Справа № 315/271/21

Номер провадження № 2/315/162/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року м.Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Браціло І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

22.02.2021 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 25592,48 грн. за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 28.11.2012 року.

Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовані наступним.

Відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 28.11.2012 року. Відповідач отримав кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено. Відповідач порушив зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість станом на 27.01.2021 року склала 25592,48 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту - 22388,14 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 3204,34 грн. Прохає стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 25592,48 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.03.2021 року.

02.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», оскільки вважає, що, виходячи з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, ним повністю погашено суму заборгованості за тілом кредиту, а в заяві позичальника від 28.11.2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту. Також надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

19.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також, 24.05.2021 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовної заяви в повному обсязі наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що висунуті позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За визначенням ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 28.11.2012 року. Тобто між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши кредитну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У наданій позивачем заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення та погодився з його умовами. Крім того, в заяві зазначено, що екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом роздруковування з офіційного сайту позивача.

До анкети-заяви банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які відповідачем не підписувалися.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 27.01.2021 року становить 25592,48 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту - 22388,14 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 3204,34 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві-анкеті позичальника від 28.11.2012 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.11.2012 року, в позовній заяві посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору, витяги яких і надав в якості доказів.

Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.11.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.02.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Такий правовий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц.

Частина 4 ст.263 ЦПК України передбачає, що суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, зважаючи на те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому не розцінює їх як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.11.2012 року шляхом підписання заяви.

Отже, судом встановлено, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Аналізуючи Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» на предмет їх відповідності вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц) зробила правовий висновок, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

В ухвалі Верховного Суду від 12.09.2018 року в справі № 754/13763/15-ц зроблено висновок про те, що банки на підтвердження тих чи інших умов кредитування повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов.

Отже, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 3204,34 грн. необхідно відмовити за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки, наданої позивачем, відповідачу були надані три кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття - 28.11.2012 року, термін дії - 07/16; № НОМЕР_2 , дата відкриття - 13.07.2016 року, термін дії - 03/20; № НОМЕР_3 , дата відкриття - 18.07.2019 року, термін дії - 02/23.

Знаданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку відповідача судом встановлено, що ОСОБА_1 активно користувався кредитними грошовими коштами: було отримано кредитних коштів на суму 218644,56 грн., а внесено на погашення заборгованості за кредитом - 215200,24 грн. Тобто заборгованість відповідача становить 3444,32 грн. (218644,56 грн.-215200,24 грн.=3444,32 грн.).

Таким чином, судом за проведеними підрахунками встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими в сумі 3444,32 грн.

Крім того, позивачем не було заявлено вимогу про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно статті 625 ЦК України.

При ухваленні рішення суд враховує, те що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, враховуючи те, що суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є частково обґрунтованими, то судовий збір також підлягає стягненню з відповідача частково в сумі 305,54 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.15, 16, 256, 257, 258, 259, 260, 261, 509, 526, 610, 611, 626, 629, 1050, 1054 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 2, 4, 81, 89, 258-259, 263, 264, 268, 273, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (р/р № НОМЕР_5 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору №б/н від 28.11.2012 року в сумі 3444,32 грн., а також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 305,54 грн., а всього 3749 (три тисячі сімсот сорок дев`ять) грн. 86 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 31 травня 2021 року.

Суддя О.І. Окладнікова