ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 535/1096/20 Номер провадження 22-ц/814/1281/21Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С. О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Лобова О.А., Панченка О.О.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року (повний текст рішення складено 19 березня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

                                                В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Агрофірма «Маяк» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 4,9961 га, кадастровий номер 5322280800:00:001:0164, яка розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, шляхом її повернення ТОВ «Агрофірма «Маяк» у власність і користування позивачу.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він як член колективного сільськогосподарського підприємства, яке діяло на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, мав право на земельний пай. Коли 31 березня 2004 року йому було запропоновано укласти договір оренди земельної ділянки за орендну плату, то не вчитуючись в правочин підписав його, бо був у безвихідній ситуації.

Позивач зазначав, що договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач користується належною йому земельною ділянкою укладений 31 березня 2004 року, в той час державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 201595 виготовлений та зареєстрований 27 грудня 2004 року, тобто на дату підписання спірного договору у нього були відсутні правові підстави розпоряджатися земельною ділянкою.

Крім того, державна реєстрація договору оренди проводилася по копії, оригінал документу до відділу ДЗК відповідачем не подавався, що є порушенням статтей 19, 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також позивач вважає, що дія договору оренди повинна відраховуватися не з моменту реєстрації, а з моменту підписання договору.

ОСОБА_1 звернувся із заявою до ТОВ «Агрофірма «Маяк» про повернення земельної ділянки, однак відповідач повідомив йому, що дія договору оренди землі закінчується в 2022 році.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Судовий збір при подачі позову та витрати на правову допомогу покладено на позивача ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що досліджені у судовому засіданні матеріали справи не містять відомостей про припинення, визнання недійсним чи порушення орендарем (відповідачем у справі) умов укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки № 250 від 31 березня 2004 року, натомість цей договір укладений терміном на 15 років, починаючи з дати його реєстрації.

Позивач ОСОБА_1 отримує орендну плату за користування відповідачем його земельною ділянкою, умови договору не містять припису припинення зобов`язання сторін у разі виділення земельної ділянки в натурі та отримання державного акту на землю.

Суд також прийшов до висновку, що доводи ОСОБА_1 стосовно того, що державна реєстрація договору оренди землі була проведена з копії договору не підтверджується матеріалами справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року не погодився ОСОБА_1 , який оскаржив вказане рішення суду в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі просить:

скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року по справі № 535/1096/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог;

стягнути на користь позивача судові витрати. в тому числі й за надання правової допомоги, як у суді першої інстанції, так і за підготування апеляційної скарги.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що в рішенні суд не спростував жодної з наведених позивачем підстав позову: право власності виникло у позивача після укладення договору; в реєстраційній справі зберігається не оригінал договору і відсутній державний акт про право власності на землю; строк дії договору закінчився.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На думку відповідача, апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

В судове засідання позивач не з`явився, будучи повідомлений про час та місце розгляду справи, його представник – адвокат Сенкевич В.І. апеляційну скаргу підтримав, з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Представник ТОВ «Агрофірма «Маяк» проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, пославшись на аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 березня 2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Маяк» укладено договір № 250 оренди земельної ділянки загальною площею 5, 00 га, що розташована на території Великорублівської сільської ради, який зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавської філії центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 26 грудня 2007 року за № 040754500366.

Умовами вказаного договору передбачено, що орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар ТОВ «Агрофірма «Маяк» приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 5,00 га, зокрема ріллі 5,00 га, що розташовані на території Великорублівської сільської ради і відображена на плані, що є невід`ємною частиною цього договору. Грошова оцінка земельної ділянки складає 61450,80 грн. Земельна ділянка використовується єдиним масивом без дотримання меж для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на термін 15 років, починаючи з дати його реєстрації.

27 грудня 2004 року ОСОБА_1 отримав державний акт на вище вказану земельну ділянку серії ПЛ № 201595 з кадастровим №5322280800:00:001:0164.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо земельної ділянки, яка є власністю ОСОБА_1 з кадастровим №5322280800:00:001:0164 вбачається, що вона перебуває на праві оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно умов договору зі змінами відповідно до додаткової угоди Орендна плата становить 1,5%, дата укладення договору (після 2013р.)/ дата державної реєстрації - 26 грудня 2007 року, строк – 15 років, дата закінчення дії - 26 грудня 2022 року.

Також з позовної заяви вбачається та підтверджено у судовому засіданні, що позивач, як член сільськогосподарського підприємства мав право на земельну частку (пай).

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо укладення договору оренди

Частиною другою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частиною другою розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

Крім того, у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Слід звернути увагу, що хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статтей  651, 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

На думку колегії суддів, вищевказані правовідносин є схожими у справі, яка розглядається.

Із позовної заяви вбачається, що позивач мав право на земельну частку (пай), тому, хоча на час укладення договору оренди він не отримав державного акту на земельну ділянку, він мав право розпоряджатися належним йому майновим правом.

Отже, враховуючи вищевикладене та наявність чинного договору оренди земельної ділянки доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою на час укладення договору оренди 31 березня 2004 року не дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно зазначив, що позивачу 22 березня 2004 року видано сертифікат на право на земельну частку (пай) на 5,00 га, не дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, як уже зазначалося, позивач у позовній заяві сам вказував про наявність у нього права на земельний пай та підтвердив наявність цього права при розгляді справи в суді першої інстанції.

Про наявність права на земельну частку (пай) свідчить і факт послідуючого отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 201595.

Не дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції доводи позивача про те, що реєстрація договору була проведена із порушенням вимог діючого на час реєстрації договору законодавства.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Суд першої інстанції правильно вказав відносно доводів ОСОБА_1 стосовно проведення державної реєстрації договору оренди землі з копії договору, що вищевказане не підтверджується матеріалами справи.

Сам факт відсутності у реєстраційній справі оригіналу договору оренди землі не свідчить про наявність порушення законодавства при вчиненні реєстрації права, оскільки відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в редакції чинній на час реєстрації договору, реєстраційна (кадастрова) справа мала містити, зокрема, копії документів про правочини, що підтверджують майнові права.

Слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України зокрема, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , маючи майнові права - право на земельну частку (пай), уклав договір оренди земельної ділянки, на час реєстрації договору оренди землі набув права на земельну ділянку, протягом тривалого часу, після трансформації «зобов`язальної» оренди в «речову»отримував орендну плату і не заперечував своїх майнових прав на земельну ділянку.

Тобто заперечення позивачем виникнення правовідносин щодо оренди земельної ділянки не відповідає попередній поведінці ОСОБА_1 , в той же час відповідач розумно покладався на поведінку позивача, сплачуючи йому орендну плату та відповідним чином плануючи свою господарську діяльність.

Щодо строку дії договору оренди землі

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 вищевказаного Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Якщо моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 696/1663/15-ц (провадження № 61-24794св18).

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах: від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17, від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Згідно з пунктом 1.3 договору оренди землі від 31 березня 2004 року договір укладений на термін 15 років, починаючи з дати його реєстрації.

Державна реєстрація спірного договору оренди землі відбулася 26 грудня 2007 року.

Отже, на момент звернення позивача до суду з позовом строк дії спірного договору оренди землі не закінчився, тому підстави для задоволення позову з причини закінчення строку дії договору оренди землі відсутні, а доводи позивача про те, що строк дії договору оренди землі слід рахувати з моменту його укладення та доводи щодо закінчення строку дії договору оренди землі не дають підстави для задоволення апеляційної скарги.

Крім того, аналізуючи договір оренди землі укладений між сторонами та пункт 1.3 цього договору колегія суддів приходить до переконання, що сторони передбачили строк дії договору 15 років з дати державної реєстрації.

Відносно інших доводів апеляційної скарги

Щодо застосування практики Верховного Суду

В апеляційній скарзі позивач посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Однак, позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) стосується інших правовідносин, зокрема, переходу права власності на земельну ділянку, але у справі, яка переглядається виник спір щодо права оренди земельної ділянки і, на думку колегії суддів, при розгляді даного спору слід взяти до уваги правові позиції, які висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) та аналогічні позиції Верховного Суду, які вище вказані.

Щодо скасування Міністерством юстиції України рішень, прийнятих державним реєстратором

Наказом Міністерства юстиції України за № 3755/5 від 27 жовтня 2020 року задоволено скаргу ТОВ «Агрофірма «Маяк» від 11 лютого 2020 року № 40 в повному обсязі, скасовано рішення від 10 лютого 2020 року № 51041908, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Верховодом К.В., а також тимчасово блоковано державному реєстратору ОСОБА_2 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 місяць.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що Міністерство юстиції України не наділено функціями тлумачити правочин.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що посилання у рішенні суду першої інстанції на зміст відповідного наказу Міністерства юстиції України не може вважатися порушенням норм процесуального законодавства тому, що суд навів у своєму рішенні встановлені обставини справи.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів, строк дії договору на час винесення наказу Міністерством юстиції України не закінчився, а Міністерством юстиції України було вжито заходів для скасування рішення державного реєстратора, даних про те, що наказ № 3755/5 на даний час скасовано позивач суду не надав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 червня 2021 року.

Головуючий                                        В.П. Пікуль

Судді                                О.А. Лобов

О.О. Панченко