АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-956/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: № 41, 42 Бурлака О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції Магда Л.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 травня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого судді Магди Л.Ф.
суддів Трюхана Г.М., Бабенка В.М.
при секретарі Наконечній М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про виселення із будинку без надання іншого житла, вивчивши матеріали справи, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_7, ОСОБА_8 20 серпня 2009 р. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про виселення із будинку без надання іншого житла. В позовній заяві вказували, що ОСОБА_7 є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1, з ним в будинку проживає його дружина ОСОБА_8, яка фактично являється співвласником будинку.
Дочка позивачів – ОСОБА_9 зареєстрована у вказаному будинковолодінні як по місцю постійного проживання, а 24 квітня 2008 р. в цьому ж будинку було зареєстровано її чоловіка, відповідача по справі – ОСОБА_6
З того часу позивачі не мають можливості спокійно проживати і користуватися своїм будинком, як власники, оскільки відповідач створив їм неможливі для проживання умови – постійно погрожує, принижує та ображає нецензурними словами.
Позивачі звертались до суду із заявою про протиправні дії ОСОБА_6, і останнього було заарештовано за дрібне хуліганство.
Відповідач був раніше засудженим за злочини і щоб це приховати змінив прізвище на прізвище дружини. Він постійно порушує правила співжиття в їх будинку, принижує та ображає їх нецензурною лайкою, заявляє, що створить для них такі умови, що вони будуть вимушені піти з власного будинку на квартиру. Позивачі неодноразово зверталися в органи міліції з відповідними заявами про негативну поведінку відповідача, з ним працівниками міліції, зокрема дільничним інспектором, проводились попереджувальні заходи, однак нічого не змінилося.
Тому позивачі просили суд виселити ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 власниками якого вони являються, без надання іншого житла.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не порушує правила співжиття, як член сім’ї позивачів набув право на проживання в будинку, у разі його виселення з будинку будуть порушені права його неповнолітнього сина у зв’язку з обмеженням у спілкуванні з ним.
Рішенням Канівського міськрайонного суду від 22 лютого 2010 р. позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено, ОСОБА_6 виселено з домоволодіння АДРЕСА_1 Черкаської області, який на праві приватної власності належить ОСОБА_7, без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37,50 грн. та на користь держави – 8,50 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування рішення суду і ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення проти доводів апеляційної скарги позивачів та їх представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга повинна бути відхилена виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Ч. 1 ст. 116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У п. 17 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», з послідуючими змінами і доповненнями, роз’яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Судом в ході розгляду справи було встановлено, що відповідач по справі систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для власників будинку – позивачів по справі, проживання із ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Тому суд на законних підставах задовольнив позов і виселив ОСОБА_6 з будинку без надання іншого жилого приміщення. Висновки суду ґрунтуються на зібраних у справі доказах, перевірених у встановленому законом порядку.
Так, постановою судді Канівського міськрайонного суду від 16 квітня 2009 р. ОСОБА_6 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді арешту строком на 1 добу. З постанови вбачається, що він 15 квітня 2009 р. близько 22 години 50 хвилин висловлювався нецензурною лайкою на адресу свого свекра, погрожував фізичною розправою, на зроблені зауваження не реагував, чим порушив громадський порядок і спокій громадян.
З постанови ДІМ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 січня 2010 р. вбачається, що відповідач 3 січня 2010 р. вчинив сварку з позивачкою ОСОБА_8 і з ним дільничним інспектором міліції було проведено профілактично-роз’яснювальну роботу.
З постанови ДІМ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 12 лютого 2010 р. видно, що дільничним інспектором міліції з ОСОБА_6 також було проведено профілактично-роз’яснювальну роботу.
Крім того, постанови ДІМ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області про відмову в порушенні кримінальних справ виносились за заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_6: 21 і 28 вересня 2009 р., 20 і 23 листопада 2009 р., 12 грудня 2009 р., що свідчить про постійні конфлікти сторін по справі з різних питань.
Свідок ОСОБА_11 – дільничний інспектор міліції, пояснив, що ним неодноразово проводилися профілактичні бесіди з відповідачем ОСОБА_6, відбиралися письмові розписки щодо припинення неправомірних дій в родині, де він проживає.
Н а. с. 129 міститься копія офіційного застереження про неприпустимість учинення протиправних дій від 16 квітня 2009 р., здійснене старшим дільничним інспектором міліції, з якого вбачається, що ОСОБА_6 отримав таке застереження відносно ОСОБА_8, ОСОБА_7 та що йому роз’яснено наслідки вчинення відносно цих осіб протиправних дій.
З копії розписки від 2 лютого 2010 р. (а. с. 122) видно, що відповідач зобов’язувався не чинити будь-яких неправомірних дій в родині, де проживає.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема ст. 116 ЖК України, спростовуються зібраними у справі доказами.
Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта про порушення рішенням суду прав його неповнолітньої дитини, оскільки рішенням суду він не обмежений у спілкуванні з дитиною.
Також не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта про його поганий стан здоров’я, оскільки ст. ст. 116, 157 ЖК України не встановлено обмежень при виселенні з таких підстав.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду немає, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
А тому керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про виселення із будинку без надання іншого житла залишити без змін.
Ухвала судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий суддя /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Л.Ф.Магда