Дата документу 26.05.2021 Справа № 336/7500/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

         Єдиний унікальний № 336/7500/19                                       Головуючий у 1 інстанції

         № провадження 22-ц/807/2037/21 Галущенко Ю.А.

Доповідач: Бєлка В.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року                                                м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Бєлки В.Ю.

               Суддів: Подліянової Г.С.

                Онищенка Е.А.                

За участю секретаря: Семенчук О.В.

               розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Комунарського районного відділу у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області – Маменко Катерини Сергіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Комунарський районний відділ управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, про встановлення факту постійного проживання на території України,

В С Т А Н О В И В:

               У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, заінтересована особа: Комунарський районний відділ управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, про встановлення факту постійного проживання на території України, посилаючись на те, що вона народилась  ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єреван Вірменської СРСР, була документована паспортом громадянина СРСР зразка 1974 року.

               У 1990 році разом з матір`ю ОСОБА_3 приїхала в Україну до м. Запоріжжя, де постійно мешкає до цього часу, винаймаючи житло за адресою АДРЕСА_1 .

               ЇЇ мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Запоріжжі.

Зазначає, що громадянство Республіки Вірменія вона ніколи не приймала, оскільки ще 1990 році переїхала до України та з цього часу місце проживання не залишала. Офіційно ніде не працювала.

               У зв`язку з втратою усіх особистих документів (паспорту радянського зразка та свідоцтва про народження) та відсутністю будь-яких документів, які б посвідчували її особу, вона своєчасно не оформила паспорт громадянина України, паспортом громадянина Вірменії не документована.

               Встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року по даний час їй потрібне для отримання паспорту громадянки України, оскільки на її звернення до відповідних державних органів, їй було відмовлено як у видачі паспорту так і у видачі документів необхідних для отримання паспорта

               Посилаючись на те, що в інший позасудовий спосіб отримати громадянство України та оформити паспорт як документ, що підтверджує її належність до громадянства України неможливо, просить суд встановити юридичний факт постійного її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

               Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2021 року позов задоволено.

               Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Єревана Вірменської СРСР, на території України станом на 24.08.1991 року.

               У апеляційній скарзі представник Комунарського районного відділу у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області – Маменко К.С. зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не повно з`ясовані обставини справи та надані докази по справі. Не враховано, що заявником не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.

На зазначену апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив у якому зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що нею надано як документи так і свідчення осіб, що підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991, які є належними, не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а їх сукупність є достатньою для підтвердження факту її постійного проживання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

               Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

               Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

               Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

               Задовольняючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходів з достатності доказів, що підтверджують факт проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року.

               Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

               Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

               Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

               Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

               Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Єреван Республіки Вірменії, що підтверджується довідкою про особу, виданою Комунарським РВ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області.

               16 серпня 1984 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 , переклад якого було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко В.М. 22.11.2019 року зареєстровано в реєстрі за № 6307.

               Згідно довідки Посольства Республіки Вірменія в Україні від 03.10.2019 року відомості щодо громадянства ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні. Паспортом громадянина Республіки Вірменія не документована.

               З акту фактичного проживання ОСББ «Триумф Плюс» від 18 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1990 року до теперішнього часу проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

               Згідно акту фактичного проживання ОСББ «Триумф Плюс» від 05 грудня 2019 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1990 року разом з матір`ю ОСОБА_3 та братом ОСОБА_6 , який проживав до ІНФОРМАЦІЯ_4 , до теперішнього часу проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

                ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 27.09.2016 року Запорізьким міським ВДРАЦС Головного ТУЮ у Запорізькій області.

                Встановивши всі вище перелічені обставини, суд вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року та по теперішній час, та задовольнив заяву про встановлення вказаного факту.

               Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року їй необхідно для отримання громадянства України та паспорта громадянина України.

               Статтею 3 Закону України "Про громадянство України" регламентовані випадки належності до громадянства України.

               Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про громадянство" громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

               Пунктом другим цієї норми Закону встановлено, що особи, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) проживали в Україні і не були громадянами інших держав, також є громадянами України.

               Відповідно до п. 7 "Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень", громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року.

               У п. 44 "Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень", затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

               Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про громадянство України", безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

               Суд першої інстанції, в основу свого висновку про доведеність заявлених вимог послався лише на довідку про особу, видану 23.03.2019 року Комунарським РВ, що є єдиним документом щодо встановлення особи заявника ОСОБА_1 та покази свідків.

               Згідно ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

               Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

               У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

               Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

               Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

               Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

               Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

               Колегія суддів вважає, що покази свідків не можуть вважатись достатніми доказами на підтвердження постійного проживання заявником на території України.

               Оскільки під час розгляду справи заявником не надано належних та достовірних доказів на підтвердження факту свого постійного проживання на території України, а тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.

               За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України.

               У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунарського РВ у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 576,30 грн.

               Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Комунарського районного відділу у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області – Маменко Катерини Сергіївни задовольнити.

               Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2021 року по цій справі скасувати і ухвалити постанову наступного змісту: У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Комунарський районний відділ управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, про встановлення факту постійного проживання на території України – відмовити.

               Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунарського районного відділу у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області судові витрати в сумі 576 грн. 30 коп.

       Дата складання повної постанови 31 травня 2021 року.

               Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: В.Ю. Бєлка

Судді: Г.С. Подліянова

                Е.А. Онищенко