Справа № 2-223/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

09 лютого 2010  року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

 головуючого     судді                          Савицького О.А.

                при секретарі                                  Цапко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного видавництва «Преса України», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

08.11.2007 року позивач звернувся до суду з позовом до газети «Молодь України» про зобов’язання спростувати недостовірну інформацію, що стосується його особи, поширену на сторінках цієї газети в номерах від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, яка ображає його честь та гідність, а також зобов’язання вибачитись перед ним та відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 100000 грн..

Судом було проведено заміну неналежного відповідача газета «Молодь України», яка не є юридичною особою, на належного Державне видавництво «Преса України», що є засновником цієї газети, а також було притягнуто співвідповідачів: ОСОБА_4, який є автором статей в яких на думку позивача викладена неправдива інформація про нього, а також ОСОБА_3, який на час друку вказаних статей працював в газеті «Молодь України» головним редактором.

Під час розгляду справи судом, позивач, з урахуванням притягнутих судом відповідачів, змінив свої позовні вимоги, а саме просив відшкодувати йому моральну шкоду з відповідачів в таких розмірах: з Державного видавництва «Преса України» - 50000 грн.; ОСОБА_4 – 25000 грн.; ОСОБА_3 – 25000 грн.. Також позивач просив спростувати поширену про нього на сторінках газети «Молодь України» в номерах від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, недостовірну інформацію, а саме зазначити, що він ніяким конфіскатором не являється і не являвся і ніколи ним не був, також що проти нього раніше не було порушено кримінальної справи за зловживання службовим становищем та застосовано акт про амністію за якийсь нібито скоєний ним злочин, а також вибачитись перед ним за надруковані образи.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав просив його задовольнити.

Представник Державного видавництва «Преса України» вважає його не доведеним та необґрунтованим, також вважає, що за недостовірність інформації повинні нести відповідальність працівники, які поширювали цю інформацію та повинні контролювати її достовірність.

Відповідач ОСОБА_4, автор статей, зі змістом яких не погоджується позивач, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки все що він написав відповідає дійсності, а також зазначив, що інформацію він отримав з офіційних джерел.

Представник відповідача ОСОБА_3, вважає що позовні вимоги до його довірителя не ґрунтуються на законі, оскільки ОСОБА_3 був головним редактором газети «молодь України», а тому відповідати за нього повинна юридична особа де він працював. Крім того вважає позов недоведеним та необґрунтованим по суті, а також заявив про пропущення позивачем річного строку позовної давності та наполягав на його застосуванні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Решта відповідачів підтримали заяву про застосування строку позовної давності, як підставу для відмови в задоволенні позову.

Позивач причини пропуску річного строку на звернення до суду пояснити не зміг, поважних причин пропуску цього троку суду не назвав.

Вислухавши пояснення позивача, відповідачів та їх представників, дослідивши представлені сторонами докази,  суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що в двох номерах газети «Молодь України», а саме за ІНФОРМАЦІЯ_1 та за ІНФОРМАЦІЯ_2, були надруковані статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». В зазначених статтях автор називає позивача «конфіскатором», та зазначає, що « … проти пана ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за зловживання службовим становищем і світило б персонажу нашої розповіді небо в клітинку, коли б не закон про амністію на передодні котрогось з державних свят України».

З пояснень сторін судом встановлено, що позивач працював державним виконавцем, в обов’язки якого при виконанні рішень суду крім іншого входили функції пов’язані з конфіскацією та арештом майна, а також з його реалізацією, у зв’язку з чим відносно нього було вжите слово «конфіскатор».

Також з листа Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 03.11.2009 року № 4050, який надійшов на адресу суду, вбачається, що відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ст. 167 ч.2 КК України, яка була закрита постановою слідчого від 30.04.2001 року за відсутністю складу злочину.

Отже судом встановлено, що інформація поширена відповідачами, що « … проти пана ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за зловживання службовим становищем і світило б персонажу нашої розповіді небо в клітинку, коли б не закон про амністію на передодні котрогось з державних свят України», не відповідає дійсності, оскільки відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ст. 167 ч.2 КК України (за халатність), яка була закрита постановою слідчого від 30.04.2001 року за відсутністю складу злочину, а не у зв’язку з амністією.  

Згідно п.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров’я, життя; честь, гідність і ділова репутація; …, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Статтею 277 ЦК України, а саме: ч.3 встановлено, що н егативна  інформація,  поширена  про  особу,  вважається недостовірною, якщо  особа,   яка її поширила, не  доведе протилежного.;  ч.4 – Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.; ч.6 – Фізична особа,  особисті немайнові права якої  порушено  у друкованих  або  інших  засобах  масової інформації,  має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. … .; ч.7 – Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Поряд з тим, згідно п.2 ч.2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про спростування недостовірної інформації, поширеної у засобах масової застосовується спеціальна позовна давність в один рік. В таких спорах позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ….

Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а ч.4 встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи що представником відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлено про застосування до даного позову позовної давності, інші відповідачі також підтримали цю заяву, позивач не зазначив жодної поважної причини пропуску ним річного строку на звернення з цим позовом до суду, навіть не зміг назвати дату коли він дізнався про статті в газеті, де викладена неправдива в його розумінні інформація, а тому поважних причин пропуску строку позовної давності судом не встановлено, суд вважає за необхідне застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1, у зв’язку з чим відмовляє йому в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212 – 215, 223, 294 ЦПК України, суд

                                                  ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного видавництва «Преса України», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення  може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

  Суддя: