Справа № 22ц-1644/09 Головуючий у 1-й інстанції Седун Ф.В.

Категорія 46 Доповідач Широкова Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 23 липня 2009 року

Колегія   суддів   судової   палати   в   цивільних   справах   апеляційного   суду Житомирської області в складі:

головуючого Широкової Л.В.

суддів Франовської К.С.

Худякова А.М.

при секретарі судового

засідання Назаренко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про виділ 1/2 частини житлового будинку, -

встановила:

У липні 2008 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, просила виділити їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1. На обґрунтування позову позивач посилалась на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу відповідачем було придбано спірний будинок, який позивач вважає спільною сумісною власністю.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2009 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1. з врахуванням 3 варіанту розподілу по висновку судової будівельно-технічної експертизи в натурі як співвласнику 1/2 частини х/г ідеальних часток вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами, а саме: ґанок „аі" вартістю 1098 грн.; веранду 1 площею 12, 5 м2 вартістю 13771 грн.; коридор 1-1 площею 5, 5 м2 вартістю 9738 грн.; кімнату 1-2 площею 18 м2 вартістю 31870 грн.; кімнату 1-8 площею 10, 8 м2 вартістю 19122 грн.; ванни (топки) 1-9 площею 5 м2 вартістю 8990 грн.; сарай „Б" площею 58, 1 м2 вартістю 24782 грн.; літню кухню „В" площею 12, 5 м2 вартістю 8620 грн.; гараж „Г" площею 22, 9 м2 вартістю 14438 грн.; туалет „Т" вартістю 1939 грн., загальною вартістю 134368 грн. Виділено ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1. з врахуванням З варіанту розподілу по висновку судової будівельно-технічної експертизи в натурі як співвласнику 1/2 частини 1/2 ідеальних часток вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами, а саме: ґанок „а2" вартістю 439 грн.; кімнату 1-3 площею 16, 4 м2 вартістю 31518 грн.; кімнату 1-4 площею 12, 3 м2 вартістю 18823 грн.; кухню 1-5 площею 9, 1 м2 вартістю 14229 грн.; коридор 1-6 площею 3, 4 м2 вартістю 5203 грн.; вбудовану шафу 1-7 площею 1, 2 м2 вартістю 1836 грн.; гараж „Д" площею 14, 4 м2 вартістю 8620 грн.; літню кухню „З" площею 47, 2 м2 вартістю 51504 грн.; криницю „К" вартістю 2800 грн., загальною вартістю 134972 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 302 грн. за відхилення від частки в спільній сумісній власності, 1346 грн. 70 коп. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 1450 грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 1146 грн. 70 коп. судового збору та на користь ОСОБА_3 280 грн. витрат по проведенню переобладнання.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову за безпідставністю, з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що спірні правовідносини між ним та позивачем виникли до набрання чинності ЦК України (в ред. 2004 p.) та СК України (в ред.2004 р.), тому при вирішенні справи судом помилково застосовано норми вказаних кодексів. Відповідач вважає, що відповідно до ч.3 ст.29 КпШС позивачка пропустила строк позовної давності, так, як шлюб між ним та позивачкою розірваний у 1993 р.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.09.1981 року до 21.07.1995 року(а.с.7).

В період шлюбу подружжя придбало за спільні кошти жилий будино в АДРЕСА_1, де разом і проживали (а.с.8).

Як встановив суд, починаючи з 1992 року ( часу припинення подружніх стосунків) між подружжям виникали конфлікти з приводу спільного проживання в будинку, внаслідок чого ОСОБА_4 періодично залишала будинок, проживала з двома дітьми у винайманій квартирі, поварталась, і знову залишала дім. Ці обставини підтверджені рішенням про розірвання шлюбу (а.с.21), позовною заявою ОСОБА_4 про поділ майна від 9.08.1996р.(а.с.23) та її поясненнями в судовому засіданні при розгляді даної справи.

22 січня 1999 року ОСОБА_4. виписалась з будинку і з цього часу в ньому не проживає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя і що право ОСОБА_4 на частину цього будинку є порушеним.

Разом з тим, визнаючи право на захист порушеного права ОСОБА_4, суд першої інстанції помилково вважав, що визначений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права позивачем не порушений.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.29 КпШС України ( в ред. 1970 p.), чинної на час виникнення правовідносин, строк захисту порушеного права щодо спільного майна подружжя визначений у три роки.

Стаття 11 цього ж Кодексу визначає, що строк позовної давності обчислюється з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Суд встановив, що після розірвання шлюбу сторони продовжували спільно користуватись належним їм будинком, мали конфлікти з приводу користування.

У січні 1999 року ОСОБА_4 виписалась з будинку на інше місце проживання і питання про вселення у спірний будинок з цього часу не порушувала і проживати не поверталась.

Відтак, втративши зв"язок з належним будинком, як майном, та як місцем проживання, позивач повинна була знати, що її право на цей будинок є порушеним. Саме з цього часу і починає перебіг строк позовної давності.

Висновок суду першої інстанції про те, що право власності може бути порушеним лише у разі відчуження, є помилковим, оскільки Закон України „Про власність" у ст.4 закріплює за власником не лише право володіння, а і користування, розпорядження.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 питання про поновлення пропущеного строку не порушувала.

Виходячи з положень ст.10 КпШС України (в ред. 1970 року) та ст.75 ЦК України (в ред. 1963 року) застосування строку позовної давності є обов"язком суду.

За таких обставин рішення суду не може залишатись без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2009 року скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_4 в позові до ОСОБА_3 про виділ 1/2 частини житлового будинку відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.