Справа № 22ц- 2191 Головуючий у 1 інст. – Павленко О.В.
Доповідач – Хромець Н.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого – судді Хромець Н.С.
Суддів – Острянського В.І., Страшного М.М.
При секретарі – Коваленко Ю.В.
З участю позивача ОСОБА_1, її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду від 31 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Замглайського дитячого будинку-інтернату про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку при звільненні, за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
У січні 2010 року ОСОБА_1 заявила позов про визнання незаконним її звільнення з роботи з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України, поновлення на роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-няні) палатної. Одночасно, неодноразово уточнюючи свої вимоги, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, а також 1000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди та 400 грн. витрат на правову допомогу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на незаконність її звільнення з роботи у зв'язку з порушенням відповідачем норм ст. 42 КЗпП України та ст. 20 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вона має переваги для залишення на роботі перед іншими працівниками по стажу роботи та у зв'язку з наявністю у неї статусу особи, яка постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи. Крім того, позивач посилається на неналежне попередження її про майбутнє звільнення і невиконання відповідачем вимоги закону про пропозицію їй іншої роботи. Позивач також посилалась на порушення відповідачем вимог ст.ст. 47, 116 та 117 КЗпП України, оскільки з нею не проведено остаточний розрахунок у день звільнення і не видана трудова книжка.
Рішенням Ріпкинського районного суду від 31 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. На користь позивача стягнуто 978 грн. 17 коп. за затримку видачі трудової книжки при звільненні, 150 грн. на відшкодування моральної шкоди та 160 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З відповідача стягнуто судові витрати на користь держави.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду змінити, задовольнивши її позовні вимоги. Апелянт вважає рішення суду не у повній мірі є законним та обґрунтованим через неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам. Позивач також вважає, що судом порушені норми матеріального і процесуального права, зокрема ст. 213 ЦПК України та ст.ст. 40, 42, 492 КЗпП України. В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що відповідачем визнано ту обставину, що всі няні палатні мають однакову кваліфікацію і суд зобов’язаний був перевірити наявність у неї переваг перед іншими працівниками для залишення на роботі, але суд це питання не досліджував і відмовив безпідставно у задоволенні клопотання про витребування доказів на підтвердження її доводів про наявність переваг. Позивач також наполягає на тому, що вона не була персонально повідомлена про майбутнє звільнення і вважає що ознайомлення з наказом № 65 від 30 жовтня 2010 року не є належним попередження її про звільнення. На думку апелянта, судом також не повній мірі враховано обсяг її моральних страждань при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання її звільнення незаконним та поновлення на роботі, суд послався на те, що позивачем не доведено що вона мала кращі показники якості роботи у порівнянні з продуктивністю праці інших працівників і прийшов до висновку про недоведеність позивачем наявності у неї переваг для залишення на роботі. Такий висновок суду не обґрунтований посиланнями на перевірені судом докази.
З матеріалів справи вбачається, що з метою приведення чисельності працівників будинку-інтернату у відповідність з кількістю осіб, які виховуються у цьому закладі, наказом керівника Замглайського дитячого будинку-інтернату від 30 жовтня 2009 р. № 65 педагогічних працівників та молодший медичний персонал попереджено про скорочення чисельності працюючих з 31 грудня 2009 року. Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах кваліфікації і продуктивності праці перевага в залишення на роботі надається за іншими ознаками, у тому числі за ознакою тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві, установі, організації та іншим категоріям, передбаченим законодавством. З наданих штатних розписів встановлено, що на 01 листопада 2009 р. в будинку-інтернаті було передбачено 34 штатних одиниці молодших медичних сестер (палатних), а станом на 31 грудня 2009 р. – 22 молодші медичні сестри (палатні). Всі вони мають однакову кваліфікацію, що підтвердила у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_4 Продуктивність праці при вирішенні питання про звільнення, за поясненнями представника відповідача, визначалась керівником, а будь-які критерії визначення продуктивності праці цієї категорії працівників у закладі відсутні. З даних трудової книжки позивача (а.с. 53-56) встановлено, що вона безперервно працює у відповідача з 16 березня 1984 року. При вивільненні працівників у зв’язку із скороченням чисельності на роботі залишені особи, які мають таку ж кваліфікацію і продуктивність праці (оскільки інших даних відповідачем не надано), як і позивач по даній справі, проте мають значно менший стаж роботи у даній установі. Ця обставина підтверджується даними списку працівників, які займають посади молодших медичних сестер (палатних), з якого вбачається, що на роботі залишені ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які не є особами що мають двох і більше утриманців та осіб, у сім'ях яких немає інших працівників із самостійним заробітком. При цьому ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 мають менший стаж роботи у Замглайському дитячому будинку-інтернаті, ніж позивачка. Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності у неї переваг перед іншими працівниками для залишення на роботі є необґрунтованим і зроблений на підставі неповно досліджених обставин справи та з порушенням вимог ст. 42 КЗпП України, а з боку відповідача мали місце порушення норм ст.ст. 40, 42 КЗпП України, що є підставою для визнання звільнення позивачка незаконним. Відтак, позивач підлягає поновленню на роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-няні) палатної, оскільки саме з цієї посади її звільнено згідно із записами у трудовій книжці 3 7 від 01.07.2003 р. та № 8 від 31.12.2009 р. (а.с.54,55). У зв'язку з поновленням на роботі на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 січня 2010 р. по 1 червня 2010 р., тобто за 5 місяців, виходячи із середньомісячної заробітної плати 1045 грн. 63 коп., яка підтверджена довідкою (а.с. 65).Отже, стягненню на користь позивача підлягає 5228 грн. 15 коп. (1045,63 х 5).
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд враховує як глибину моральних страждань позивача у зв'язку з порушенням її трудових прав, так і ті обставини, які склалися в Замглайському дитячому будинку-інтернаті у зв'язку з необхідністю значного скорочення чисельності працівників, необхідність врахування прав всіх працівників, а також те, що будинок - інтернат є бюджетною установою і не має можливості витрачати кошти поза бюджетними призначеннями, а ому вважає достатнім відшкодуванням моральної шкоди 200 грн.
У зв'язку з тим, що позивач підлягає поновленню на роботі, її вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки задоволені бути не можуть.
Керуючись ст.ст. 40, 42, 235 КЗпП України, ст.ст. 303, 307, 309 п.п. 3, 4 , 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення року Ріпкинського районного суду від 31 березня 2010 скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-няні) палатної.
Стягнути з Замглайського дитячого будинку-інтернату на користь ОСОБА_1 5228 (п’ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 15 коп. заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням обов’язкових платежів при виконанні рішення та 200 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: