ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/5707/19 Номер провадження 22-ц/814/1274/21Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

       за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 26 лютого 2021 року (час ухвалення судового рішення з 09:51:50 год. до 10:30:56 год., дата виготовлення повного тексту рішення – 12.03.2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича інноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності, третя особа: ОСОБА_3 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, з урахуванням зміни позовних вимог просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013р. та додаткову угоду від 18.10.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_1 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру та скасувати державну реєстрацію такого права;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013р. та додаткову угоду від 18.10.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_2 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру та скасувати державну реєстрацію такого права;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013р. та додаткову угоду від 29.09.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_3 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру та скасувати державну реєстрацію такого права.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що 03 травня 2017 року між ОСОБА_1 і ТОВ "НВІФ "ВІЛП" укладені два договори - про спільне закінчення будівництва багатоквартирного будинку і про купівлю-продаж майнових прав, згідно яких ОСОБА_1 зобов`язався передати ТОВ "НВІФ "ВІЛП" грошові кошти для фінансування будівництва будинку по АДРЕСА_4 , а саме завершення будівництва 11-го, 12-го, першого і технічного поверхів цього будинку. Одночасно згідно укладених договорів ОСОБА_1 придбав майнові права на чотирьохкімнатну квартиру проектною площею 160 м.кв. у першій секції на дванадцятому поверсі цього будинку.

На виконання зобов`язань за укладеними договорами ОСОБА_1 здійснив на користь ТОВ "НВІФ "ВІЛП" платежі на загальну суму 230 000 дол. США, однак ТОВ "НВІФ "ВІЛП" не виконав своїх зобов`язань, зокрема не складено акт фактичного розподілу приміщень, ні протокол згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, як і не було оформлено інших документів, на підставі яких позивач мав би можливість оформити за собою право власності на відповідну частину площ.

Як стало відомо позивачу, у вересні і жовтні 2017 року ТОВ "НВІФ "ВІЛП" уклало із ОСОБА_2 три договори купівлі-продажу майнових прав на три квартири, що розташовані на одинадцятому поверсі цього будинку.

ОСОБА_1 стверджував, що укладені договори купівлі-продажу майнових прав порушують його права особи, за рахунок коштів якої завершено будівництво 11-го і 12-го поверхів будинку, оскільки вчинені із наміром завдати шкоди його інтересам і є зловживанням правом, порушенням моральних засад суспільства. Також вважає, вказані договори є фіктивними, так як сторони не мали наміру створити правові наслідки, що обумовлені цими правочинами.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 26 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що висновок суду першої інстанції про відсутність у межах правочинів, укладених між ОСОБА_1 і ТОВ "НВІФ "ВІЛП", відносин кредитор-боржник суперечить приписам ст.202, ст.509 ЦК України, самій суті цивільних договірних правовідносин.

Звертається увага, що суд першої інстанції помилково витлумачив правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року, висмикнувши з тексту судового рішення окремі цитати без врахування його місту у цілому.

Наголошується, що в судовому засіданні ні ОСОБА_4 , ні представник ТОВ «НВІФ «Вілп» не могли пояснити суду причини і підстави зміни об`єктів інвестування за договорами, укладеними у 2013 році, саме восени 2017 року та саме за рахунок будівельних площ, які будувалися за кошти ОСОБА_1 .

Дії відповідачів є узгодженими і спрямовані на позбавлення ОСОБА_1 можливості отримати майно та майнові права згідно укладених договорів.

В апеляційній скарзі стверджується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає приписам ст.16, ст.216, ст.228, ст.234 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачам та третьою особою не подавався.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2013 року між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено договір №11/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації – Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору (т.1 а.с.52-55).

Згідно умов укладеного договору вартість майнових прав на квартиру – 351 750 грн.

У Специфікації – Додатку №1 зазначена характеристика квартири, майнові права на яку відчужуються: двокімнатна, секція І, восьмий поверх, площа 100,5 м.кв.

Згідно квитанцій (типова форма №КО-1) від 11.01.2013р., 15.03.2013р. та 12.04.2013 року ТОВ "НВІФ "ВіЛП" прийняло від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 351 750 грн на виконання зобов`язань за договором № 11/01 від 10.01.2013 року (т.1 а.с.111).

10.01.2013р. між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено договір №10/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації – Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору (т.1 а.с.60-63).

Згідно умов укладеного договору вартість майнових прав на квартиру – 380 660 грн.

У Специфікації – Додатку №1 зазначена характеристика квартири, майнові права на яку відчужуються: трикімнатна, секція І, восьмий поверх, площа 108,76 м.кв.

Згідно квитанцій (типова форма №КО-1) від 10.01.2013р., 15.02.2013р. та 15.03.2013 року ТОВ "НВІФ "ВіЛП" прийняло від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 380 000 грн на виконання зобов`язань за договором № 10/01 від 10.01.2013 року (т.1 а.с.110).

31.01.2013р. між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено договір №13/01 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації – Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору (т.1 а.с.68-71).

Згідно умов укладеного договору вартість майнових прав на квартиру – 576 800 грн.

У Специфікації – Додатку №1 зазначена характеристика квартири, майнові права на яку відчужуються: трикімнатна, секція І, дев`ятий поверх, площа 164,00 м.кв.

Згідно квитанцій (типова форма №КО-1) від 14.01.2013р., 29.03.2013р., 30.04.2013р., 15.04.2013р. та 15.07.2013 року ТОВ "НВІФ "ВіЛП" прийняло від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 576 800 грн на виконання зобов`язань за договором № 13/01 від 31.01.2013 року (т.1 а.с.112-113).

03 травня 2017 року між ТОВ "НВІФ "ВіЛП", ОСОБА_1 (інвестор – 1) та ОСОБА_3 (інвестор – 2) укладено договір про спільне закінчення будівництва (т.1 а.с.11-14).

Предметом договору є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва 11-го та 12-го поверхів об`єкту і технічного поверху на земельній ділянці з подальшим розподілом приміщень 11-го, 12-го та першого і технічного поверху об`єкту між сторонами згідно умов договору, а також щодо повернення інвестору-1 коштів, вкладених ним в будівництво в якості інвестицій за рахунок продажу приміщень об`єкту (п.2.1).

Інвестор-1 здійснює фінансування будівництва об`єкта в рамках коштів та графіка будівництва, при цьому кошти, внесені Інвестором-1, є одночасно коштами, які він вносить згідно договору від 03 травня 2017 року для придбання майнових прав на квартиру у цьому об`єкті (п.2.2).

Орієнтовна площа квартири, майнові права на яку придбаваються на об`єкті Інвестором -1, становить 160 кв.м., а її вартість, з урахуванням вартості будівництва 1 кв.м., становить в еквіваленті 52 800 доларів США за курсом НБУ на день внесення коштів (п.2.3).

Прибуток від реалізації приміщень об`єкта становить: Замовник – 45%, Інвестор-1 – 45 %, Інвестор-2 – 20%. Протягом п`яти днів з моменту здачі об`єкта в експлуатацію сторони складають акт про розподіл приміщень, згідно якого бронюється (визначається) частка кожної сторони в об`єкті (п.4.1., п.4.2).

Протягом тридцяти календарних днів з моменту закінчення спорудження об`єкта та введення його в експлуатацію сторони здійснюють фактичний розподіл приміщень об`єкта в натурі на підставі акта розподілу приміщень. За результатами фактичного розподілу приміщень об`єкта повноважні представник сторін підписують протокол, який у подальшому є підставою для оформлення кожною із сторін права власності на відповідну частку в об`єкті (п.5.1., п.5.2).

Інвестор-1 має право після завершення будівництва об`єкта та прийняття його в експлуатацію отримати в натурі у власність частину площ в об`єкті згідно умов договору (п.7.2.5).

01.07.2017 року між ТОВ "НВІФ "ВіЛП", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору від 03.05.2017 про спільне закінчення будівництва (т.1 а.с.15).

Відповідно до умов додаткової угоди від 01.07.2017р. сторони погодили доповнити розділ 8 Договору новим пунктом 8.5 такого змісту: «У випадку відсутності коштів у Інвестора-І на останній транш (платіж) у розмірі 70 000 дол. США, продаються належні Інвестору-І майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир».

03 травня 2017 року між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір №03-05/17-1 купівлі-продажу майнових прав квартири, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації – Додатку №1, що є невід`ємною частиною договору (т.1 а.с.16-22).

Згідно Специфікації – Додатку №1 ОСОБА_1 придбав майнові права на чотирьохкімнатну квартиру загальною проектною площею 160 м.кв. у першій секції на дванадцятому поверсі.

На виконання зобов`язань за укладеними договорами ОСОБА_1 03.05.2017 року, 23.06.2017 року, 07.07.2017 року, 01.08.2017 року, 30.08.2017 року, 14.09.2017 року, 21.09.2017 року та 28.09.2017 року на передав уповноваженому представнику ТОВ "НВІФ "ВіЛП" кошти на загальну суму 230 000 доларів США (т.1 а.с.24-31).

29.09.2017 між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №13/01 купівлі-продажу майнових прав від 31.01.2013р., відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013р., а саме читати об`єкт нерухомості – квартира АДРЕСА_5 , загальна площа 164,8 кв.м. (т.1 а.с.73).

18.10.2017 року між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №11/01 купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2013р., відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013 року, а саме читати об`єкт нерухомості – квартира АДРЕСА_6 , загальна площа 95,6 кв.м. (т.1 а.с.57)

В цей же день між ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №10/01 купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2013р., відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди: в зв`язку зі зміною об`єкту інвестування внести коригування в додаток №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013р., а саме читати об`єкт нерухомості – квартира АДРЕСА_7 , загальна площа 108,4 кв.м. (т.1 а.с.65).

17 січня 2018 року проведено технічну інвентаризацію об`єкта будівництва та складено відповідний акт (т.1 а.с.42-45).

12.04.2018р. ОСОБА_2 видано довідку НПІФ «ВіЛП» за вих..№3/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_8 , згідно Договору №11/01 від 10.01.2013р. на суму 351 750 грн, в тому числі ПДВ (т.1 а.с.59).

В цей же день ОСОБА_2 видано довідку за вих. №2/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_9 , згідно Договору №11/01 від 10.01.2013р. на суму 380 660 грн, в тому числі ПДВ (т.1 а.с.67).

Також, 12.04.2018р. ОСОБА_2 видано довідки за вих. №2/04 та 11/04 про здійснення 100% оплати ціни майнових прав на квартиру АДРЕСА_10 , згідно Договору №13/01 від 31.01.2013р. на суму 576 800 грн, в тому числі ПДВ (т.1 а.с.74-75).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що визнання правочину, який вчинено на шкоду третім особам, фраудаторним можливо в разі виникнення між сторонами відносин кредитор-боржник, а відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "НВІФ "ВіЛП", які виникли на підставі договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017р. такого характеру не мають.

Крім іншого, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неефективним, оскільки не призведе до реального відновлення прав позивача з огляду на те, що застосування двосторонньої реституції для правочинів, які порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства є неможливим відповідно до ст.228 ЦК України.

За оцінкою суду першої інстанції позивачем не доведено фіктивності укладених відповідачами правочинів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

       На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції наведеним вимогам не відповідає.

       Стосовно відносин «кредитор» - «боржник» у межах договорів, укладених між ОСОБА_1 і ТОВ "НВІФ "ВіЛП", слід зазначити таке.

       Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

       Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть дво- чи багатосторонніми.

       Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають у тому числі із договорів та інших правочинів (ст.509 ЦК України).

       Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.1, ч.3 ст.510 ЦК України).

       Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить змісту такого договору (ч.1, ч.3, ч.4 ст.626 ЦК України).

       Отже, за змістом наведених норм права укладений між двома і більше особами договір, який спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, та відповідно до умов якого кожна із сторін наділена взаємними правами та обов`язками, презюмує виникнення правовідносин між кредитором і боржником у розумінні загальних положень про зобов`язання (глава 47 Розділ І Книга п`ята ЦК України).

       Аналіз змісту договорів, укладених у травні і липні 2017 року між ОСОБА_1 , ТОВ "НВІФ "ВіЛП", ОСОБА_3 , дає підстави обґрунтовано стверджувати, що укладені договори були спрямовані на виникнення цивільних прав та обов`язків між їхніми сторонами, при цьому в укладених договорах чітко визначені взаємні права та обов`язки кожної із сторін.

       Таким чином, висновки суду першої інстанції у цій частині є хибними – у межах укладених договорів кожний з учасників виступав і кредитором, і боржником.

       Вирішуючи питання про недійсність оспорюваних ОСОБА_1 правочинів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договори купівлі-продажу майнових прав на квартири від 10 січня 2013 року і від 31 січня 2013 року, укладені між ОСОБА_2 і ТОВ "НВІФ "ВіЛП", не порушують прав ОСОБА_1 , оскільки вони укладені більш ніж за чотири роки до виникнення договірних зобов`язань між ОСОБА_1 і ТОВ "НВІФ "ВіЛП" та мають інший предмет – майнові права на квартири, що розташовані на восьмому і дев`ятому поверхах будинку.

       Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо недійсності додаткових угод, укладених між ОСОБА_2 і ТОВ "НВІФ "ВіЛП" у вересні і жовтні 2017 року, апеляційний суд керується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах по справах з подібними правовідносинами.

       У постанові КГС ВС від 22 квітня 2021 року по справі № 908/794/19 викладена така правова позиція.

Судова колегія відзначає, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.

У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України унормовано, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Із конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

         Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Суд наголошує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно за значно заниженою ціною (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми вартості частки в майні товариства діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №  910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №  904/4262/17.

У справі, що розглядається, встановлено, що за договором від 03 травня 2017 року і додатковою угодою до нього у ОСОБА_1 виникло зобов`язання профінансувати будівництво 11-го і 12-го поверхів багатоповерхового будинку і одночасно – право на отримання в натурі частини приміщень, що будуть збудовані на 11-ому і 12-ому поверхах, отримання 45% прибутку від реалізації приміщень на цих поверхах.

Відповідно, згідно укладених угод ТОВ «НВІФ «ВІЛП» зобов`язалося виконувати функції замовника будівництва, зокрема забезпечити завершення будівництва і введення багатоквартирного будинку в експлуатацію (п.7.1, п.7.3 договору). Одночасно, ТОВ «НВІ фірма «ВІЛП» отримало право на виділення в натурі частини приміщень, що будуть збудовані на 11-ому і 12-ому поверхах, отримання 45% прибутку від реалізації приміщень на цих поверхах.

Згідно договору (п.4.1,4.2,5.1,5.2) право учасників - ТОВ «НВІ фірма «ВІЛП» і ОСОБА_1 , на реалізацію приміщень 11-го і 12-го поверхів виникало після закінчення будівництва і введення в експлуатацію багатоквартирного будинку, реального розподілу приміщень поверхів між учасниками, проведеного згідно умов договору.

Відповідно до п.3.1 орієнтовний строк введення будинку в експлуатацію – 30 вересня 2017 року.

ОСОБА_1 здійснив фінансування будівництва 11-го і 12-го поверхів у період з 03 травня 2017 року по 28 вересня 2017 року.

Відповідачами у справі суду не надано належних і допустимих доказів про те, що будівництво 11-го і 12-го поверхів здійснювалося також за рахунок інших коштів, окрім тих, що передав ОСОБА_1 .

Багатоквартирний будинок закінчений будівництвом і введений в експлуатацію 17 січня 2018 року (т.1 а.с.42-45).

       Оспорювані додаткові угоди між ТОВ «НВІФ «ВІЛП» і ОСОБА_2 укладені 29 вересня 2017 року (одна) і 18 жовтня 2017 року (дві), тобто відразу після того, як ОСОБА_1 повністю профінансував будівництво 11-го і 12-го поверхів будинку.

Аналіз наведених фактів дає підстави зробити обґрунтований висновок про те, що відповідачі, укладаючи оспорювані додаткові угоди, діяли поза межами принципу добросовісності та на шкоду інтересам позивача, що підтверджується, зокрема, тим, що:

Відчуження майнових прав на квартири відбулося всупереч положенням укладеної угоди – до закінчення будівництва, введення будинку в експлуатацію, реального розподілу приміщень 11-го і 12-го поверхів між сторонами договору. Отже, відповідач ТОВ «НВІФ «ВІЛП» свідомо порушило умови договору – відчужило права на частину спільної власності без згоди іншого учасника (співвласника), діючи на шкоду інтересам останнього.  Принаймі, у справу не надано будь-яких доказів про існування об`єктивних непереборних обставин, за яких укладення оспорюваних додаткових угод було необхідним задля захисту (збереження) майнових інтересів усіх учасників угоди про спільне закінчення будівництва.

У матеріалах справи також відсутні докази про те, що після закінчення будівництва, введення будинку в експлуатацію ТОВ «НВІФ «ВІЛП» добровільно виконало або ж намагалося виконати умови договору від 03 травня 2017 року у частині реального розподілу приміщень 11-го і 12-го поверхів між сторонами договору, виплати ОСОБА_1 його частки від реалізованих приміщень.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду справи просив суд витребувати у відповідачів докази, у тому числі ті, якими би підтверджувався факт внесення ОСОБА_2 коштів у касу ТОВ «НВІФ «ВІЛП» за придбання майнових прав на три квартири та їх оприбуткування підприємством, а також зобов`язати відповідачів в порядку ст.93 ЦПК України подати відповіді на поставлені позивачем питання, які у тому числі стосувалися обставин сплати ОСОБА_2 коштів у рахунок вартості майнових прав на квартири (т.1 а.с.76-77, 78-79, 121; т.2 а.с.178-181).

Ухвалою суду першої інстанції від 09 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, зобов`язано відповідачів подати відповіді в порядку ст.93 ЦПК України (т.1 а.с.91).

Ухвалою суду першої інстанції від 11 листопада 2019 року повторно зобов`язано відповідачів подати відповіді в порядку ст.93 ЦПК України (т.1 а.с.121).

Ухвалою суду першої інстанції від 06 березня 2020 року витребувано у ТОВ «НВІФ «ВІЛП» докази, у тому числі прибуткові касові ордери на підтвердження внесення коштів ОСОБА_2 (т.1 а.с.207-208).

Ухвалою суду першої інстанції від 18 листопада 2020 року повторно витребувано у ТОВ «НВІФ «ВІЛП» докази, у тому числі прибуткові касові ордери на підтвердження внесення коштів ОСОБА_2 (т.2 а.с.116).

Ухвалою суду першої інстанції від 05 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів, у тому числі фінансових документів на підтвердження внесення коштів ОСОБА_2 за придбання майнових прав на три квартири (т.2 а.с.192-194).

На виконання ухвал суду першої інстанції відповідачі подали суду відзиви на позов і відповіді в порядку ст.93 ЦПК України (т.1 а.с.104-106, 150, 179-181,183,196-198).

Зі змісту зазначених процесуальних документів вбачається, що обидва відповідачі підтверджують факт укладення трьох договорів купівлі-продажу майнових прав на квартири у 2013 році, факт внесення ОСОБА_2 коштів до каси ТОВ «НВІФ «ВІЛП» у 2013 році на виконання укладених договорів і факт укладення трьох додаткових угод у 2017 році. Звертає на себе увагу та обставина, що ОСОБА_2 і ТОВ «НВІФ «ВІЛП» по різному стверджують щодо того, хто у 2017 році був ініціатором зміни об`єктів інвестування за договорами 2013 року. Відповідачі також не надали розумних обґрунтованих пояснень та, відповідно, доказів на користь того, що ж таки стало причиною зміни об`єкта інвестування. Адже, за договорами 2013 року ОСОБА_2 придбала майнові права на квартирі, розташовані на 8-ому і 9-ому поверхах цього ж будинку.

У своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 лише стверджувала, що квартири купувалися нею для її проживання, проживання її сина та для продажу однієї із квартир, оскільки вона інвестувала кошти у будівництво, то ціна квадратного метра була меншою, ніж ринкова, а вони (її родина) хотіли заробити на одній із квартир (т.1 а.с.180 зворот, 197 зворот).

У підтвердження факту внесення ОСОБА_2 коштів за майнові права на три квартири ТОВ «НВІФ «ВІЛП» надало суду лише світлокопії квитанцій (типова форма №КО-1), датованих 2013 роком (т.1 а.с.110-113).

Зважаючи на підстави та предмет позовних вимог, зазначений доказ (світлокопія документа) не є належним, достовірним і достатнім доказом у розумінні приписів ст.77,ст.79, ст.80, ст.95 ЦПК України.

Слід погодитися з доводами позивача про те, що ТОВ «НВІФ «ВІЛП» подало суду світлокопію тієї частини фінансового документа, яка видається підприємством особі, що вносить кошти до каси цього підприємства (див. п.3.3 і додаток №2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року, яке було чинним на час оформлення цих документів).

Всупереч положення ст.81 ЦПК України відповідачами суду не надано доказів (ст.77- ст.80 ЦПК України), якими би підтверджувався факт внесення ОСОБА_2 коштів до каси ТОВ «НВІФ «ВІЛП» у 2013 році на виконання трьох договорів про купівлю-продаж майнових прав на квартири.

Слушними також є пояснення представника позивача у суді апеляційної інстанції щодо ціни купівлі-продажу майнових прав за оспорюваними угодами.

Згідно договорів №11/01 від 10 січня 2013 року, №10/01 від 10 січня 2013 року і №13/01 від 31 січня 2013 року вартість одного метра квадратного визначена у розмірі 438 доларів США (т.1 а.с.52 зворот, 60 зворот, 68 зворот).

Отже, якщо погодитися з доводами відповідачів про справі, то ОСОБА_2 у період з 10 січня 2013 року по 15 липня 2013 року всього сплатила на користь ТОВ «НВІФ «ВІЛП» 1 308 550 грн. (351 750 +380 000 + 576 800) за майнові права на три квартири загальною площею 373,26 м.кв. (100,5 + 108,76 + 164).

Відповідно до п.7.6. договору про завершення будівництва (т.1 а.с.12 зворот) вартість одного метра квадратного площі 11-го і 12-го поверхів визначена учасниками у розмірі 330 доларів США.

Курс долара США восени 2017 року становив щонайменше 26 грн за один долар США. Тобто, згідно умов договору про спільне завершення будівництва від 03 травня 2017 року вартість одного метра квадратного на 11-ому і 12-ому поверхах мала становити орієнтовно 330 х 26 = 8 580 грн.

За мовами додаткових угод до договорів 2013 року ОСОБА_2 набула у власність майнові права на три квартири загальною площею 368 м.кв. (164,8 + 95,6 + 108,4), отже мала б заплатити згідно умов договору про спільне завершення будівництва від 03 травня 2017 року орієнтовно 368 х 8 580 = 3 157 440 грн.

Є очевидним, що обидві сторони додаткових угод між ТОВ «НВІФ «ВІЛП» і ОСОБА_2 , укладених 29 вересня 2017 року (одна) і 18 жовтня 2017 року (дві), не могли не усвідомлювати, що майнові права на квартири відчужуються за ціною майже в два з половиною рази нижчою.

Наведені у сукупності обставини дають підстави обґрунтовано стверджувати, що оспорювані додаткові угоди між ТОВ «НВІФ «ВІЛП» і ОСОБА_2 , укладені 29 вересня 2017 року (одна) і 18 жовтня 2017 року (дві), є фраудаторними правочинами, тобто такими, що вчинені боржником на шкоду кредитору, оскільки внаслідок укладення вказаних правочинів зменшився розмір активів – площа квартир на 11-ому і 12-ому поверхах, право власності на частину яких правомірно очікував отримати ОСОБА_1 .

За таких обставин оспорювані додаткові угоди мають бути визнані недійсними з підстав, передбачених ч.3 ст.228 і ст.234 ЦК України.

ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" статтю 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, згідно якої ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Отже, чинна редакція статті 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, зокрема, такий спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи, як визнання недійсним правочину, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, з одночасним припиненням таких речових прав.

У зв`язку з викладеним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає критерію гарантованості відновлення порушеного права.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, з матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 сплатив 4 610, 40 грн судового збору (т.1 а.с.1), подаючи заяву про забезпечення позову (задоволена частково ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2019 року), сплатив 384,20 грн (т.1 а.с.82), подаючи апеляційну скаргу, сплатив 6915,60 грн (т.2 а.с.233).

Таким чином,  ОСОБА_1   має право на повернення йому  4 610,40 + 384,20 + 6 915,60 = 11 910,2 грн, які мають бути стягнуті на його користь з відповідачів у рівних частках.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд  

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 26 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсною додаткову угоду від 18.10.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_1 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати недійсною додаткову угоду від 18.10.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №10/01 від 10.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_2 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати недійсною додаткову угоду від 29.09.2017р. до договору купівлі-продажу майнових прав №13/01 від 31.01.2013р. щодо квартири АДРЕСА_3 , припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича інноваційна фірма «ВІЛП» (ЄДРПОУ 24562004, м.Кременчук, вул. Першотравнева 1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 АДРЕСА_12 ) по 5 955,1 грн. з кожного у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 01 червня 2021 року.

Головуючий суддя                                                  О.А. Лобов

Судді:                                                                              А.І.Дорош

                                                                                            В.М.Триголов