АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2009 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С. М.,

суддів: Виноградової Л. Є.,

Гайворонського С. П., за участю секретаря Шкрабак В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2009 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, стягнення неустойки, третя особа - Перший відділ державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одесі, а також за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,

встановила:

01.03.2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовними вимогами, які в подальшому неодноразово уточнювала, та ставила питання про стягнення з відповідача заборгованості по аліментам у сумі 25752, 48 грн., неустойку за несвоєчасну виплату аліментів у сумі 328812, 68 грн., а також за кожний день, починаючи з дня звернення до суду до ухвалення судового рішення по 257, 53 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначаючи, що він постійно перераховував кошти на утримання сина. Однак, вважає, що за період з 08.02.2005 року по 14.11.2006 року він не повинен сплачувати аліменти, посилаючись на те, що його син ОСОБА_5 з 08.02.2005 року до досягнення повноліття знаходився в місцях позбавлення волі за вироком суду, тобто був на державному забезпеченні.

З цих підстав відповідачем був заявлений зустрічний позов, в якому він просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах за період з 08.02.2005 року по 14.11.2006 року. Крім того зазначав, що з 28 березня 2006 року не працює, в останній час погіршився стан його здоров’я, а тому в силу ч.2 ст. 197 СК України його взагалі необхідно звільнити від сплати заборгованості по аліментам.

В уточнених позовних вимогах від 04 листопада 2008 року з позовом до ОСОБА_2 звернулись позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4. та ставили питання про стягнення з нього заборгованості по аліментам у розмірі 25752, 48 грн., стягнення неустойки у розмірі 989, 76 грн., та по 257, 53 грн. за кожний день прострочення після подання позовної заяви по день ухвалення рішення суду. В обгрунтування вимог посилались на те, що відповідач був платником аліментів на утримання ОСОБА_4, однак несвоєчасно і не в повному обсязі їх сплачував, у зв’язку з чим виникла заборгованість за період з 17.10.2002 року по 11.10.2006 року та яка не погашена по теперішній час.

Головуючий у першій інстанції: Кисельов В.К.

Справа № 22ц- 3265/09

Доповідач: Сегеда С. М. Категорія: ЦП: 48

Представник третьої особи - державної виконавчої служби Першого відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одесі був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином та надав суду заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність (а.с. 214, 222).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були задоволені частково та було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по аліментам за період з 17.10.2002р. по 17.10.2006р. у розмірі 25752 грн. 48 коп., неустойку за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 2000 грн., а всього стягнуто 27752 грн. 48 коп. Також були стягнуті судові витрати у сумі 264 грн. 50 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в частині стягнення заборгованості по аліментам у сумі 25752, 48 грн., суд обгрунтовано виходив із того, що зазначена заборгованість підтверджена матеріалами справи і була розрахована державним виконавцем Першої державної виконавчої служби у Суворовському районі м. Одеси (а.с. 13-18).

Судова колегія погоджується з таким висновком суду, виходячи із наступного.

Оскільки за рішенням суду з відповідача стягнуті аліменти у розмірі 1\4 частини всіх його доходів, за період, коли відповідач ОСОБА_2 працював на судах закордонного плавання та мав відповідний щомісячний дохід (а.с. 166), в розрахунок заборгованості по аліментам була взята 1\4 частина цього доходу, в еквіваленті національної валюти України по офіційному курсу Національного банку на час розрахунку.

За період, коли відповідач не працював, розрахунок заборгованості зроблений на підставі ч. 2 ст. 74 Закону України „Про виконавче провадження", відповідно до якої у разі, якщо боржник не має заробітку, розрахунок робиться, виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості.

Доводи апелянта про те, що при розрахунку заборгованості потрібно виходити із прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, а не із середньої заробітної плати для даної місцевості, є безпідставними, оскільки це суперечить ч. 2 ст. 74 Закону України „Про виконавче провадження".

У відповідності до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів, який стягується пропорційно до заробітку боржника, не може бути меншим від 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Тобто прожитковий мінімум застосовується при визначенні мінімального розміру аліментів, а не при розрахунку заборгованості по аліментам, які належить стягувати з непрацюючого боржника.

Судом також обгрунтовано враховано, що за вказаний період відповідачем у добровільному порядку перераховано на користь позивачки ОСОБА_3 2782 грн.

Доводи апелянта про те, що судом безпідставно не враховані 800 грн., які ним також були перераховані на користь позивачки, є необгрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження при з’ясуванні обставин справи та перевірки їх доказами як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Так, судовою колегією в судовому засіданні були оглянуті оригінали квитанцій про перерахунок відповідачем на користь позивачки коштів. При огляді встановлено, що на більшості квитанцій відсутня будь-яка інформація, яка відображається касовим апаратом.

Деякі цифри написані шариковою ручкою, що не може свідчити про їх достовірність.

Представник позивачів заперечував факт перерахування зазначених коштів у сумі 800 грн. на користь позивачки.

Таким чином, апелянт не надав суду доказів перерахування ним на рахунок позивачки додатково 800 грн.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд повинен був звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за період коли неповнолітній ОСОБА_5 перебував в місцях позбавлення волі за вироком суду і повністю перебував на державному забезпеченні, судова колегія зазначає наступне.

Діючим сімейним законодавством не передбачено звільнення від сплати заборгованості по аліментам у той період, коли неповнолітній перебував у місцях позбавлення волі, оскільки зазначені обставини не виключають витрати на його утримання, включаючи можливі грошові перекази на його рахунок, майнові та продуктові передачі, витрати на правову допомогу, відшкодування шкоди потерпілим.

З цих підстав, та у відповідності до ч. 2 ст. 197 СК України суд обгрунтовано не визнав зазначені обставини такими, які дають підстави для звільнення відповідача від сплати заборгованості по аліментам.

Судова колегія погоджується з висновком суду про те, що інші підстави для звільнення ОСОБА_2 від сплати заборгованості по аліментам також відсутні, оскільки відповідач не є тяжко хворим, є працездатним, а тому повинен погашати заборгованість по аліментам.

Що стосується наявності у відповідача другої дитини, на яку він також сплачує аліменти (а.с. 77), то ця обставина не може слугувати підставою для звільнення відповідача від сплати заборгованості по аліментам, оскільки рішення суду про сплату аліментів на іншу дитину - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, набрало чинності 24 травня 2007 року (а.с. 169-170).

Оскільки на користь позивачки ОСОБА_3 стягнута заборгованість по аліментам до 11.10.2006 року, а аліменти на утримання іншої дитини за вищезазначеним рішенням суду стягуються, починаючи з 07.11.2006 року, тобто за інший період, то зазначені обставини не дають підстав для звільнення відповідача від сплати заборгованості по аліментам.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про обгрунтованість судового рішення, в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог про звільнення його від сплати заборгованості по аліментам.

Доводи апелянта про те, що суд необгрунтовано стягнув аліменти на користь ОСОБА_3 та не врахував, що ОСОБА_5 став повнолітнім та має самостійний заробіток, є безпідставними, так як саме ОСОБА_3 є стягувачем аліментів і саме вона несла витрати у зазначений період на утримання неповнолітнього сина і останній ніяких заперечень проти того, щоб заборгованість була стягнута на користь його матері, суду не надавав.

Посилання апелянта на те, що він надав довіреність на ім’я сина на право розпорядження його розрахунковим рахунком (а.с. 75), не може слугувати доказом того, що ОСОБА_5 користувався коштами апелянта із зазначеного рахунку, оскільки апелянт не надав суду відповідних доказів про це, рівно як і про те, що ОСОБА_4 взагалі було щось відомо про зазначені обставини.

Що стосується висновку суду про обгрунтованість позовних вимог, в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, то судова колегія також погоджується з ним, виходячи із наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 196 СК України неустойка у розмірі 1 відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення може бути стягнута з платника аліментів лише за наявності його вини у виникненні цієї заборгованості.

Суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості.

Як вбачається із матеріалів справи і не заперечується апелянтом ОСОБА_2, щомісячне перерахування аліментів на користь позивачки було у сумі від 20 до 100 грн. (а.с. 17, 18, 63).

Судова колегія враховує, шо зазначена сума аліментів не відповідає розміру аліментів, які підлягали сплаті (а.с. 14-16), крім того враховує, що в період с 10.09.2004 року по 26.08.2005 року апелянт отримував щомісячно по 750 у.о., а з 27.08.2005 року по 28.03.2006 року - по 1490 у.о., однак виконавчу службу про отриманий дохід не сповістив.

Таким чином, сплата аліментів ОСОБА_2 у сумі від 20 до 100 грн. не може вважатись належною, оскільки тягла за собою виникнення заборгованості по аліментам і постійному її збільшенню.

Більш того, навіть після закінчення роботи на судах закордонного плавання, 28.03.2006 року, відповідач не прийняв мір для погашення заборгованості. З позовом до суду про звільнення від сплати він звернувся тільки 04.06.2007 року (а.с. 39).

Крім того, судова колегія враховує, що боржник ОСОБА_2 попереджався про відповідальність за несплату аліментів, про що складався відповідний акт (а.с. 167).

Зазначені обставини свідчать саме про винність ОСОБА_2 у виникненні заборгованості, а тому суд обгрунтовано стягнув з нього неустойку у розмірі 2000 грн., врахувавши при цьому його матеріальне становище, наявність на його утриманні неповнолітньої дитини та його не постійну трудову зайнятість.

Доводи апелянта про те, що суд при ухваленні рішення не врахував, що вимоги про стягнення неустойки були заявлені лише на суму 989, 76 грн., є безпідставними, оскільки в уточнених позовних вимогах позивачі ставили питання про стягнення неустойки не тільки у зазначеному розмірі, а і у розмірі 257, 53 грн. за кожен день, починаючи з дня звернення до суду з уточнюючими вимогами і до ухвалення судового рішення, що складає суму більше 46 тис. грн. (а.с. 215).

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив законне і обгрунтоване судове рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.