Справа № 428/967/21

Провадження № 22-ц/810/397/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Кострицького В.В.

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання Сінько А.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І., у м. Сєвєродонецьк Луганської області

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 20.10.2017 року він припинив трудові відносини з відповідачем на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. У день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, на момент звільнення заборгованість по заробітній платі становила 21552,90 грн. Вказану заборгованість відповідачем було погашено 11.12.2020 року. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2017 року по 11.12.2020 року становить 272213,76 грн. Просив суд стягнути з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на його користь зазначений середній заробіток за час затримки розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2017 року по 10.12.2020 року, включно, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів в сумі 21553 (двадцять одна тисяча п`ятсот п`ятдесят три) грн. 00 коп. та судові витрати в сумі 215 (двісті п`ятнадцять) грн. 58 коп. 

Мотивуюче таке рішення суд першої інстанції вважав, що на день звільнення позивача ОСОБА_1 не існувало об`єктивних обставин, що перешкоджали провести розрахунок. Доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав. У зв`язку з цим відсутні підстави для звільнення відповідача від передбаченого ст. 117 КЗпП України обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також враховуючи очевидну не співмірність заявлених позивачем вимог про стягнення суми середнього заробітку в розмірі 272213,76 грн. із сумою заборгованості по заробітній платі в розмірі 21552,9 грн, яка не була виплачена в день звільнення позивача з роботи, та вважав, що з урахуванням вимог розумності та справедливості можливим відшкодувати позивачу середній заробіток у розмірі 21553 грн. (без утримання податків й інших обов`язкових платежів), що фактично дорівнює розміру заборгованості по заробітній платі.

Доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково посилається на постанову Верховного Суду від 21.01.2015р., через що ухвалив рішення яким стягнув на користь позивача лише 21 553 грн., що дорівнює заборгованості відповідача на день звільнення перед позивачем - 20.10.2017року. На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано всі обставини справи та на підставі ст.117 КЗпП України, зазначено, що працівник має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також те, що не з вини позивача розрахунок було проведено більше ніж через 3 роки, про що відповідачем не було наведено жодних об`єктивних обставин, які перешкоджали проведенню розрахунку із скаржником. Також скаржник вважає, що сума боргу 21 553 грн, що йому не було виплачена при звільненні, на день проведення розрахунку значно знецінилася.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений ст. 360 ЦПК України не надходило, що не заважає розгляду справи .

Щодо явки сторін.

Скаржник ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідач ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» по 20.10.2017 року.

Трудові відносини були припинені за власним бажанням ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

На момент звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі становила 21552,90 грн., про стягнення якої 17.12.2018 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області був виданий судовий наказ.

Повний розрахунок з позивачем був проведений 11.12.2020 року, що підтверджується випискою з рахунку, відкритого в АБ «Кліринговий дім» від 28.01.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день проведення фактичного розрахунку, суд враховує, що позивач був звільнений 20.10.2017 року, в день звільнення він знаходився на роботі і оплата за цей робочий день була нарахована. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, і до дня, коли позивачу було сплачено нараховану, але не виплачену заробітну плату, в повному обсязі, тобто за період з 21.10.2017 року по 10.12.2020 року, включно, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100 (далі – Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі №6-195цс134.

Середньогодинна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 29,64 грн., а середньомісячне число робочих годин – 167,2 год., що підтверджується довідкою ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» від 01.02.2021 року №40029.

Загальна кількість робочих годин за період з 21.10.2017 року по 10.12.2020 року, включно, становить 6302,9 год., яка складається з кількості робочих годин за 7 робочих днів затримки у жовтні 2017 року (167,2 год. : 21 робочих днів у жовтні 2017 року х 7 робочих днів затримки = 55,7 год.), 37 повних місяців затримки з листопада 2017 року по листопад 2020 року (167,2 год. х 37 місяців = 6186,4 год.) та за 9 робочих днів затримки у грудні 2020 року (167,2 год. : 22 робочих дні у грудні 2020 року х 9 робочих днів затримки = 60,8 год.)

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 186817,96 грн. (визначається шляхом множення середньогодинної заробітної плати на кількість робочих годин затримки, тобто 29,64 грн. х 6302,9 год. = 186817,96 грн.), яка розрахована судом без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

При цьому суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, в якій зазначено наступне.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Доводи апеллянта про те, що необхідно використовувати постанову Верховного Суду України від 21.01.2015р, не є слушними так як колегія суддів також бере до уваги правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, у якій було здійснено відступ від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вказано, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи зазначені правові позиції, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду, щодо необхідності зменшити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, адже його розмір в сумі 272213,76 грн є неспівмірно великим, та не буде відповідати принципу пропорційності, а саме забезпе-ченню розумного балансу між приватними і публічними інтересами. Щодо визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні пози-вача виплат у сумі 21 553 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, тому, що розмір заборгованості по заробітній платі та сума стягнутого відшкодування співмірні. Крім того позивач не навів у позові та не довів під час судового розгляду розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Позивач, не посилався на конкретні рішення суду пов`язані зі стягненням середьного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з ПАТ "СО АЗОТ".

Також слід зазначити, що апелянтом не наведено належних доказів, під час судового розгляду та апеляційного перегляду, про наслідки від недоотриманих матеріальних втрат, крім інфляційних втрат та несвоєчасності виконання їм зобов`язань.

За таких обставин, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

 З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 02 червня 2021 року.

Головуючий

Судді: