Справа № 2 - 2581/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          22 квітня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                   Шевченко Т.М.

при секретарі                                            Клепач О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного банку „ОТП Банк” про визнання недійсним кредитного договору,   -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № ML-ВОО/103/2008 від 09.06.2008 р. з додатками, посилаючись на те, що зазначений договір не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, встановленими цивільним законодавством, оскільки умовами договору встановлені нерівні умови для участі всіх осіб у цивільних відносинах; договором не закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, а також в договорі відсутнє поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.  

            В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов, зазначивши, що повернення кредиту банку в розмірі 56840 швейцарських франків для нього на час підписання договору було можливим, проте, збільшення відрахувань за рахунок курсової різниці – підвищення курсу валюти та зменшення доходів позивача, кредит для позивача став непідсильним, в той час, як банк отримує надприбутки, адже фактично позивач здійснює платежі в національній валюті, купуючи у банку швейцарські франки для повернення їх же банку, від чого прибутки банку зростають за рахунок зменшення прибутків позивача. Сплачувати кредит вчасно стає для позивача неможливим і тягне за собою збільшення боргу за рахунок штрафів і пені. Законодавством України встановлено загальну заборону використання іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами, проте банк порушив зазначені обмеження. Оскільки оспорюваний договір суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, позивач просить визнати недійсним кредитний договір.  

            Представник відповідача АТ „ОТП Банк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача.

            Вислухавши пояснення сторін у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

           Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на неможливість вдачі кредиту в швейцарських франках, проте таке твердження є безпідставним.

           Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо недійсності договору ґрунтуються на тому, що відповідно до чинного законодавства грошовою одиницею України є гривня, та відповідно до норм ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене  у грошовій одиниці України – гривні.

           Однак, у ч. 2 цієї ж статті ЦК України зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

            Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, якій зазначено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку і умовах, встановлених законом.

            Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України „Про Національний банк України” і Декретом КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. № 1-93, виданими відповідно до них  нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

            Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

            Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

               Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

            Статті 47 та 49 Закону України „Про банки  і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

               Операції з валютними цінностями мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

               Нормативно-правовими актами НБУ встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

              При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, НБУ постановою Правління НБУ від 01.12.2008 р. № 406 „Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

              З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в національній валюті.

           У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону України „Про Національний бак України”, в якій зазначено, що НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема, видача та відкликання ліцензії, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ним валютного законодавства.

             Відповідно до норм пп. „г” п. 4 ст. 5 Декрету КМУ використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

             При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету НБУ видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

             У нормах ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

             В обґрунтування позовних вимог позивач безпідставно вважає, що відповідач порушив ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, оскільки вся необхідна інформація для вільного вибору щодо отримання або неотримання кредиту відповідачем позивачу була надана.

                За таких підстав, зважаючи на те, що законних підстав для задоволення позову не вбачається, відповідач виконав усі умови договору в передбачений законодавством спосіб, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

              Керуючись ст.ст. 6, 203, 207, 215, 524 та 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 211, 212 та 213 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

              В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного банку „ОТП Банк” про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

             Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя