ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Київ № 640/955/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 04.11.2020 у розмірі 16 061,30 грн, сплаченого згідно з квитанцією від 03.11.2020 № 5В83-8ЕВВ-Т755-7А79.

Позовні вимоги мотивовано тим, що звернувшись до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору, позивач отримав необґрунтовану відмову. На думку позивача, вказаними діями, відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

22.03.2021 відповідач до суду подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що механізм перевірки інформації щодо того, чи вперше особою придбавається житло, відсутній та Управління не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно та не наділене повноваженнями визначати осіб, які придбали нерухоме майно вперше, а позивачем не надано доказів того, що раніше житло останнім не придбавалось.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та позивачем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 04.11.2020, зареєстрований в реєстрі за номером № 1776, згідно з умовами якого позивачем як покупцем, набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

При укладенні договору, позивачем сплачено 16 061,30 грн пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція від 03.11.2020 № 5В83-8ЕВВ-Т755-7А79 на суму 16 061,30 грн про сплату позивачем збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.

Проте, згідно зі статтею 4 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 % від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як стверджує позивач, житло згідно з договором купівлі-продажу квартири від 04.11.2020, придбавалося ним вперше, а отже він не являється суб`єктом сплати збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Тобто, за твердженням позивача, збір сплачений ним помилково.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про повернення помилково сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Листом від 14.12.2020 № 2600-0603-8/176739 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивачу, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюються за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Разом з тим, для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відповідач рекомендував позивачу звернутись до суду.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін`юсту від 07.02.2002 №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок щодо запровадження внутрішньої процедури встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 04.11.2020 інша нерухомість ним не придбавалася.

У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.11.2020.

За таких обставин, відмовляючи позивачу, Пенсійний фонд України (в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) зобов`язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 04.11.2020, не вперше.

За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов`язку здійснювати такий платіж.

Згідно з поясненнями відповідача, надані до адміністративного позову докази беззаперечно не свідчать про те, що придбання вказаного житла було здійснено позивачем вперше. За таких обставин відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов`язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 78, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна відповідно до договору купівлі продажу від 04.11.2020.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 % у сумі 16 061 (шістнадцять шість шістдесят одна) гривень 30 копійок.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова