Апеляційне провадження № 22-ц/824/5627/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи 759/864/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Святошинського районного суду міста Києва, ухваленого 18 січня 2021 року в приміщенні суду під головуванням судді Ул`яновської О.В., -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку нерухомого майна.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25.09.2010 між сторонами було укладено шлюб, який 06.11.2019 розірвано.

За час перебування у шлюбі подружжям придбано в кредит квартиру загальною площею 53 кв.м, яку купували частково за власні кошти, а також за кошти отримані в кредит у ПАТ «Банк Київська Русь».

В подальшому, вказаний кредит було виплачено під час перебуванням сторонами у шлюбі та оформлено право власності на квартиру на відповідача. Спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона набута під час шлюбу.

З огляду на викладене, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м, житлова площа 28 кв.м, яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер 49302201 від 08.12.2015 спільним майном подружжя; визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,3 кв.м, житлова площа 28 кв.м та зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер 49302201 від 08.12.2015.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 18 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом помилково прийнято до уваги в якості доказів відсутність спільних грошових коштів для придбання майна та розписки про нібито отримання відповідачем грошей від її батьків. Такі розписки укладені на виконання договору дарування, проте суперечать цивільному законодавству, оскільки договори дарування не укладені в письмовій формі, а також нотаріально не посвідчені.

Вважав, що сам по собі факт наявності таких розписок може свідчити лише про транзакцію грошових коштів і не може свідчити про укладення договору дарування.

Окрім того, рішення суду базується лише на свідченнях зацікавлених свідків - батьків відповідача, які надавали свідчення про обставини спору зі слів відповідачки, що є неприпустимим.

Таким чином, вважав, що відсутність у матеріалах справи письмової форми договору дарування між відповідачем та її батьками, а тим більше відсутність його нотаріального посвідчення, є ознакою штучного виготовлення розписок відповідачем та її батьками з метою позбавлення його частки спірної квартири, придбаної подружжям під час шлюбу за спільні грошові кошти учасників справи.

Суд залишив поза увагою і форму розписок відповідача з її батьками, оскільки вони написані як зустрічні зобов`язання відповідача у відповідь на розписки батьків, які нібито надавали грошові кошти. Будь-яка розписка є одностороннім документом, що підтверджує саме односторонню подію отримання боржником грошей, а не актом приймання-передачі, який є двостороннім документом.

Вважав, що наявна недоведеність існування правовідносин між відповідачем та її батьками за договором дарування, якого ніколи не укладалось.

В доповненні до апеляційної скарги, яка прийнята апеляційним судом, також вказував, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у наданні свідком ОСОБА_3 показань про відомі їй обставини щодо грошових джерел придбання подружжям спірної квартири та руху по рахункам коштів, сплачених подружжям за квартиру, оскільки вона працювала на посаді заступника Голови правління Банку «Київська Русь», коли придбавалася квартира.

А надавши перевагу сумнівним розпискам з боку відповідача суд допустив перевагу одних сумнівних доказів на д іншими - правдивими свідченнями керівництва банку - заступника голови правління банку «Київська Русь», що вважав неприпустимим.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що жодного порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції не було допущено.

Вказує, що необхідної суми коштів для придбання квартири в подружжя не було, а тому на перший внесок кошти надавалися батьком відповідача. В подальшому, кредит також погашався за рахунок наданих батьком відповідача коштів.

Вказане підтверджено показаннями свідків. Також наголошує на тому, що самим позивачем до справи надано копію довідки ОК-5, яка свідчить про незначний дохід позивача в той період - близько 3000,00 грн. З чого вбачається, що він не міг ні сплачувати кредитну заборгованості, ні здійснювати погашення відсотків за кредитом.

Кредитний договір і внесення готівки в касу банку оформлювалося відповідачем на власне ім`я. Також оформлення всіх правовстановлюючих документів на квартиру, договору страхування на квартиру, страхових внесків - все сплачувалося відповідачем.

В матеріалах справи відсутні документи, які в підтвердження отримання грошових коштів позивачем містять його підпис.

Вважаючи фіктивними договори дарування грошових коштів, позивач не оскаржив їх в судовому порядку, вони не визнані недійсними чи нікчемними.

Зазначає, що забезпеченням по кредитному договору в іпотеку до банку було передано квартиру батька ОСОБА_2 .

Посилання на те, що розписки оформлені пізніше за справжню дату є хибним, оскільки клопотання про призначення судової експертизи розписок позивач в підготовчих засіданнях не заявляв.

Стосовно долучення до справи та визнання в якості доказу нотаріально завіреної заяви ОСОБА_3 , то вважає, що вказана заява не може бути розглянута судом апеляційної інстанції, оскільки таких пояснень в суді першої інстанції вона не надавала, про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання не попереджена. До того ж, сам текст заяви та доповнення до апеляційної скарги містять суперечності: свідок вказує, що подаровані на весілля кошти покладені в банк на депозит з 2010 року, і до 2013 року накопичились до суми 200 000,00 грн; а ОСОБА_1 вказує про те, що 200 000,00 грн було подаровано подружжю на весілля, а не накопичувались протягом трьох років.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходи в з того, що позивач на підтвердження своїх доводів не надав належних та допустимих доказів, проте вказані висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Апеляційний суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 06.11.2019 було розірвано шлюб, про що складено актовий запис №382 у Святошинському районному м. Києві ВДРАЦС ГТЮУ м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 (а.с. 4).

Як визначено п.п.2, 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_2 , видане 08.12.2015 УДР ГТУЮ ум. Києві (а.с. 5, 6).

Згідно довідки про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази звітів про оцінку станом на 20.12.2019 оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 , площа об`єкта 53,3 (а.с. 7).

Згідно звіту про оцінку майна №013-20122019 житлової квартири АДРЕСА_1 ринкова вартість об`єкта оцінки складає без ПДВ: 1370183 грн 10 коп. (а.с. 8-22).

Як вбачається із бланка-заяви від 21.10.2013 ОСОБА_2 є покупцем об`єкту інвестування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , кіл-ть кімнат 2, загальна площа 53,51, 99% 52,98 (а.с. 52).

Згідно довідки від 26.06.2015 виданої ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» Кравчук-Чорній Н.Л. про те, що згідно договору купівлі-продажу майнових прав №332/РН-К від 21.10.2013, вартість майнових прав на квартиру №79 , загальною фактичного площею 53,30 (проектна площа 53,51) кв.м, сплачено в сумі 506083 грн 50 коп. разом з ПДВ, що відповідає оплаті 100% вартості майнових прав (а.с. 53).

Згідно договору купівлі-продажу майнових прав №3352/РН-К укладено між ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_2 за цим договором компанія продає, а покупець придбає майнові права на квартиру АДРЕСА_5 , загальна вартість якої складає 508077 грн 45 коп. в тому числі ПДВ 84679 грн 58 коп., виходячи з вартості майнових прав в перерахунку на 1 кв.м 9495 грн 00 коп. в тому числі ПДВ 1582 грн 50 коп., покупець зобов`язується здійснити оплату 99% вартості майнових прав у розмірі 503045 грн 10 коп.(а.с. 54-56).

03.09.2015 складено акти прийому-передачі квартири покупцю з однієї сторони ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», а з другої сторони ОСОБА_2 на підставі якого покупець сплатив 100% вартості та приймає квартиру №79, що знаходиться в м. Києві за адресою: АДРЕСА_6 (ж/б АДРЕСА_7 , кількість кімнат 2, загальна площа 53,30 кв.м, житлова площа 28,00 кв.м (а.с. 57, 58).

25.10.2013 між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №95114-45.1-13-2 згідно якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000 грн 00 коп. строком до 25.10.2023 (а.с. 59-64).

25.10.2013 між ПАТ «Банк «Київська Русь» та гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_7 укладено договір іпотеки згідно якого ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виступають майновими поручителями за зобов`язанням ОСОБА_2 в рамках кредитного договору №95114-45.1-13-2 від 25.10.2013 (а.с. 65-82).

Згідно платіжного доручення №10 від 25.10.2013 ОСОБА_9 отримала у ПАТ «Банк «Київська Русь» грошові кошти у розмірі 503 045 грн 10 коп. (а.с. 83).

Вказані грошові кошти були отримані відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем, що не заперечується сторонами.

Як вбачається із довідки від 16.04.2018 №1105/42 заборгованість за кредитним договором №95114-45.1-13-2 від 25.10.2013 укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Київська Русь» станом на 16.04.2018 погашена у повному обсязі (а.с. 152).

Шлюб між сторонами розірвано 06.11.2019.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно розписок про передачу в дар грошових коштів від 03.11.2013, 01.12.2013, 02.01.2014, 02.02.2014, 02.03.2014, 30.03.2014, 03.05.2014, 01.06.2014, 01.07.2014, 03.08.2014, 01.09.2014, 05.10.2014, 02.11.2014, 01.12.2014, 05.01.2015, 02.02.2015, 02.03.2015, 05.04.2015, 04.05.2015, 01.06.2015, 30.06.2015, 03.08.2015, 03.09.2015, 04.10.2015, 08.11.2015, 03.12.2015, 04.01.2016, 01.08.2016, 03.03.2016, 01.04.2016, 09.05.2016, 06.06.2016, 07.07.2016, 09.08.2016, 07.09.2016, 09.10.2016, 08.11.2016, 08.12.2016, 09.01.2017, 09.02.2017, 08.03.2017 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували своїй доньці ОСОБА_2 грошові кошти для погашення кредиту придбаної квартири (кредитний договір №95114-45.1-13-20 (а.с. 86-126).

За письмовою розпискою від 19.10.2013 ОСОБА_7 з метою придбання житла в його інтересах за адресою: АДРЕСА_8 передав ОСОБА_2 200 000,00 грн. для внесення коштів на користь ПАТ «ХК «Київміськбуд», інші необхідні суми будуть надаватися додатково по мірі необхідності (а.с. 127).

Проте, вказані розписки не можуть бути переконливим доказом передачі в дар відповідачу грошових коштів її батьками, оскільки в порушення вимог ст. 719 ЦК України такі розписки не оформлені, як договори дарування.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України (в редакції на день написання розписок), договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Валютними цінностями є гроші, цінні папери та інші окремі види майна, правовий режим яких визначається положенням спеціального законодавства України, що встановлюють їх вичерпний перелік та порядок вчинення правочинів стосовно них.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч.ч.1,2 ст. 218 ЦК України).

Як вбачається, рішення суду першої інстанції ґрунтується, зокрема, на показаннях свідків - батьків відповідача та осіб, які надавали свідчення зі слів відповідача, що є неприпустимим.

Що стосується посилання позивача про розміщення на депозитному рахунку в банку 200000 грн., подарованих сторонам на весілля, то хоча вони належним чином не доведені позивачем, проте стороною відповідача також не спростовані в передбаченому законом порядку.

Заперечення представників відповідача в суді апеляційної інстанції про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вірно з`ясував джерело коштів, які витрачені на придбання спірної квартири, при тому, що сам по собі факт її придбання в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, при цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Жодної домовленості між сторонами або шлюбним договором не визначено частки спірної квартири.

При цьому, апеляційний суд враховує також те, що обидва з подружжя на момент покупки квартири та оформлення кредитного договору працювали, отримували заробітну плату, що підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що заборгованість за кредитним договором погашалася її батьком спростовується квитанціями за платежами, спрямованих на погашення кредиту згідно договору № 95114-45.1-1-13-2 від 25.10.2013 в яких платником зазначена саме ОСОБА_2 (т.1 ас. 128-151).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Установивши, що спірна квартира набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказане майно не є спільною сумісною власністю сторін і не підлягає поділу між ними шляхом визнання за позивачем право власності на 1/2 частину вищезазначеної квартири.

При цьому, в суді апеляційної інстанції презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 15 765,00 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м, житлова площа 28 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер 49302201 від 08.12.2015, спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,3 кв.м, житлова площа 28 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія та номер 49302201 від 08.12.2015.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 765 грн судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 03 червня 2021 року.

Суддя-доповідач

Судді: