Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 727/2525/20

провадження № 61-4679св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватного підприємства «Світвуд Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою Приватного підприємства «Світвуд Україна» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Учервні 2018 року Приватне підприємство «Світвуд Україна» (далі -

ПП «Світвуд Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 05 червня 2019 року між відповідачками.

Позовмотивований тим, що 10 вересня 2015 року ПП «Світвуд Україна» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення попередньої оплати у сумі 806 885 грн, сплаченої ними відповідачці на виконання умов договору купівлі-продажу обладнання від 21 серпня 2012 року, укладеного між ними.

Рішенням Господарськогосуду Чернівецької області від 05 квітня 2017 року у цій справі позовПП «Світвуд Україна» задоволено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2017 року, рішення Господарського суду Чернівецької області від 05 квітня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ПП «Світвуд Україна» відмовлено у зв`язку з тим, що відсутні докази того, що правовідносини сторін у цій справі виникли на підставі договору, а отже відповідно до ст. 1212 ЦК України мають бути повернені власнику як безпідставно набуті.

У квітні2018 року ПП «Світвуд Україна» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 лютого 2019 року у справі № 727/3262/18 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «СвітвудУкраїна» безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 682 785 грн. Проте постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Під часрозгляду цієї справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 14 травня 2018 року накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківськогорайонного суду м. Чернівців від 17 травня 2019 року скасовано накладений арешт на квартиру за заявою ОСОБА_1

03 червня2019 року ПП «Світвуд Україна» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 744 235 грн 65 коп.

15 червня2019 року між ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 було укладено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарськогосуду Чернівецької області від 08 жовтня 2019 року у справі № 926/1320/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13 січня 2020 року, позов ПП «Світвуд Україна» задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 293 670 грн, 3% річних у сумі 26 368 грн 05 коп. та судовий збір у сумі 4 800 грн 57 коп.

Після набраннярішенням суду законної сили ПП «Світвуд Україна» звернулось до виконавчої служби із заявою про його примусове виконання. Постановою приватного виконавця Кошкера І. А. від 13 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження щодо виконання наказу № 926/1320/19, виданого 05 листопада2019 року Господарським судом Чернівецької області.

Рішення простягнення коштів не виконано, оскільки під час примусового виконання встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 15 червня 2019 року відчужила майно, на яке може бути звернено стягнення, на користь своєї матері, за безоплатним договором.

Позивач вважав, що вказанийправочин є фіктивним і таким, що порушує його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартиру з метою приховання цього майна від наступного звернення на нього стягнення в рахунок виконання рішення суду про стягнення безпідставно отриманих коштів, що є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 листопада 2020 року позов ПП «Світвуд Україна» задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т. Л. 15 червня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 7511.

Припинено право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії ОСОБА_1 по відчуженню належної їй 1/3 частини квартири своїй матері ОСОБА_2 , при наявності в провадженні суду позовної заяви про стягнення коштів, вказують на те, що спірний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ПП «Світвуд Україна». Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстав вважати оспорюваний правочин фіктивним немає, оскільки суд встановив, що під час укладення цього договору було дотримано вимоги чинного законодавства, у тому числі щодо форми та змісту, відповідного типу правочину. Об`єкт нерухомого майна, що передавався дарувальником ( ОСОБА_1 ) належав їй на праві приватної власності. Дарунок за спірним договором було передано дарувальником і прийнято обдарованою ОСОБА_2 та він використовувався останньою, спірний договір не може бути визнаний недійсним з причин його фіктивності (неспрямованості на реальне настання обставин, обумовлених ним).

Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що предмет дарування на час укладення спірного договору не знаходився в заставі, не перебував під обтяженням, зареєстрованим на користь позивача. Щодо предмета дарування були відсутні будь-які судові рішення щодо звернення стягнення, тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПП «Світвуд Україна», у якій заявникпросить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 листопада 2020 року, посилаючись на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять залишити касаційну скаргу ПП «Світвуд Україна» без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

17 травня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадах: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини у справі, встановлені судами

Суд встановив, що у вересні 2015 року ПП «Світвуд Україна» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення попередньої оплати у сумі 806 885 грн, сплаченої ними відповідачці на виконання умов договору купівлі-продажу обладнання від 21 серпня 2012 року, укладеного між ними.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05 квітня 2017 року у цій справі позов ПП «Світвуд Україна» задоволено, стягнуто на користь останнього з фізичноїособи - підприємця ОСОБА_1 заборгованість, яка з урахуванням уточнених вимог становила 682 785 грн (а. с. 7-9). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року (а. с. 10-13), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2017 року (а. с. 14-17), рішення Господарського суду Чернівецької області від 05 квітня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ПП «Світвуд Україна» відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позову було те, що договірні відносини між ПП «Світвуд Україна» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу обладнання від 21 серпня 2012 року не підтверджені належним чином. З цього слідує, що вказанігрошові кошти є набутими відповідачкою безпідставно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 07 лютого 2019 року у справі № 727/3262/18 позов ПП «Світвуд Україна» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 682 785 грн (а. с. 18-22), однак постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року (а. с. 25-26), провадження у справі було закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 14 травня 2018 року у справі № 727/3262/18 (а. с. 23-24) накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 травня 2019 року скасовано накладений арешт на квартиру за заявою ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08 жовтня 2019 року (а. с. 30-32), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13 січня 2020 року (а. с. 34-36), у справі № 926/1320/19 позов ПП «Світвуд Україна» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 293 670 грн, 3% річних у сумі 26 368 грн 05 коп. та судовий збір у сумі 4 800 грн 57 коп.

13 лютого 2020 року приватним виконавцем Кошкером І. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 926/1320/19, виданого 05 листопада 2019 року Господарським судом Чернівецької області (а. с. 38).

Рішення суду про стягнення коштів не виконано, оскільки 15 червня 2019 року - після відкриття Господарським судом Чернівецької області провадження у справі № 926/1320/19, між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 було укладено договір дарування частки квартири (а. с. 6), відповідно до умов якого ОСОБА_1 (дарувальник) подарувала ОСОБА_2 (обдаровувана) 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т. Л., про що зроблено запис в реєстрі за № 7511.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ПП «Світвуд Україна» щодо визнання недійсним договору дарування від 15 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Підставою для пред`явлення таких вимог ПП «Світвуд Україна» зазначало укладення ОСОБА_1 договору дарування майна зі своєю матір`ю ОСОБА_2 з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення заборгованості за невиконаним зобов`язанням, тобто посилилося на фіктивність укладеного між відповідачками договору дарування.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами.

При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом провизнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження

№ 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що дії ОСОБА_1 по відчуженню належної їй 1/3 частки квартири своїй матері ОСОБА_2 , при наявності в провадженні суду позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 коштів, вказують на те, що спірний правочин вчинено нею без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від примусового відчуження для погашення грошових зобов`язань.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що при укладенні договору дарування частки квартири воля відповідачів не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. Зокрема, суд встановив, що ОСОБА_1 відчужила майно після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, майно відчужено на підставі безвідплатного договору близькому родичу - матері, а також що, після відчуження спірного майна у ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїм зобов`язанням перед кредитором.

Наведені підстави відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу своїх висновків про фіктивність оспорюваного правочину і визнав його недійсним.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічні висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд апеляційної інстанції, переоцінивши вищевказані обставини та наявні у справі докази, не навів підстав для такої переоцінки та вмотивованих обґрунтувань на спростування наведених судом першої інстанції висновків, а дійшов протилежного висновку про відмову в задоволенні позову.

Так, апеляційний суд у порушення підпункту «б» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України не навів доводів на спростування встановлених районним судом обставин та мотивів, а формально послався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено на припущеннях.

Зокрема, в оскаржуваній постанові апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала наслідки невиконання грошових зобов`язань перед ПП «Світвуд Україна», у результаті чого останнє звернулося до суду із позовом до неї, а ОСОБА_1 , у свою чергу, після отримання ували про відкриття провадження у справі відчужила наявне у неї нерухоме майно щоб уникнути стягнення за рахунок цього майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, формально пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), не врахував її правової позиції та дійшов необґрунтованого висновку щодо добросовісності відповідачів при укладенні договору дарування належної ОСОБА_1 частини квартири.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Разом із цим рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог матеріального законодавства та правових позицій Верховного Суду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що оскільки апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то постанова Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 листопада 2020 року.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь ПП «Світвуд Україна» підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 4 204 грн.

Керуючись статтями 141, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Світвуд Україна» задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 листопада 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код: НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства «Світвуд Україна» (адреса: 58002, м. Чернівці, вул. Заньковецької, 19/9, код: 36755110) 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук