Постанова

Іменем України

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 177/656/19

провадження № 61-19454св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року у складі судді Суботіної С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивачки

ОСОБА_4 та після її смерті відкрилась спадщина на належне їй нерухоме майно, а саме: будинок з господарчими будівлями, розташований по

АДРЕСА_1 , та 1/2 частину квартири, розташовану по АДРЕСА_2 .

Вказувала, що спадкоємцями першої черги за законом є вона, мати померлої, та її чоловік ОСОБА_2 .

Зазначала про те, що її донька хворіла та після реєстрації 11 березня 2013 року шлюбу її хвороба загострилась, захворювання супроводжувалося набряками нижніх кінцівок та накопиченням рідини у порожнині живота, вона ледве ходила, швидко втомлювалася, їй навіть важко було довго говорити, а останній тиждень перед смертю вона взагалі не вставала.

Вказувала, що з 12 квітня 2013 року і до дня смерті ОСОБА_4 переважно перебувала на стаціонарному лікуванні у Криворізькій міській лікарні № 1 та потребувала як матеріальної допомоги на лікування (оскільки не могла працювати), так і стороннього догляду, проте, ОСОБА_2 , який був на той час працездатною особою, самоусунувся від допомоги дружині.

19 листопада 2019 року позивач подала заяву про поновлення пропущеного строку на подання позову.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не допомагав ні матеріально, ні фізично і тільки вона, як мати, забезпечувала доньці належний догляд і лікування,

ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що спадкодавець ОСОБА_4 потребувала допомоги від відповідача ОСОБА_2 , за умови, що не могла отримати чи отримала її від інших осіб, а відповідач мав матеріальну та фізичну можливість надавати таку допомогу, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від

25 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

27 листопада 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно було відхилено одні докази та надано перевагу іншим доказам. Суди неправомірно відмовили у витребуванні доказів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Криворізького районного суду Дніпропетровської області.

08 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Позивачка є матір`ю ОСОБА_4

11 березня 2013 року відповідач ОСОБА_2 та донька позивачки ОСОБА_4 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Відповідно до інформації КЗ «Криворізька міська лікарня № 1» ДОР», ОСОБА_4 перебувала на лікуванні у вказаному закладі з 12 квітня 2013 по 30 квітня

2013 року та з 12 травня 2013 року по 06 липня 2013 року.

ОСОБА_4 перебувала на «Д» обліку з 1990 року, а 28 листопада 2012 року їй встановлено ІІ групу інвалідності.

Позивач вказувала, що у цей час виключно вона здійснювала догляд за своєю хворою донькою, що підтверджується копією акту від 19 березня 2014 року, а також, що позивач здійснила перевезення та поховання дочки самостійно за власний кошт, надавши на підтвердження вказаних доводів копію санітарного посвідчення № 2/1-8-4-3444 від 09 липня 2013 року, копії: накладної, товарного чеку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Під час розгляду справи суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, установив, що позивачем не доведено ухилення відповідача від надання допомоги ОСОБА_4 , а також винної поведінки відповідача (зокрема, відмова від надання допомоги дружині), потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада

2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада

2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська