Справа № 2 -1720/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          22 квітня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                   Шевченко Т.М.

при секретарі                                            Клепач О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк про визнання недійсною додаткової угоди до договору кредиту, -

в с т а н о в и в:

позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися у суд з позовом, в якому просять визнати недійсною та скасувати додаткову угоду про внесення змін (підвищення процентної ставки) до договору кредиту № 10-29/3643 від 20.06.2007 р., укладену між ОСОБА_2 та АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк”, а також зобов’язати відповідача провести перерахунок платежів згідно діючого договору кредиту № 10-29/3643 від 20.06.2007 р., посилаючись на те, що 20.06.2007 р. між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 55000 доларів США зі ставкою 11,95% річних, а позивач ОСОБА_1 дала письмову згоду на укладення зазначеного договору. 25.11.2008 р. від банку надійшов офіційний лист від 17.11.2008 р. № 24.3/700-13 щодо підвищення номінальної ставки відсотків за кредитом до 14%  річних з двома екземплярами додаткової угоди від 17.11.2008 р. до кредитного договору, які позивач ОСОБА_2 підписав, проте його дружина - позивач ОСОБА_1 не дала своєї згоди на підписання вказаної угоди.

            В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали свої позовні вимоги та просили суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

            Представник відповідача АКБ соціального розвитку „Укрсоцбанк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивачів.

            Вислухавши пояснення сторін у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

            20.06.2007 р. між ОСОБА_2 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту № 10-29/3643 на придбання житла на суму 55000 доларів США зі ставкою 11,95% річних. Дружина ОСОБА_1 дала письмову згоду на укладення зазначеного договору.

           25.11.2008 р. від банку надійшов лист від 17.11.2008 р. № 24.3/700-13 щодо підвищення номінальної ставки відсотків за кредитом до 14% річних з двома екземплярами додаткової угоди від 17.11.2008 р. до договору кредиту № 10-29/3643 від 20.06.2007 р., які позивач ОСОБА_2 підписав.

            Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

           Відповідно до ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

           Відповідно до ст. 65 ч. 1 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

           Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

           Оскільки додатковий договір до кредитного договору не є договором щодо розпорядження майном. Що є об’єктом права спільної сумісної власності, не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, суд вважає, що до даних правовідносин не можна застосовувати ст. 65 СК України, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

            За таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити.

            Керуючись ст. ст. 203, 215, 1049 та 1054 ЦК України, ст. ст. 65 СК України, ст.ст. 10, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

           В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк про визнання недійсною додаткової угоди до договору кредиту відмовити.

           Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя