АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року червня місяця 10 дня Судова колегія судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Суворова В.О.
суддів - Градовського Ю.М.
- Артеменко І. А. при секретарі - Пащенко Т.П. 3а участю: ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2009 року про справі за позовом ОСОБА_7 та його правонаступника ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2004 року недійсним, -
встановила:
09 листопада 2005 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, який він уточнив 07 листопада 2005 року до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2004 року недійсним.
Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що вказана квартира була спільною сумісною власність його та його померлої дружини - ОСОБА_8, яка подарувала спірну квартиру відповідачам. Діяла без його згоди не розуміючи своїх дій в наслідок хвороби.
ОСОБА_2, яка вступила до справи як правонаступник після смерті ОСОБА_7 просить визнати вказаний договір недійсним, визнати за нею право власності на спірну квартиру, вказуючи, що ОСОБА_8 в наслідок психічної хвороби не мала можливості адекватно реагувати під час підписання договору, не могла в наслідок хвороби розуміти значення своїх дій.
Відповідачі позов не визнали, вказуючи, що вказаний договір дарування відбувся відповідно до вимог закону.
Справа № 22ц-2535/09 Категорія ЦП: 32
Головуючий у першій інстанції -Целух А.П.
Доповідач - Суворов В.О.
Рішенням суду першої інстанції від 02 березня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 (правонаступник ОСОБА_2) до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним - відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового судового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
В судовому засіданні встановлено, що в 1961 році ОСОБА_10 разом з колишнім чоловіком ОСОБА_11 вступили до житлового кооперативу „Моряк-!". Загальний пайовий внесок складав 3 328 карбованців СРСР. До 1962 ОСОБА_10 внесла пайовий внесок у розмірі 1800 грн. У 1964 році ОСОБА_10 разом з чоловіком та сином вселилися в вказану квартиру.
07 травня 1965 року відповідно свідоцтва шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 припинений.
01 липня 1967 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 в зв’язку з чим перейшла на його прізвище.
Пайовий внесок в сумі був повністю був виплачений в розмірі 3 328 рублів у 1984 році.
Відповідно до свідоцтва від 20 лютого 2001 року ОСОБА_8 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН.
30 січня 2004 року ОСОБА_8 подарувала відповідачам вказану квартиру, в зв’язку з чим сторони підписали договір, який був засвідчений нотаріусом. Відповідачка доводиться сестрою ОСОБА_8 Відповідачі підтримували сім’ю позивача матеріально. Судова колегія вважає, що у вдячність за те, що відповідачі підтримували ОСОБА_8 6. та позивача вони вирішили подарувати спірну квартиру.
При підписанні вказаного договору ОСОБА_7, як співвласник сумісного майна надав звою згоду на вчинення договору дарування, яку він виклав в заяві затвердженій в нотаріальній формі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.
Доводи ОСОБА_7, що відповідачі ввели його в оману, він не розумів значення своїх дій, а саме, що він дає згоду на укладення договору дарування в ході судового засідання не знайшли свого підтвердження. Позивачем вказані доводи в відповідності до ст. 60 ЦК України доведені не були.
Приходячи до вказаного висновку, судова колегія звертає увагу на заяву, відповідно до якої позивач дав свою згоду на відчуження квартири. Вказана заява посвідчена нотаріусом (а.с. 22), викладена на одному аркуші, на якому крупним машинописним шрифтом вказано, що він надає згоду на дарування вказаної квартири, яка і підписана позивачем під вказаним текстом. Він разом з дружиною був присутній при підписанні договору, посвідчення якого відбулося у них в квартирі.
Розглядаючи справу, також судова колегія дає оцінку тому факту, що первісно позивач взагалі заперечував факт підписання згоди, та що договір дарування був підписаний від нього таємно, що під час підписання договору його взагалі не було, а після того, як до суду була надана заява з його згодою він заперечував дійсність свого підпису, після чого змінив свої вимоги, вказуючи, що його вели в оману. Вказане свідчить про те, що позивач недобросовісно користувався своїми правами.
12 листопада 2007 року позивач помер. Правонаступник відповідно до заповіту від 15 грудня 2006 року ОСОБА_2 підтримала вимоги померлого позивача та вважає, що договір повинен бути визнаний недійсним з тих підстав, що при його укладені ОСОБА_8 хворіла, через стан свого здоров’я не мала можливості адекватно реагувати та не могла керувати своїми діями під час підписання договору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вказані доводи не знайшли свого підтвердження у ході судового засідання, з наступних підстав.
Відповідно до акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 січня 2009 року встановити психічний стан ОСОБА_8 по пред’явленим медичним документам не можливо, що на думку судової колегії свідчить про те, що відсутні документальні медичні докази, відповідно до яких під час підписання договору ОСОБА_8 знаходилася в такому стані, що не розуміла значення своїх дій під час підписання договору дарування.
В зазначеній експертизі також зазначено, що судова експертна оцінка записів терапевта від 15 жовтня 2003 року, 07 грудня 2004 року відносно встановлення ОСОБА_8 старечого маразму вказує на їх сумнівну достовірність та клінічну неправдоподібність. Про це свідчать убогість клінічного опису, виправлення дати записів 15 жовтня 2003 року та виправлення в записах 07 грудня 2004 року, суперечливість описаних об’єктивних даних з діагностичними висновками про наявність „явищ старечого маразму" у ОСОБА_8 на 15 жовтня 2003 року.
Запис терапевта 07 грудня 2004 року з описом стану ОСОБА_8 (через 14 місяців) не відображає динаміки плину та розвитку „явищ старечого маразму" і є неправдоподібним.
Наявність розвернутих і переконливих описів старечого маразму спростовуються відповіддю з санаторію „Росія".
Також в акті експертів зазначено, що „хвороба Альцгеймера" була встановлена при одноразовому огляді 20 грудня 2004 року, тобто після підписання оскарженого договору дарування майже через рік.
Судова колегія також звертає увагу на те, що експерти в акті відобразили, що медичними документами не підтвердженні доводи позову ОСОБА_7, відповідно до яких у дружини був інсульт та у неї була паралізована рука, в наслідок чого вона не мала можливості підписати договір.
Судово - експертна ідентифікація епікризу з індивідуальної карти хворого № 1738 з відповіддю № 427 від 14 листопада 2005 року показує їх невідповідність в частині діагнозів, з якими ОСОБА_8 спостерігалася в міський поліклініці № 16 м. Одеси.
Вказаний акт медичних експертів співпадає з поясненнями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які показали, що ОСОБА_8 була психічно здорова.
Представник ОСОБА_2 неодноразово заявляв клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи як в суді першої інстанції так і судовій колегії.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні вказаного клопотання, з чим погоджується судова колегія, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнаний необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Вказана експертиза була проведена комісією в складі голови, лікаря експерта -доповідача та двох лікарів - судових експертів, які були попереджені про кримінальну відповідальність відповідно до ст. ст. 384, 385 КК України. Акт експертизи не суперечить матеріалам справи, обгрунтований та не викликає сумнівів.
Під час підписання договору дарування був присутній позивач, який дав згоду на його укладення. Відповідно до акту судово-психіатричної експертизи від 19 січня 2009 ро су ОСОБА_7 будь-яким психічним розладом не страждав.
ОСОБА_7 під час підписання договору міг правильно оцінювати свої дії, приймати відповідні рішення, тобто давати свою згоду на укладення договору дарування квартири між його дружиною та відповідачами, оцінювати наслідки своєї згоди на відчуження квартири.
Також судова колегія звертає увагу на лист головного лікаря санаторію „Росія", що стосується діагнозу ОСОБА_8 „старечий маразм". Так він вказує, що за умови направлення вказаної особи на санаторне лікування до санаторію вказаний діагноз не міг мати місце, оскільки при наявності такого є пряме протипоказання до санаторного лікуванню, (а.с. 221)
Судова колегія вважає, що позивачка не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, що під час підписання договору ОСОБА_9 внаслідок хвороби знаходилася у тому стані, що не розуміла своїх дій, та подарувала квартиру без згоди позивача.
На думку судової колегії, виносячи рішення суд першої інстанції вірно зазначив, що при узгодженні оскарженого договору у дарувальниці та позивача, як співвласника спірного майна, було волевиявлення на відчуження квартири відповідачам в наслідок того, що вони матеріально та морально підтримували їх життєвий рівень, позивач також діяв розуміючи та усвідомлюючи, що відбувається договір дарування, тому відсутні підстави викладені в ст. 215 ЦК України для визнання недійсним оскарженого правочину.
Враховуючи все вищевикладене колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.