Справа № 2 - 1926/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          06 квітня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                   Шевченко Т.М.

при секретарі                                            Клепач О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про захист прав споживачів та внесення змін до умов кредитних договорів, -

в с т а н о в и в:

позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися у суд з позовом, в якому просять зобов’язати відповідача внести зміни до договору про надання споживчого кредиту № СМ-SМЕС00/088/2007, № СМ-SМЕС00/092/2008, № СМ -  SМЕС00/034/2008, № ML-С00/276/2007, укладені між сторонами у справі, зобов’язавши відповідача вказати суму кредиту та проценти за його користування в гривнях по курсу НБУ на момент укладення договорів про надання споживчого кредиту, а також зробити перерахунок сплачених позивачами коштів в гривнях та розробити новий графік погашення кредиту і процентів за їх користування. В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що укладені між сторонами у справі договори не відповідають вимогам закону та є несправедливими по відношенню до них, оскільки в договорі про надання споживчого кредиту відсутня ціна договору, виражена в національній валюті України. Відповідач, надавши кредит в іноземній валюті, переклав ризики, пов’язані із знеціненням національної валюти на позивача, чим включив у договір положення, які є завідомо невигідними для споживача. Крім того, у зв’язку з фінансовою кризою істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору.

          В судовому засіданні представник позивачів підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

           Представник відповідача АТ „ОТП-Банк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на необґрунтованість вимог позивачів.

          Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

          20.12.2007 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк”, правонаступником якого є АТ „ОТП-Банк”, був укладений кредитний договір № СМ-SMEС00/088/2007, за умовам якого позивач отримав 184 500 доларів США на споживчі цілі.

          24.03.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк” був укладений кредитний договір № СМ- SMEС00/034/2008, за умовами якого позивач отримав 250000 доларів США на споживчі цілі.

          07.07.2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк” був укладений кредитний договір № СМ-SMEС00/092/2008, за умовам якого позивач отримав 100 000 доларів США на споживчі цілі.

           Крім того, 08.08.2007 р. між ЗАТ „ОТП-Банк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-C00/276/2007, за умовами якого позивач отримала 94900,70 доларів США на споживчі цілі.

           Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

           Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

            Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

            Статті 47 та 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції,  незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

            Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету КМ України від 19.02.1993 р. № 15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

             За таких підстав, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

               АТ „ОТП-Банк” 08.11.2006 р.  отримав генеральну банківську ліцензію № 191 від 02.03.1998 р. на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід’ємною частиною цієї ліцензії є дозвіл від 08.11.2006 р. № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач з валютними цінностями.    

             Підпункт „в” пункту 4 статті 5 Декрету передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте згідно п. 1 Листа НБУ від 18.10.1994 р. № 200 дія телеграм НБУ № 19012/1793 від 15.09.1993 р. та № 19 від 23.05.1994 р. щодо обмеження термінів та сум кредитів в іноземній валюті, які уповноважені банки мають право самостійно видавати своїм клієнтам, скасовується.

            Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

             Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

             Згідно з п. 1.1 ч. 1 договору відповідач надав кредит у розмірі та валюті, визначеній в ч. 1 договору, а позивач прийняв кредит та зобов’язувався належним чином використати його та повернути відповідачу суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання.

             Відповідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

           Оскільки при укладенні кредитного договору відповідачем були дотримані вимоги закону, суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору недійсним.

            Вимоги позивачів щодо внесення змін до кредитного договору ґрунтуються на положеннях ст. 651 ЦК України.

             Згідно п. 1.11 кредитного договору сторони погодилися, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплаті процентів за користування кредиту повинні здійснюватися позивачем у валюті кредиту (тобто у доларах США), в строки погоджені та на умовах встановлених кредитним договором. Дане положення було погоджено сторонами, до моменту подання позову позивачі сплачували свої боргові зобов’язання у доларах США і до цього часу у них не виникало питання про порушення їх прав як споживачів, у зв’язку з обслуговуванням кредитної заборгованості у доларах США.

             У відповідності до п. 1.11.2 кредитного договору, у випадку відсутності або недостатності у позивача котів для здійснення платежів у відповідній валюті банк має право здійснити конвертацій ну операцію за рахунок коштів позивачів в інших валютах відповідно до умов чинного законодавства України за існуючими тарифами банку. Таким чином, якщо у позивача було бажання погашати кредит, відсутність зовнішньоекономічної діяльності не є перепоною для виконання обов’язків за кредитним договором.    

            У своїй позовній заяві позивачі зазначають, що у зв’язку з фінансовою кризою істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору. Виходячи зі змісту позову, такою обставиною позивачі визначають зміну курсу долара США. Однак, укладаючи договір, сторони розраховували на належне його виконання і досягнення поставлених цілей та у відповідності до ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Разом з цим, жодна умова цієї статті не може бути застосована до суті спірних правовідносин.

             При укладенні кредитного договору позивачі мали можливість обирати валюту кредитування. Обираючи долар США як валюту кредиту, позивачі виходили з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте усвідомлювали, або мали усвідомлювати, що такий низький розмір процентної ставки пов’язаний із більш високим ризиком для позивачів росту курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи більш низьку процентну ставку для кредиту в доларах США, та позивачі, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитний договір, усвідомлювали можливість збільшення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане.

            Позивачі, зважаючи на ситуацію, що склалася на грошово-кредитному та валютному ринках України, мали змогу відповідно до умов кредитного договору скористатись правом дострокового погашення кредиту або його частини, тим самим позбавивши себе від вказаних ризиків.

           Події, зазначені у позовній заяві позивачів, не порушують співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляють заінтересовану особу того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки, укладаючи кредитний договір, позивачі зобов’язувалися повернути відповідачу кредит, сплатити останньому проценти та інші суми по кредиту у тих же розмірах, що і до настання вказаних подій.

          Виходячи із змісту умови, викладеної у п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов’язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може  слідувати із самого характеру та змісту зобов’язання.

          Умовами кредитного договору щодо порядку здійснення погашення кредиту визначено, що якщо позичальник за згодою відповідача буде направляти кошти  погашення кредиту в іншій валюті, ніж валюта кредиту, то добровільна конверсія сум таких платежів буде здійснюватися за курсом, який встановлений банком за два дні до дати здійснення платежу, а у випадку якщо після такої конверсії сума у валюті кредиту буде недостатньою для погашення заборгованості, позивач зобов’язаний сплатити відповідачу суму, якої не вистачає для повного виконання зобов’язань перед відповідачем за відповідним договором. Витрати, пов’язані з конверсією валют для здійснення платежів за кредитом, несе позичальник.

            Зазначені положення кредитного договору, під якими позивачі поставили свої підписи, передбачають умову щодо того, що ризик зміни курсу гривні по відношенню до валюти кредиту несуть позивачі. Норми, відповідно до яких ризики збільшення валюти кредиту має нести відповідач, в чинному законодавстві України та в кредитному договорі відсутні. Крім того, відсутні норми, які б передбачали можливість розірвання кредитного договору у випадку збільшення курсу валюти кредиту по відношенню до національної валюти України.

           Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивачами не доведена наявність одночасно чотирьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України, які є підставою для можливості розірвання договору на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

              Керуючись ст.ст. 192, 203, 215, 526, 652, 1049 та 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 211 та 212 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

               В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про захист прав споживачів та внесення змін до умов кредитних договорів відмовити.

             Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя