ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 рокуСправа № 260/3641/20 пров. № А/857/9061/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (суддя Микуляк П.П., м.Ужгород) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області та Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі- Територіальне управління, ДСА відповідно) в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі- Закон №294- IX);

зобов`язати Територіальне управління провести перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 обчисливши її відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ) у загальній сумі 112191 грн.;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

зобов`язати Територіальне управління як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону №294- IX. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених статтею 29 Законом №294- IX з урахуванням вже виплачених сум. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин у справі, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги з посиланням на норми матеріального права вказує, що відповідач не мав правових підстав не застосовувати обмеження встановлені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі- Закон №553- ІХ). Також зазначає, що Рішення Конституційного Суду від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (далі - Рішення № 10-р/2020) не поширюється на спірні правовідносини та не є підставою для нарахування та виплати позивачці недорахованої суддівської винагороди з 18.04.2020 до 28.08.2020.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, так як від учасників справи не надійшло клопотань про розгляд справи за їх участю.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що здійснивши нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року з обмеженнями передбаченими статті 29 Закону №294- IX відповідач порушив гарантоване статтею 130 Конституції України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального права і є правильними з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17.01.2014 №13/2014 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Наказом Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування до штату суду ОСОБА_2 » від 18.02.2014 №24 позивачку зараховано до штату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (а.с.16)

Наказом цього ж суду «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаду судді ОСОБА_2» від 26.11.2018 №368/02-06 позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу (а.с.17).

Починаючи з 01.01.2020 розмір суддівської винагороди позивача становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: 30 Ч 2102,00 грн = 63060 грн; щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 20%. А з 18.04.2020 розмір виплати суддівської винагороди позивачки обмежено внаслідок застосування Закону №553-ІХ десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, що підтверджується довідкою про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період січень-серпень 2020 року (вих.№2316 від 22.10.2020). Загальна сума не виплаченої внаслідок застосування такого обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 склала 112191 грн (а.с.23).

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України

Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової гілки влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої.

Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями від 29 листопада та 13 грудня 1985 року №40/32 та №40/146 Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки для догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які повинні відповідати попередньому рівню оплати їхньої праці. Винагорода суддів має бути відповідною їх професії та відповідальності, і бути достатнім для убезпечення їх від впливу на їх рішення та від ризику вчинення корупції. Також повинно бути гарантовано виплату пенсії за вислугу років, яка має бути в розумному відношенні до рівня їх винагороди в період здійснення повноважень. Певні положення закону повинні бути запроваджені як гарантія проти скорочення винагороди, в т.ч. суддівської (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Такі самі висновки містяться у Висновку Консультативної ради Європейських судів (КРЄС) № 1 та у Європейській хартії про Закон «Про статус суддів». Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів.

Конституційний Суд України також неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020). Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України у рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Конституції України).

Проаналізувавши вищенаведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного суду, можна зробити висновок, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону України №1402-VІІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини третьої цієї ж статті, базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VІІІ суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15%, більше 5 років 20%, більше 10 років 30%, більше 15 років 40%, більше 20 років 50%, більше 25 років 60%, більше 30 років 70%, більше 35 років 80% посадового окладу.

Частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402-VІІІ визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 №211 (далі - Постанова №211), якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон №553-ІХ, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29, наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

У рішенні від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів №1402- VIII, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі- Закон №1798- VIII), Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Таким чином, Закон №1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом стосовно встановлення розміру суддівської винагороди, на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Тобто, суддівська винагорода встановлюється виключно Законом №1402-VIII. При наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Позаяк, Законом №553-ІХ не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, то при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, а не статті 29 Закону №294- IX (у редакції Закону №553- ІХ), застосування якої прямо суперечить нормі статті 130 Конституції України.

Також, варто зауважити що Закон №294-IX (у редакції Закону №553- ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Держаний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Враховуючи наведені вимоги процесуального права та виходячи з того, що стаття 29 Закону №294-IX в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Зважаючи на вказане, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, а застосування статті 29 Закону №294-IX прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.

Також варто звернути увагу, що Рішенням № 10-р/2020, на яке посилається відповідач, визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону №294- IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки відповідачем положення статті 29 Закону №294- IX щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам частини другої статті 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є доводи апелянта, що тільки з 28.08.2020 зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним.

Відповідно до статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (далі- ДСА). Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20 зазначив, що причиною невиплати суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; статті 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.

Слід зауважити, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону №294-IX, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного Кодексу та Закону №294-IX, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

З огляду на викладене, апеляційний суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553- ІХ; тут ці закони- у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. У зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VІІІ, без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону №294- IX з урахуванням вже виплачених сум.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом №1402-VIII, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. О. Большакова

В. С. Затолочний

Повне судове рішення складено 3 червня 2021 року.