АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2009 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С. М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

Гайворонського С. П., за участю секретаря Шкрабак В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2009 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, стягнення неустойки, третя особа перший відділ державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції м. Одесі, а також за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,

встановила:

01.03.2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовними вимогами, які в подальшому неодноразово уточнювала, та ставила питання про стягнення з відповідача заборгованості по аліментам у сумі 25752, 48 грн., неустойку за несвоєчасну виплату аліментів у сумі 328812, 68 грн., а також за кожний день, починаючи з дня звернення до суду до ухвалення судового рішення по 257, 53 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначаючи, що він постійно перераховував кошти на утримання сина. Однак, вважає, що за період з 08.02.2005 року по 14.11.2006 року він не повинен сплачувати аліменти, посилаючись на те, що його син ОСОБА_4 з 08.02.2005 року до досягнення повноліття знаходився в місцях позбавлення волі за вироком суду, тобто був на державному забезпечені.

З цих підстав відповідачем був заявлений зустрічний позов, в якому він просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах за період з 08.02.2005 року по 14.11.2006 року. Крім того зазначав, що він на протязі 1, 4 року не працює, погіршився його стан здоров’я, а тому в силу ч.2 ст. 197 СК України його необхідно звільнити від сплати заборгованості по аліментам за період до 08.02.2005 року.

В уточнених позовних вимогах від 04 листопада 2008 року з позовом до ОСОБА_2 звернулись позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ставили питання про стягнення з нього заборгованості по аліментам у розмірі 25752, 48 грн., стягнення неустойки у розмірі 989, 76 грн., та по 257, 53 грн. за кожний день прострочення після подання позовної по день ухвалення рішення суду. В обгрунтування вимог посилаючись на те, що відповідач був платником аліментів на утримання ОСОБА_4, однак несвоєчасно і не в повному обсязі сплачував аліменти, у зв’язку з чим, виникла заборгованість за період з 17.10.2002 року по 11.10.2006 року та яка не погашена по теперішній час.

Головуючий у першій інстанції: Кисельов В.К.

Справа № 22ц- 3264/09

Доповідач: Сегеда С. М. Категорія: ЦП: 48

Крім того від позивачів за первинним позовом 02 квітня 2009 року надійшла заява про забезпечення позову, в якій вони просили накласти арешт на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2009 року клопотання позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування ухвали суду про забезпечення позову та постановления нового про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачу на праві приватної власності належить 1\6 частини квартири АДРЕСА_1.

Оскільки до відповідача були пред’явлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по аліментам, враховуючи неустойку на час постановления ухвали, на суму більше 27 тис. грн., суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність забезпечення цього позову, шляхом накладення арешту на зазначену частину квартири, тим більше, що даних про інше майно відповідача у справі немає.

При цьому, суд керувався вимогами ч. 3 ст. 151 ЦПК України, у відповідності до якої забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

З таким висновком суду повністю погоджується судова колегія.

Доводи апелянта про те, що ухвалою суду про накладення арешту на його частку квартири порушуються його Конституційні права на житло і в результаті реалізації цієї частки квартири він може залишитися без житла, є безпідставними, оскільки суд, постановляючи ухвалу, не вирішував питання про позбавлення відповідача житла, та реалізації його частки квартири.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив законне і обгрунтоване судове рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують ухвали суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 303, п.1 ч.2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, ст. ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2009 року про забезпечення позову залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.