АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц–1489/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія 57 - Грабовий П.С.
Доповідач в апеляційній
інстанції - Бородійчук В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бородійчука В.Г.
суддів Василенко Л.І., Демченка В.А.
при секретарі Бурдуковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а :
30 липня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, в обґрунтування своїх вимог вказував, що він, 1943 року народження, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року є дитиною війни.
Згідно ст. 6 зазначеного Закону з 01 січня 2006 йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.2.1. Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах» від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів Пенсійного фонду України є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів фонду та інших джерел, визначених законодавством. Таким чином, виплата надбавки до пенсії мала здійснюватись відповідачем.
Всупереч положенням ст. 22 Конституції України, якими передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, пунктом 17 статті 77 та статтею 110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та пунктом 12 статті 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 та 2007 року відповідно. Пунктом 41 розділу ІІ ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року положення статті 6 Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено.
Проте, рішеннями Конституційного Суду України від 19 липня 2007 року № 6-рп/2007 та № 10-рп 2008 від 22 травня 2008 року положення, що призупиняли дію статті 6 Закону, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили свою чинність з дня їх ухвалення. Таким чином відповідач зобов’язаний був здійснювати виплату належної йому допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки.
Позивач направляв письмове звернення до відповідача з вимогою здійснити нарахування належного їй, як дитині війни, соціальної державної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки та забезпечити її виплату. На своє звернення позивач отримав відмову від відповідача. Позивач просив зобов’язати відповідача здійснити нарахування йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 3891 грн.90 коп..
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано дії управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси про виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком неправомірними.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_6 підвищення йому на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням сплачених сум.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси здійснювати подальшу виплату у розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси просить скасувати постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2010 року та винести нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з слідуючих підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності його бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні позивачу підвищення до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, тому в цій частині підлягають до задоволення. Позивачем частково був пропущений строк звернення до суду, й оскільки відповідач наполягав на застосуванні позовної давності, суд дійшов висновку, що він має бути застосований і в цій частині вимог має бути відмовлено. Позовні вимоги позивача мають бути задоволені в межах річного строку давності з дня звернення з позовом. На ряду з викладеним, суд вважав доцільним, вийти за межі позовних вимог в частині подальшого нарахування позивачам пенсії у розмірі, встановленому законом.
Однак повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки в частині подальшого нарахування позивачам пенсії, суд не правильно застосував норми процесуального і матеріального права.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, в частині виходу за межі позовних вимог, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині змінює із наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом 30 липня 2009 року.
При цьому позивач просив суд поновити їхнє порушене право за період з 2006 року по 2008 рік.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (у редакції від 18 листопада 2004 року, чинній в 2009 р.) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» КМ України надано право у 2008 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2008 році дітям війни підвищення до пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд правомірно виходив з того, що управління пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-ІV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило противоправну бездіяльність.
Суд першої інстанції правомірно не застосував ст. 6 Закону №2195-IV в редакції Закону від 28 грудня 2007 року №107-VI про виплату до пенсії підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року №2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Не можна взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 2195-IV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Проблеми надання бюджетних коштів управлінню пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України оскільки, суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Суд першої інстанції правомірно застосував положення ч. 2 ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та положення ч. 1 ст. 100 КАС України згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із її сторін. На застосуванні цієї вимоги закону наполягав відповідач в суді першої інстанції, тому суду першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду.
На ряду з викладеним судова колегія вважає, що не підлягають до задоволення вимоги про здійснення виплати в подальшому у розмірах передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов та розглядався спір, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Отже закон визначає, що предметом спору можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті які, за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо право позивача буде порушено, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат, вони матимуть право на відповідне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Частиною 2 ст. 11 даного Кодексу, яка регламентує змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі та якою керувався суд, виходячи за межі позовних вимог, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Викладене свідчить про те, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), суд не може ініціювати провадження, бо це суперечило б засадам здійснення правосуддя.
Суд зобов'язаний вийти за межі вимог у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів.
Позивачем був вибраний спосіб захисту порушеного права та строк на протязі якого він вважав, що підлягає захисту його порушене право.
Проте суд, частково захистивши порушене право позивача, у спосіб про який він просив, необґрунтовано вважав, що воно підлягає захисту і в подальшому в той же спосіб, однак без визначення строку та інших підстав, які повинні враховуватись при вирішенні спору, однак колегія суддів дійшла висновку, що потрібно відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати подальшу виплату у розмірах визначених законом та виключити з резолютивної частини вказівку про зобов’язання управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси здійснювати подальшу виплату у розмірах, встановлених ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Також при визначенні дати перерахування суд в мотивувальній частині правильно встановив дату нарахування цієї пенсії з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, тобто в межах одного року, але в резолютивній частині постанови не зазначив період, згідно якого потрібно визнати дії управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси неправомірними.
В зв’язку з чим колегія вважає за правильне вказати період визнання неправомірними дії управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси.
Судова колегія вважає, що інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі задоволити частково.
Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2010 змінити.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України Соснівського району м. Черкаси про виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року неправомірними.
Виключити з резолютивної частини постанови вказівку на зобов’язання Пенсійного фонду України в Соснівському районі м.Черкаси здійснювати подальшу виплату у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
В решті постанову залишити без змін.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий - підпис
Судді - підписи
Згідно з оригіналом:
Суддя В.Г. Бородійчук