КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 752/5589/20

провадження № 22-ц/824/6611/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Аграрний фонд»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконуючого обов`язки голови правління Акціонерного товариства «Аграрний фонд» - Банчука Б.М.

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року у складі судді Хоменко В.С.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Аграрний фонд» №515-к від 21 листопада 2019 року; зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління товариства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та внести відповідні зміни до трудової книжки позивача; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року до дня ухвалення судового рішення у сумі 1 446 516 грн, вихідну допомогу у розмірі 2 704 355,40 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивача було звільнено з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 21 листопада 2019 року №515-к відповідно до п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП.

Стверджував, що ОСОБА_1 звільнено у період тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АДШ №798025, відповідно до якого позивач перебував у стаціонарі КНП «Київська міська клінічна лікарня №1» з 20 листопада 2019 року по 18 грудня 2019 року.

Уважав, що при звільненні позивача ПАТ «Аграрний фонд» не володіло об`єктивними даними щодо недостатньої кваліфікації ОСОБА_1 на займаній посаді.

Належною підставою звільнення позивача з посади голови правління, на думку позивача, є п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що надає право на вихідну допомогу, відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України.

ОСОБА_1 наведено у позовній заяві детальні розрахунки заборгованості відповідача за період з 21 листопада 2019 року по дату звернення до суду з позовом та вихідної допомоги.

Зазначав, що звільнення позивача на підставі п. 2 ч.1 ст. 40 КЗПП завдало останньому постійних переживань та душевних страждань, знизив ступінь престижу та авторитету ОСОБА_1 та підірвав його ділову репутацію.

Вказував, що з наказом про звільнення позивач ознайомився 21 листопада 2019 року під час перебування на лікарняному, отже строк для звернення до суду з позовом сплив 21 грудня 2019 року. Зауважував, що строки звернення до суду пропущені позивачем з поважних причин, а саме у зв`язку з перебуванням останнього на стаціонарному лікуванні в період з 25 жовтня 2019 року по 17 листопада 2019 рік, з 20 листопада 2019 року по 18 грудня 2019 рік, з 19 грудня 2019 року по 16 січня 2020 рік, з 17 січня 2020 року по 14 лютого 2020 року та з 17 лютого 2020 року по 11 березня 2020 рік, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Аграрний фонд» №515-к від 21 листопада 2019 року; зобов`язано відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП та внести зміни до трудової книжки, зазначивши причину звільнення «звільнено із займаної посади відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП».

Стягнуто з товариства на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 2 704 355,40 грн та 14 293,60 грн судового збору.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 12 березня 2021 року в.о. голови правління АТ «Аграрний фонд» - Банчук Б.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що судом не взято до уваги факт ознайомлення позивача з наказом про звільнення безпосередньо у день звільнення, про що свідчить відповідний підпис ОСОБА_1 .

Окрім того, звертає увагу суду на те, що листи непрацездатності позивача датовані 11 березня 2020 року, а також на відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення апелянта про перебування ОСОБА_1 на лікарняному.

Стверджує, що розгляд справи Голосіївським районним судом м. Києва, як судом загальної юрисдикції, здійснено з порушенням правил предметної юрисдикції, що є порушенням права особи на справедливий суд та підставою для скасування ухваленого рішення.

Звертає увагу суду на те, що Кабінет Міністрів України приймав рішення не про припинення повноважень позивача, а про його звільнення з посади голови правління. Таким чином, Кабінетом Міністрів України не вирішувалося питання про припинення повноважень ОСОБА_1 відповідно до п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП.

Суд не звернув уваги на те, що у зв`язку зі звільненням позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України виплата вихідної допомоги не передбачена.

Уважає, що наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду з позовом є неповажними, оскільки позивач міг і у межах строку скористатися правничою допомогою та оскаржити наказ про його звільнення.

29 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому останній просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував на посаді голови ПАТ «Аграрний фонд», а правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством, у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність змінити підстави звільнення, вказавши підставу звільнення - п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме «припинення повноважень», поклавши обов`язок на відповідача щодо видачі відповідного наказу із занесенням змін у трудову книжку з формулюванням «Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України». Вимогу позивача про стягнення вихідної допомоги у розмірі 2 704 355,4 грн визнав обґрунтованою. Також дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є необґрунтованими та недоведеними.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 377 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року № 175-р призначено ОСОБА_1 головою правління ПАТ «Аграрний фонд» (а.с. 31).

Наказом № 97-к від 28 квітня 2015 року позивач призначений на посаду голови правління ПАТ «Аграрний фонд» (а.с. 99).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2019 року № 1059-р звільнено ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» (а.с. 33).

Наказом Товариства від 21 листопада 2019 року № 515-к ОСОБА_1 звільнено з 21 листопада 2019 року з посади голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 34).

Таким чином, судом установлено, що позивач перебував на посаді голови ПАТ «Аграрний фонд». Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Згідно п. 3 Загальних положень статуту акціонерного товариства «Аграрний фонд», засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.п. 3 п. 36 статуту товариства на період, коли єдиним засновником та акціонером товариства є держава, голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики.

Підставою звільнення члена колегіального виконавчого органу є, зокрема, рішення загальних зборів товариства, оскільки такі правовідносини мають пріоритетне регулювання саме нормами цивільного права (ч. 3 ст. 99 ЦК України). Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду в аналогічних справах, що викладені в постановах від 27 червня 2018 року у справі №750/4070/17 та від 07 лютого 2018 року у справі №711/5711/16-ц.

Отже, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2019 року № 1059-р є рішенням загальних зборів ПАТ «Аграрний фонд».

Статут є основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-який правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа та якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства зазвичай можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.

Стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Тому зазначена категорія справ підвідомча господарським судам.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Підставою позовних вимог позивач зазначив, що його звільнено з роботи з порушенням частини третьої статті 40, пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Відповідно до статті 58 Закону № 1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону № 1576-ХІІ, яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.

Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.

Згідно статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17.

ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовом, посилався на те, що його звільнення з посади мало би бути здійснено відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та просив змінити причину звільнення.

З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке звільнення.

Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Якщо Статутом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління кооперативом, такі спори мають розглядати в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу.

Критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб`єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.

Тому вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.

Такого висновку дійшла Велика Палата у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №683/351/16-ц.

Таким чином, зважаючи на вищевказані норми законодавства та висновки Верховного Суду, колегія доходить висновку, що спір у даній справі стосується звільнення члена виконавчого органу КМУ, що є специфічною дією носія корпоративних прав і не може розглядатися в площині трудового права та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення правил підвідомчості є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі та з роз`ясненням статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу виконуючого обов`язки голови правління Акціонерного товариства «Аграрний фонд» - Банчука Б.М. - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд питання про припинення трудових відносин директора товариства віднесено до юрисдикції господарського судочинства.

Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено «01» червня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик