Справа № 2 - 2135/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          20 квітня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                   Шевченко Т.М.

при секретарі                                            Клепач О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” про визнання недійсним третейського застереження в договорі, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, в якому просить визнати недійсним пункт 6.2 договору кредиту № 050/25-1765 від 04.09.2008 р., укладеного між сторонами у справі, посилаючись на те, що зазначеним пунктом обумовлено третейського застереження, згідно якого спори за вказаним договором розглядаються одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду справи вказаним суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського Суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Проте відповідач не надав позивачу зазначений регламент, у клопотанні позивача про надання регламенту відповідач відмовив. Під час підписання договору кредиту позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, скільки він не є фахівцем в галузі права.

             В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та просив суд задовольнити позов, зазначивши, що пункт 6.2 договору є таким, що порушує конституційне право, передбачене ст. 5 Конституції України, на звернення до суду для захисту порушених прав позивача, в порядку, передбаченому ЦПК України.    

              Представник відповідача АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача.

              Вислухавши пояснення сторін у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

              Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

              Статтею 5 Закону України „Про третейські суди” визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

             Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

             Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

               Позивач не надав жодних доказів того, що на момент укладення договору кредиту, він був не згідний з положенням п. 6.2 ст. 6 договору кредиту. Також не було надано жодних доказів на підтвердження факту, що волевиявлення позивача при укладенні договору кредиту та третейської угоди не було вільним.

               Отже сторони своїм вільним волевиявленням визначити умови договору кредиту та третейської угоди, як міститься у п. 6.2 ст. 6 договору кредиту.

              Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

               У своїй позовній заяві позивач вказує а те, що з вини відповідача він не має можливості ознайомитись із порядком та правилами звернення до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з метою вирішення спору, чим порушує конституційне право позивача, передбачене ст. 55 Конституції України на звернення до суду за захистом порушених прав людини і громадянина у суді.

                У відповідності до ст. 10 Закону України „Про третейські суди”, на яку сам позивач посилається у позовній заяві, положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються, та, які, відповідно, є офіційними документами, що доступні ля ознайомлення та загального використання всіма зацікавленими особами.

               У позовній заяві позивач також стверджує, що під час підписання договору він помилився щодо обставин, які мають істотне значення (а саме: наявності в договорі кредиту третейського застереження, що тягне за собою вирішення спірних питань в Постійно діючому третейському Суді при Асоціації Українських банків), мотивуючи це відсутністю відповідних правових знань в галузі права. Проте у ст. 6 „Порядок врегулювання спору” договору кредиту, підписаного сторонами, чітко виписано порядок розгляду спору, у випадку виникнення такого, суддями Постійно діючого третейського Суду при Асоціації українських банків, розуміння якого не потребує будь-яких спеціальних знань юридичного характеру.

                Окрім того, як зазначається у Постанові Пленуму ВСУ „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9, а саме в п. 19, помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

              Також у відповідності до зазначеної Постанови сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину, а згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.

              Твердження позивача, що між ним та відповідачем не було підписано угоду про передачу спору на вирішення до Третейського суду, як вимагається ст. 1 Закону України „Про Третейські суди”, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки ч. 1 ст. 12 вищезазначеного Закону передбачає, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди, а згідно ч. 1 ст. 13 Закону України „Про Третейські суди” якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід’ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

        Передача спору сторонами на вирішення до Третейського суду не порушують конституційні права та припис ст. 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

           Укладена між сторонами у справі третейська угода повністю відповідає вимогам, що висуваються до третейських угод Законом України „Про третейські суди”. А лиш недодержання правил, встановлених ч. 1-5 ст. 12 Закону України „Про третейські суди” може бути підставою для визнання третейської угоди недійсною. Отже, дана третейська угода не може бути визнана недійсною.

            Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

             На підставі вказаної норми закону, зважаючи на те. що позивачем не доведено жодної підстави для визнання недійсною третейської угоди, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

             Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 217, 219, 229 та 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

           В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” про визнання недійсним третейського застереження в договорі відмовити.

           Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя