Справа № 344/15442/19

Провадження № 2/344/626/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Шамотайла О.В.

секретаря Устинської Н.С.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, земельної ділянки та скасувати державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа без самосиійних вимог - ОСОБА_6 , в якій просила визнати недійсним договір кувлі-продажу трикімнатної квартири від 30.06.2017 №1216 та скасувати державну реєстрацію, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2017 та скасувати державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , а також сараю, який розміщений поряд із квартирою відповідача, що знаходить на АДРЕСА_2 на спільній земельній ділянці. Як заявлено позивачем, відповідна земельна ділянка за кадастровим номером 2610100000:08:008:0227, а також трикімнатна квартира відчуджені відповідачу згідно договорів купівлі-продажу від 30.06.2017 незаконно ОСОБА_5 . Відповідна позиція заявниці обгрунтована тим, що ОСОБА_5 без належних на те підстав, не будучи власником відчужив трикімнатну квартиру та земельну ділянку по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , ввівши останнього в оману. Враховуючи порушення вимог ст.ст.203, 215 ЦК України ОСОБА_7 звернулась до суду про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. Крім того, позивачем заявлено, що на земельній ділянці розмішений її сарай, який вона не має можливості обслуговувати та виготовити технічну документацію, оскільки відповідач поставив високу огорожу, що порушує її право власності.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.08.2019 відкрито провадження в даній справі за правилами загального позовного провадження. При цьому судом, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

До канцелярії суду 14.11.2019 надійшло клопотання від ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю отримання кваліфікованої правової допомоги.

Позивачем 08.09.2020 подано до канцелярії суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , відповідно до якої сторона позивача просила також визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2019 №1771; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2019 №1769; визнати недійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири від 09.12.2019 №1767.

Відповідачі, а також їх представники в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідач ОСОБА_4 надала суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, відповідачем зазначено, що згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу придбала у приватну власність земельну ділянку площею 0,066га та 0,0591га, а також трикімнатну квартиру загальною площею 62,6 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Оскільки позивач не є стороною договірних відносин, а отже вимога про визнання правочинів недійсними порушує її права як власника нерухомого майна. Крім того, відповідач вказала про фактичну відсутність зареєстрованого права власності на сарай, а тимчасова споруда сарай, про яку заявлено позивачем відсутня.

Відповідач ОСОБА_3 не скористався наданим правом подати відзив на заявлений позов.

Відповідно до положень визначених в ч.1 ст.223 ЦК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, пояснення, матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального права, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого Бюро по приватизації при Динстанції цивільних споруд 19.12.2000 на квартиру АДРЕСА_1 , квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 в рівних долях.

Відповідно до даного свідоцтва (1/3 частини), свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.11.2006 (1/6 частини), після смерті ОСОБА_8 22.11.2005 та договору дарування частини квартири від 29.12.2006 (1/2 частини) позивачка є власником цілої квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Житловий будинок складається з двох квартир. Справа від земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_5 розміщений двоквартирний житловий будинок АДРЕСА_3 , де проживала сім`я ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . У 2010році сім`ї ОСОБА_13 видано державний акт на право власноті на відповідну земельну ділянку. Позивачка, зважаючи, що заїзд до її будинку та будинку Дутки увійшов у площу, що приватизована сім`єю ОСОБА_13 , а також частина сараю, який їй належить на праві приватної власності і земля під ним, звернулась до Івано-Франківського міського суду із позовом про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.02.2012 визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657га, виданий 24.12.2010 на ім`я ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 .

Однак, як встановлено судом ОСОБА_5 20.03.2012 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_11 на 1/3, а після набрання рішенням Івано-Франківського міського суду 24.04.2012, яким визнано недійсним державний акт про право власності, а саме 31.07.2012 купив у ОСОБА_10 і ОСОБА_12 2/3 частини земельної ділянки.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.04.2012 постановленою за результатом розгляду справи №2/0907/6321/2011, провадження №22ц/0990/720/2012 встановлено, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщена квартира та закріплений за вищевказаною квартирою сарай відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України. Крім того, в рішенні вказано, що шляхом співставлення генеральних планів земельних ділянок будинків АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 та плану встановлених меж земельної ділянки, що передана у власність сімї ОСОБА_13 , частина сараю, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, заїзд до останнього та земля під ним, охоплюються земельною ділянкою приватизованою сімєю ОСОБА_13 . Судом також зазначено, що земельна ділянка позивачки та земельна ділянка суміжника - на момент розгляду справи №2/0907/6321/2011 в апеляційному суді- ОСОБА_5 частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Приписами ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.06.2017 ухваленого по результатам розгляду справи №344/5909/16-ц, провадження №22-ц/779/1073/2017 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації встановлено, що оформлення права на 1/3 частину в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 і відчудження ОСОБА_10 та ОСОБА_12 2/3 відбулись на підставі визнаного судом недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 29.11.2018 по даній справі також вказав, що у зв`язку з визнанням недійсним державного акта на право власності ОСОБА_11 , ОСОБА_10 і ОСОБА_12 не набули права власності на земельну ділянку площею 0,0657 по АДРЕСА_3 , а тому 1/3частини земельної ділянки не могла входити до складу спадкового майна, а ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , не будучи власниками інших 2/3 частини не могли ними розпоряджатися.

Таким рішенням суду апеляційної інстанції від 23.06.2017, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 29.11.2018, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.03.2012 про успадкування ОСОБА_5 1/3 частини земельної ділянки 0,0657га, кадастровий №2610100000:08:008:0227, а також визнано недійсним договір купілі-продажу частини земельної ділянки від 31.07.2012, згідно до якого ОСОБА_10 і ОСОБА_12 продали, а ОСОБА_5 купив 2/3 частини даної земельної ділянки.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст.236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 13.06.2017 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

За змістом ст.ст. 658, 659 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо).

Укладаючи 31.07.2012 договори купівлі-продажу, ОСОБА_5 було відомо, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.02.2012 визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657га, у зв`язку з чим ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не набули права власності на земельну ділянку площею 0,0657 по АДРЕСА_3 , він не міг набути право васності на це майно з відповідних обставин.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу ОСОБА_3 , усвідомлюючи свій статус відповідача у даній справі, де предметом є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, яку він відповідно придбав 13.06.2017, в клопотанні від 14.11.2019 просив відкласти розгляд справи, у зв`язку із необхідністю отримання кваліфікованої правової допомоги, а вже 19.12.2019, тобто під час розгляду даної справи і до постановлення судом рішння в справі здійснив продаж спірного майна в адресу ОСОБА_4 . Зокрема, згідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_3 передав у власність покупцеві - ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_6 . Договором купівлі-подажу земельної ділянки від 19.12.2019 ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,0591га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0438.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

Правилами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Разом з тим, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, які допомагають поновити (визнати) порушені (оспорювані) права та вплинути на правопорушника.

Порушене цивільне прави чи цивільний інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

У даній справі вирішується спір щодо недійсності ряду договорів купівлі-продажу з тих підстав, що оспорюваними договорами купівлі-продажу земельної ділянки та квартири АДРЕСА_6 порушені права позивача, а тому на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України сторона позивача просила їх визнати недійсним.

З огляду на приписи, визначені ЦК України, а також вимогами процесуального законодавства України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такий висновок щодо застосування норми права сформульований у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16.

Крім того, оцінку правомірності та підставеності звернення позивача з позовом про визнання недійсними правочинів купівлі-продажу квартири та земельної ділянки за адресою: буд. АДРЕСА_3 підтверджена Верховним Судом у постанові від 29.11.2018 у справі №344/5909/16-ц. При цьому суд вказав, що ОСОБА_1 є особою, права якої порушені оспорюваними нею свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає, про те, що зважаючи на встановлення обставин, слід констатувати, що не доведено належними та допустими доказами, які не залишають сумніву у їх достовірності, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 діяли добросовісно, а це в свою чергу позбавило позивача на реалізацію свого права, відтак, у справі наявні підстави для визнання таких договорів недійсними. Стосовно доводів відповідача ОСОБА_4 про необгрнутованість вимог позивача з огляду на відсутність розміщення на земельній ділянці, придбаній згідно договору купівлі-продажу незареєстрованої господарської будівлі «сарая», то такі самі по собі не спростовують доведені та встановлені факти порушення права власності позивача. Оскільки державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_3 , а в подальшому і за ОСОБА_4 , на вказане вище нерухоме майне була здійснена на підставі договорів купівлі-продажу, які визнані судом недійсними, то відтак вони і не породжують жодних правових наслідків, крім тих що пов`язані з їх недійсністю (ст. 216 ЦК України), отож суд вважає, що і позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності також підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації права власності, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 76, 223, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.06.2017 №1216, посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В.Б., за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купив трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв.м по АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2017 №1219 посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В.Б. за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,0657 га кадастровий №26101100000:08:008:0227 по АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2019 №1771 посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В. за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,066 га кадастровий №26101100000:08:008:0439 по АДРЕСА_3 та скасувати державну реєстрацію.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.12.2019 №1769 посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В. за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,0591 га кадастровий №26101100000:08:008:0438 по АДРЕСА_3 та скасувати державну реєстрацію.

Визнати недійсним договір кувлі-продажу від від 09.12.2019 №1767 посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В. за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв.м по АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Шамотайло

Повний текст судового рішення виготовлено 31.05.2021