Справа № 22-1118/2009 Суддя 1-ої інстанції:Сілаков С.М.
Категорія : 20 Доповідач:Вавшко B.C.
УХВАЛА
Іменем України
03 липня 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого : Вавшка B.C., Суддів : Іващука В.А., Чорного В.І., При секретарі: Ставнійчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду Вінницької області в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Староміського районного суду м.Вінниці від 22 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з участю третіх осіб РУ ВАТ КБ «Надра», ВАТ HACK «Оранта» про визнання недійсними договорів дарування, рішення третейського суду та договору купівлі-продажу , -
встановила:
Рішенням Староміського районного суду м.Вінниці від 22 жовтня 2008 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування, рішення третейського суду та договорів купівлі-продажу було відмовлено.
На таке рішення позивачка подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення районного суду, як такого що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, та постановления нового яким просить її позовні вимоги задоволити повністю.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Староміського районного суду м.Вінниці від 22 жовтня 2008 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду України від 3 квітня 2009 року було скасовано ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2008 року та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 була власником спірного будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.04.1986 року.
25.05.2006р. між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування вказаного будинку, який був належним чином посвідчений нотаріально.
28.11.2006р. було укладено договір дарування зазначеного будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який визнано дійсним рішенням Третейського суду від 29.11.2006р.
05.05.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу цілого житлового будинку, до складу якого входить спірний будинок, який визнаний дійсним на підставі рішення Третейського суду при асоціації «правовий Центр підприємництва» від 11.05.2007 року.
В подальшому ОСОБА_4 було самовільно переобладнано та перебудовано будинок, і право власності на нього було визнано за ОСОБА_4 на підставі рішення Староміського районного суду м.Вінниці від 30.11.2007 року.
30.11.2007 року ОСОБА_4 продав будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_5, що підтверджено нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.
Також судом було встановлено, що рішенням Староміського районного суду м.Вінниці від 30.11.2007 року за заявою ОСОБА_1 визнано недієздатною ОСОБА_6, та встановлено опіку, опікуном визнано ОСОБА_1
Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд виходив з того, що позовні вимоги не підтверджені належними доказами : суд не прийняв до уваги висновок судової психіатричної експертизи, так як вважав, що вона виконана з порушенням встановленого законом та нормативними актами порядку, а також в зв'язку з відсутністю підстав, передбачених ст.ст.203, 215, 228, 230 ЦК України для визнання вказаних вище договорів та рішення третейського суду недійсними.
Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи позов про недійсність правочинів дарування та купівлі-продажу, ОСОБА_1 вважає, що оспорювані правочини суперечать моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України), порушують публічний порядок (ч. 1 ст.228 ЦК України) та вчинені під впливом помилки (ч.1 ст.230 ЦК України).
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні підстави для визнання правочину недійсним і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Доказом недійсності всіх оспорюваних правочинів позивачка зазначила висновок судової-психіатричної експертизи від 25.10.2007 року, в якому зазначено, що внаслідок свого психічного захворювання ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладання договору дарування від 25.05.2006 року.
На зазначений випадок поширюються положення ст.225 ЦК України, якою визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними може бути визнаний судом недійсним.
За таких обставин у суда були відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 в порядку ст.203, 228, 230 ЦПК України, а тому рішення суду є законним та обгрунтованим.
Також колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про неналежність доказу - висновку судової-психіатричної експертизи від 25.10.2007 року.
Так, колегією встановлено, що поданий висновок експертизи був отриманий позивачкою в рамках розгляду іншої справи - за її заявою про визнання ОСОБА_6 недієздатною та призначення опікуна. Під час розгляду зазначеної справи експерту було задано питання щодо психічного стану особи під час підписання правочину дарування. Колегія суддів вважає, що розгляд такого питання в рамках справи окремого провадження є неможливим та суперечить вимогам ст. 235 ЦПК України, оскільки в даному випадку виник спір про право, який підлягав розгляду в порядку позовного провадження із залученням всіх сторін договору.
Також обгрунтованим є висновок суду про недотримання експертом вимог Інструкції про проведення та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерсмтва Юстиції України від 08.10.1998 року (з послідуючими змінами).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсним рішення третейського суду, оскільки рішення третейського суду не є правочином, а його оскарження здійснюється в порядку, передбаченому ст.51 Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 року.
Колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість твердження ОСОБА_1 щодо невирішення судом першої інстанції всіх позовних вимог.
ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не вирішенно питання щодо недійсності договору купівлі-продажу буд.АДРЕСА_1, укладеного 05.05.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Однак, колегією встановлено, що ОСОБА_1 такої вимоги не заявляла - нею ставилась вимога про визнання недійсним рішення третейського суду від 11.05.2007 року, яким визанано дійсним письмовий договір купілі продажу від 05.05.2007 року, і ця вимога судом розглянута.
Постановляючи рішення по даній справі, суд правильно застосував норми цивільного законодавства до правовідносин, що склались між сторонами, дав їм належну правову оцінку, а відтак доводи апеляційної скарги безпідставні і до уваги не приймаються.
За таких обставин, рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст.308 ЦІЖ України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -
у хвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Староміського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України.