Справа № 22-1440/2009 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 46 Желіховського В.М.
Доповідач Матківська М.В.
РІШЕННЯ
Апеляційного суду Вінницької області
від 22 червня 2009 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Матківської М.В. Суддів : Медяного В.М., Сопруна В.В. При секретарі : Липач Ю.М. За участю : відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1
на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2009 року і на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Державна виконавча служба Літинського районного управління юстиції Вінницької області, про стягнення заборгованості по аліментах в сумі 17327 гр. 97 коп., -
встановила:
В серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Державна виконавча служба Літинського районного управління юстиції, про стягнення заборгованості по аліментах в сумі 17 327 гр. 97 коп., мотивувавши свої вимоги тим, що відповідач рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 1.11.1999 року зобов'язаний до сплати аліментів на її користь на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_3, 17.12.1998 року народження в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу). Починаючи з 2002 року відповідач не сплачував аліменти по рішенню суду і станом на 10.04.2008 року виникла заборгованість в сумі 17 327 гр. 97 коп. Тому вона просила стягнути цю суму заборгованості, а також неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 4252 гр. 91 коп.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2009 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4443 гр. заборгованості по аліментах згідно виконавчого листа №АЕ-31 від 01.11.1999 року. В решті позову в задоволенні відмовлено.
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2009 року виправлено арифметичну помилку в рішенні Літинського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2009 року, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по аліментах в сумі 3234 гр., а не 4443 гр.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і справу направити на новий розгляд.
Зазначила, що рішення суду вважає незаконним і необгрунтованим, оскільки суд визнав доведеними і встановленими обставини, які не були підтверджені жодним належним доказом, що в результаті призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи і невірного визначення терміну, за який необхідно стягнути заборгованість по аліментах з боржника, а також суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, з тих підстав, що рішення суду вважає незаконним, оскільки недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та судом порушено норми матеріального права, а саме: суд застосував норми права, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин і не застосував норми права, які підлягають застосуванню.
Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду, оскільки вона постановлена судом з порушенням норм процесуального права.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився і не надав письмових заперечень на апеляційні скарги.
Апеляційні скарги підлягають до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі виконавчого листа № АЄ-31 від 1.11.1999 року ОСОБА_1 зобов'язаний до сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку. У виконавчому провадженні № 821 від 2.11.1999 року знаходиться цей виконавчий лист, постанова про відкриття виконавчого провадження і довідка Хмільницької ДШ про те, що відповідач не працює і не працював в ДПІ. Син відповідачів ОСОБА_3 проживав разом із батьком, який постійно довідувався до школи і який проводив лікування та відпочинок дітей за свій рахунок. Сторони з 2002 року по липень 2007 року проживали разом і відповідач утримував своїх
неповнолітніх дітей. Суд не встановив чи перебував виконавчий лист про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на виконанні.
Суд першої інстанції встановивши, що з січня 2002 року по 1 липня 2007 року сторони проживали разом, тому позов задоволив частково, стягнувши заборгованість по аліментам за період з 1 липня 2007 року по 1 квітня 2008 року в сумі 4443 гр.
Проте, з цим не можна погодитися, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права.
Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинне бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються: чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Так, суд першої інстанції до встановлених обставин застосував положення ст. 328 ЦК України, яка визначає підстави набуття права власності та положення ст. 1222 ЦК України, яка дає поняття спадкоємців за законом і за заповітом.
Колегія суддів вважає, що немає підстав для застосування до правовідносин по даній справі таких правових норм.
Із пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 1.11.1999 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_4, 1997 року народження і ОСОБА_3, 1998 року народження стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку. Виконавчий лист №АЄ-31 виписаний Літинським районним судом 1.11.1999 року і 2.11.1999 року надійшов на виконання до відділу Державної виконавчої служби Літинського районного управління юстиції і в цей день відкрито виконавче провадження (а. с. 4, 5). Починаючи з 2.11.1999 року по липень 2008 року виконавчий лист про стягнення аліментів знаходиться на виконанні у відділі ДВС Літинського РУЮ, про що також свідчить його довідка за № 2777 від 21.07.2008 року (а. с. 4).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (ч. 2 ст. 194 СК України).
По справі встановлено, що виконавчий лист пред'явлений до виконання вчасно, постійно знаходився на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Літинського РУЮ з 2.11.1999 року, боржник не перебував у розшуку чи за кордоном.
Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження". Окрім цього згідно вимог ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
За наведених обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по аліментам за рішенням суду не ґрунтуються на законі, тому не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даними у п.22 постанови № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів" передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника, аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
В судовому засіданні не встановлено такої вини відповідача і її наявність не підтверджена доказами, які б відповідали вимогам статей 57-66 ЦПК України.
Встановлено, що ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 22.12.2008 р. (а. с 90) задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії ДВС: визнано їх неправомірними, а довідку-розрахунок заборгованості по аліментам в сумі 14615, 18 гр. за період з 1.01.2002 року по 10.04.2008 року (а. с. 45) з примусового виконання виконавчого листа №АЄ-31 від 01.11.1999 року визнано незаконною.
В матеріалах справи міститься така ж довідка-розрахунок за цей же період лише на іншу суму 17327, 97 гр., яка видана в замін попередньої довідки-розрахунку на суму 14615, 18 гр. (а. с. 5).
Нова довідка видана з порушенням вимог ст. 195 ч. 4 СК України, згідно якої розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом, проте іншого судового рішення крім ухвали суду від 22.12.2008 року суду не надано.
З урахуванням вищенаведеного вимоги позивача про стягнення неустойки (пені) з відповідача на підставі ст. 196 СК України не підлягають до задоволення.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 10.04.2008 року задоволено частково позов ОСОБА_2: змінено розмір аліментів й стягнуто з відповідача по 250 гр. на кожну дитину, до повноліття.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не
відповідають обставинам справи і судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, з постановлениям ухвали.
Оскільки судове рішення підлягає до скасування, тому не може залишатися в силі ухвала суду від 5 травня 2009 року про виправлення в ньому арифметичної помилки.
На підставі викладеного та керуючись ст. 194, 195, 196 СК України, ст. 307, 309, 312, 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2009 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментах і пені.
Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 5 травня 2009 року про виправлення арифметичної помилки скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.