АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1439/09

Категорія 46, 48

Головуючий по 1 інстанції Коваль А.Б.

Доповідач в апеляційній інстанції Адаменко Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Адаменко Л.В.

суддів Корнієнко Н.В., Гончар Н.І.

при секретарі Макарчук Н.С.

адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду від 19 травня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина,

встановила:

7 квітня 2009 року ОСОБА_4 звернувся до Уманського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина.

Свої позовні вимоги обгрунтував тим, що з 1987 року по 1995 рік його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, проживали однією сім’єю та перебували в зареєстрованому шлюбі. В 1995 році шлюб між батьками був розірваний і вони стали проживати окремо. Після розлучення батьків він став проживати з матір’ю і перебував на її утриманні, а батько, в примусовому порядку, сплачував аліменти. Після закінчення школи він навчався в Уманському педагогічному училищі, яке закінчив в 2008 році, і цього ж року з 1 вересня став навчатись в Уманському державному аграрному університеті. В даний час проживає в будинку батька, оскільки мати проживає в селі, а в м. Умані, окрім батькового житла, іншого житла він не має. Позивач доводив, що за час проживання в будинку батька, останній ніякої матеріальної допомоги не надає, допомагає лише мати. Він неодноразово просив батька допомогти, оскільки навчається і йому необхідні кошти на навчання, харчування та інші витрати. Проте батько, відповідач по справі, відмовляється надавати таку допомогу, тому він змушений звернутись до суду з даним позовом.

Посилаючись на ст. ст. 198-200 СК України, ОСОБА_6 просив ухвалити рішення суду, яким стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Умані, на його користь аліменти в розмірі 300 грн. щомісячно на весь період навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 річного віку.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 19 травня 2009 року позов ОСОБА_4 3адоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 200 гривень щомісячно, починаючи з 7 квітня 2009 року на весь період навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років. Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 повністю, посилаючись на допущене при розгляді справи судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а рішення суду до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні із слідуючих підстав.

При вирішенні спору по суті суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ним достовірно встановлено, що відповідач має постійне місце роботи, одержує заробітну плату, а тому має можливість "надавати позивачу певну матеріальну допомогу", при цьому суд також врахував, що відповідач сплачує аліменти. Проте зазначене не відповідає фактичним обставинам справи.

В суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач з квітня 2009р. не працює, тобто на час ухвалення судового рішення по даній справі не мав ніяких доходів. Вказане при апеляційному розгляді справи підтвердив позивач.

Відповідно до довідки № 278-7 від 19 травня 2009 року, виданої Уманським MB ДВС, у ОСОБА_3 станом на 01.12.2008р. заборгованість по сплаті аліментів на утримання іншої дитини становила 6 міс. 24 дні в сумі 1857, 03грн., в зв’язку з чим бухгалтерії було видане розпорядження про утримання з 1 грудня 2008р. аліментів у розмірі 1/2 частини заробітку.

При заробітній платі в сумі 692 грн. до квітня 2009р. у відповідача утримувались аліменти в сумі 315, 23 грн., 318, 66 грн. у місяць і т.д. (а.с. 10), а тому висновок суду про можливість сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, помилковий.

При вирішенні позову, суд не врахував, що в зв’язку з навчанням у вищому учбовому закладі позивачу надають допомогу його мати, яка, як вбачається із довідки наданої позивачем для огляду апеляційного суду, має доходи від підприємницької діяльності до 2300 грн. в місяць, та його бабуся.

Крім цього, позивач в суді апеляційної інстанції пояснив, що він постійно проживає з батьком - відповідачем по справі (в належному останньому будинку), який оплачує комунальні послуги та частково надає йому допомогу у харчуванні.

Із довідки Уманського міського центру зайнятості № 4 № 230309743 від 20.07.2009р. вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на обліку як безробітний з 22 червня 2009р., сума нарахувань за червень місяць становить 150 грн. Вказане свідчить про те, що і на даний час відповідач не має реальної можливості сплачувати аліменти на утримання сина у сумі, визначеній судовим рішенням. З цим погодився і позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Оскільки ОСОБА_3 такої матеріальної допомоги надавати не може, по даній справі необхідно ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

4.1 ст. 309 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити повністю.

Рішення Уманського міськрайонного суду від 19 травня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.