони постійно проживали в даній квартирі на момент її приватизації, іншого житла не мають, житлові чеки не використовували, давали згоду на приватизацію квартири на всіх членів сім’ї, а не одну особу, і їм ніхто не роз’яснив, що квартира приватизована на одну особу.

    Представник відповідача виконавчого комітету Глухівської міської ради Дегтярьов О.О. проти позову заперечував, пояснив, що рішення виконавчого комітету приймалось на підставі заяви, підписаної всіма членами сім’ї, і свідоцтво про право власності згідно заяви було видано на одну особу – ОСОБА_6, на підставі Закону України «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей». Крім того, представник відповідача вважає, що позивачі пропустили строк позовної давності, так як вони повинні були дізнатися про порушення своїх прав раніше.

    Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Подала письмову заяву про розгляд справи без її участі, просила застосувати позовну давність, вважає, що у випадку визнання недійсним рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності на квартиру будуть порушені її права як спадкоємця.  

    Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

    З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 1992 року виконавчим комітетом Глухівської міської ради було прийнято рішення № 253 про передачу безоплатно в особисту власність на підставі Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» громадянину ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1. Заявник постійно прописаний і проживає в указані квартирі з дружиною, дочкою та онукою (а.с.8).

    На підставі вказаного рішення, 23 вересня 1992 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право особистої власності на житло (а.с.9).

    При приватизації квартири, членами сім’ї була підписана заява, в якій зазначено, що ОСОБА_6 просить передати в особисту власність вказану квартиру, а члени сім’ї згодні на приватизацію квартири і спільне проживання в ній (а.с.10).

    З даної заяви також вбачається, що на момент приватизації в квартирі було прописано чотири особи: наймач ОСОБА_6, дружина ОСОБА_7, донька ОСОБА_1 (на даний час ОСОБА_1), та онука ОСОБА_2 (на даний час ОСОБА_2).

    Як видно з довідки про склад сім’ї, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована, проживала і продовжує проживати у цій квартирі на даний час (а.с.18), а позивачка ОСОБА_2 була виписана лише у грудні 2004 року (а.с.18), як пояснила позивачка, в зв’язку з одруженням та зміною місця проживання.

    Порядок приватизації житла в України станом 17 вересня 1992 року (на момент приватизації квартири ОСОБА_6) визначався Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції від 19 червня 1991 року N 2482-XII (далі Закон N 2482-XII), та Положенням «Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і житлового фонду, їх утримання і ремонт», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 142 від 19 травня 1989 року.

    Згідно ч. 1 ст. 6 вказаного Закону   N 2482-XII , незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно пп.. 1,9 ст. 12 Закону України «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей», в ійськовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби)  та членам їх сімей, які проживають разом з ними , надається жиле приміщення, що має відповідати вимогам статті 50 Житлового кодексу України.

Офіцери, прапорщики, мічмани і військовослужбовці надстрокової служби, що мають вислугу не менше 20 років, при звільненні з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням чисельності або штату військовослужбовців, а також військовослужбовці, які стали інвалідами I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження служби, мають право на безплатне одержання в особисту власність жилого приміщення, яке вони займають в будинках державного житлового фонду.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм законів, витікає висновок, що житло надається не одному військовослужбовцю, а і членам його сім’ї, які проживають разом з ним. Відповідно, і приватизація житла проводиться з урахуванням волевиявлення всіх членів сім’ї.

    Так, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону N 2482-XII,  передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову  власність  за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у тому числі тих, що тимчасово відсутні й за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Оскільки цим Законом не визначено умов, за яких один із членів сім'ї матиме більшу або меншу частку в приватизованому житлі, то частка кожного є рівною.

Згідно ст. 7 Закону N 2482-XII, за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

Однак, як вбачається із заяви (а.с.10), всі члени сім’ї виявили бажання на приватизацію житла, при цьому жоден з членів сім’ї не зазначив про свою відмову від приватизації житла.

Так, виходячи з аналізу змісту Закону N 2482-XII у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК права користування цим приміщенням і, відповідно, право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

При цьому суд приходить до висновку, що волевиявлення позивачки ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_1) було направлено саме на приватизацію квартири всіма членами сім’ї, в тому числі нею та її неповнолітньою донькою, так як на момент приватизації вони були прописані і постійно проживали в цій квартирі, іншого житла не мали, і продовжували проживати в цій квартирі та користуватись житлом після приватизації.

Відповідно ст. 65 ЖК України, право на жилу площу породжує фактичне постійне проживання там особи як члена сім'ї наймача.

Залежно від наявності у особи права на жилу площу, виникає її право на приватизацію останньої.

Являючись членами сім'ї наймача ОСОБА_6, позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули рівні з ним права користування житловим приміщенням, а відповідно, і права бути співвласниками квартири при приватизації.

При цьому суд приймає до уваги пояснення позивачки про те, що під час приватизації їй не було роз’яснено, що квартира приватизується лише на одну особу, а після проведення приватизації дане питання в сім’ї не піднімалося, так як члені сім’ї повністю довіряли батьку, який займався оформленням документів та пояснив, що квартира приватизована на всіх.  

Представником відповідача не було спростовано ці доводи позивачки.

Суд також враховує, що представник відповідача не довів, на якій підставі при приватизації квартири сім’ї ОСОБА_6 не були враховане право на житло малолітньої ОСОБА_2 (на даний час ОСОБА_2)    

Так відповідно до ч 2 ст. 17 ЦК України від 1963 року, що діяв на момент приватизації квартири у 1992 році, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п’ятнадцяти років, визнається місце проживання їх батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент приватизації квартири у 1992 році неповнолітня ОСОБА_2, 1984 року народження проживала в цій квартирі разом зі своєю матір’ю ОСОБА_1 та дідом і бабою.

Відповідно до ст. 60 Кодексу про шлюб та сім’ю України (в ред. 1969 року), що діяв на момент приватизації спірної квартири, захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень.

Те, що неповнолітня ОСОБА_2 являлась на той час членом сім’ї наймача, зазначено і в самій заяві про приватизацію, і ніким не оспорювалось (а.с.10).

Тому суд вважає, що при здійсненні квартиронаймачем ОСОБА_6 приватизації жилого приміщення лише на себе, були порушені права та інтереси неповнолітньої на той час ОСОБА_2, яка мала таке ж право.  

Таким чином, суд приходить до висновку, що при проведенні приватизації квартири АДРЕСА_1 лише на одного члена сім’ї, були порушені права обох позивачок.

Щодо застосування строку позовної давності, то згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд приймає до уваги пояснення позивачок з приводу того, що про порушення своїх прав на житло вони дізналися лише після смерті батька ОСОБА_6 у 2009 році, коли при оформленні права на спадщину знайшли правовстановлюючі документи на житло та ознайомились з ними.

Доводи представника відповідача про те, що позивачки могли та повинні були раніше дізнатись про порушення свого права – суд не приймає до уваги, так як представником позивача доводи позивачок нічим не спростовані.

    Посилання третьої особи ОСОБА_5 на норму ч. 3 ст. 261 ЦК України щодо застосування позовної давності по нікчемному правочину – суд не приймає до уваги, оскільки спірні правовідносини мають інший правовий зміст.

    За вказаних обставин, суд вважає причини пропуску строку позовної давності поважними, та поновлює строк позовної давності.

    Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир у власність громадян відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації. А відтак при визнанні частково недійсним рішення виконавчого комітету Глухівської міської ради від 17 вересня 1992 року N 253, не може залишатись дійсним і свідоцтво про право власності на житло від 23 вересня 1992 року.

    На підставі ст.ст. 261, 267 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей», керуючись ст.ст.  10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Глухівської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Глухівської міської ради від 17.09.1992 року № 253 та свідоцтва про право особистої власності на квартиру від 23.09.1992 року – задовольнити.

Поновити ОСОБА_1, ОСОБА_2 пропущений строк позовної давності.

    Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Глухівської міської ради Сумської області № 253 від 17 вересня 1992 року в частині передачі безоплатно у особисту власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1.

    Визнати недійним свідоцтво про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 23 вересня 1992 року ОСОБА_6.

      Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до апеляційного суду Сумської області протягом десяти днів з дня проголошення, після чого може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.         Повне рішення суду складено 7 червня 2010 року.                    

    СУДДЯ (підпис)

    Копія вірна.

    Суддя Глухівського міськрайонного суду                 Г.В. Кривцова