УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 -3767/ 2009 рік

Головуючий в 1 -й інстанції Шавула B.C.

Категорія 30 Доповідач - Осіян О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» липня 2009 року. м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Каратаєвої Л.О., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Білоконь Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити дії, стягнення коштів та відшкодування шкоди,

встановила:

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити дії- передати документи, стягнення коштів на лікування непрацездатної особи та відшкодування шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, оскільки суд не врахував, що понесені нею витрати на лікування сина є матеріальною шкодою та пов’язані із діями відповідачки, яка не виконувала своїх обов’язків. Моральна шкода завдана тим, що її помістили у психіатричну лікарню на підставі заяви відповідачки. Також безпідставною є відмова суду у поверненні їй документів сина, оскільки ці документи необхідні для надання допомоги сину.

Перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що підставою звернення ОСОБА_2 до суду стали захист її особистих майнових прав та інтересів.

Згідно свідоцтва про народження, виданого Будинком Щастя м. Дніпропетровська 05.09.1968 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2.

Із 12.05.1991 року ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 Від цього шлюбу мають двох дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідачка працює лікарем міської клінічної лікарні № 7, її середня заробітна плата складає 1200 грн. на місяць.

З квітня 2002 року у зв’язку із перенесеним інсультом ОСОБА_4 є інвалідом І групи, непрацездатним. Із 29.08.2002 року він перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, йому призначено пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання, яку отримує дружина. Опіка над ним не встановлена.

Відповідно до вимог ст. 61 ч.2, ст. 62 ч. 1 Сімейного кодексу України, пенсія, інші доходи, одержані одним із подружжя є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя щодо яких дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суд правильно вказав на те, що позивачкою не надано будь-яких доказів щодо зміни обсягу прав чи порядку реалізації права спільної сумісної власності подружжя на пенсію ОСОБА_4, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення із відповідачки на свою користь пенсії за період із січня 2002р. по жовтень 2006 року визнав не обгрунтованими.

На підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.10.2006 року по справі № 2-о-112/06 року за заявою комунального закладу «Дніпропетровська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_2 була госпіталізована у примусовому порядку до психіатричного закладу. Рішенням апеляційного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2007 року рішення суду першої інстанції скасовано із постановлениям нового рішення у відмові в задоволенні заяви комунального закладу «Дніпропетровська обласна психіатрична лікарня». За отримання висновку незалежної судово-психіатричної експертизи позивачка сплатила 2250 грн.

В період із 06 листопада 2002 року по 18 жовтня 2006 року ОСОБА_4 перебував у матері - позивачки по справі, за адресою АДРЕСА_1. Вона за ним доглядала, запрошувала лікарів для огляду сина та призначення необхідних медикаментів. Відповідачка намагалася матеріально підтримувати свекруху, але та від отримання грошового переказу відмовилася.

Із 18 жовтня 2006 року по 29 жовтня 2008 ОСОБА_4 проживав разом із відповідачкою та дітьми. Вона піклувалася про нього, забезпечувала йому належний догляд та медичну допомогу, у тому числі й є своєчасне проходження медичного повторного огляду, за результатами якого висновком Кіровської МСЕК від 21.09.2007 року ОСОБА_4 було безстроково встановлено групу інвалідності.

Згідно вимог ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом зазначених положень, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є спричинення шкоди та вину особи, яка заподіяла шкоду.

Оскільки понесені позивачкою витрати із придбанням ліків та за одержання висновку незалежної судово-психіатричної експертизи не є збитками, то суд правильно вважав безпідставними позовні вимоги в цій частині.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивачка надала суду докази про придбання ліків в тому числі за період із жовтня 2006 року до жовтня 2008 року, коли ОСОБА_4 перебував на утриманні відповідачки. За період перебування сина у позивачки із жовтня 2008 року відповідачка пересилала кошти поштовим переказом на адресу позивача, що не заперечувала сама позивачка. Також не підтверджена належними доказами відповідність придбаних ліків, тому переліку медикаментів, які призначалися лікувальними установами ОСОБА_4

Обгрунтованими є висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання ОСОБА_3 передати позивачу документи ОСОБА_4, а саме: паспорт, пенсійні документи, посвідчення інваліда, документи на фірму, співвласником якої він є, оскільки відсутність цих документів у позивача жодним чином не обмежує обсяг її майнових чи немайнових прав та не призводить до порушення її інтересів.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, а позовні вимоги ОСОБА_2 та доводи її апеляційної скарги є безпідставними, у зв’язку із чим немає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців із моменту проголошення.