Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 127/33311/18

провадження № 61-15250св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.К.М.», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,

Стадника І. М., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.К.М.» (далі - ТОВ «С.П.К.М.»), ОСОБА_3 , Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі -Сервісний центр МВС України у Вінницькій області) про визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації, витребування майна та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказав, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02 серпня 2016 року серії

НОМЕР_1 він є власником транспортного засобу марки «AUDI А8»,

2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 .

На підставі довіреності від 16 лютого 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О.

за реєстровим номером 258, він уповноважив відповідача ОСОБА_2 розпоряджатися від його імені (продавати, обмінювати, позичати, надавати в оренду тощо) вказаним транспортним засобом.

У подальшому він дізнався, що на підставі договору комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 ОСОБА_2 передав належний йому автомобіль ТОВ «С.П.К.М.» та доручив у строк до 3 днів укласти від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу вказаного автомобіля

за ціною 1 173 000,00 грн.

Разом з тим ОСОБА_2 повідомив йому, що будь-яких правочинів

з ТОВ «С.П.К.М.» він не вчиняв, ніяких договорів не підписував, не брав

на себе зобов`язань перед цим підприємством щодо передачі транспортного засобу, не підписував жодних документів, спрямованих

на отримання коштів від продажу автомобіля, ніяких грошових коштів

не отримував, договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314

не підписував та умов цього договору не погоджував.

Зазначив, що ОСОБА_2 фактично не вчиняв дій щодо розпорядження спірним транспортним засобом, а договір комісії укладено поза його, ОСОБА_1 , волею, оскільки він не уповноважував ОСОБА_2

на підписання такого договору.

Пізніше йому стало відомо, що згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314

ТОВ «С.П.К.М.» продало автомобіль ОСОБА_3 , за яким Сервісний центр МВС в Одеській області здійснив реєстрацію права власності на вказане майно.

Посилаючись на те, що коштів від продажу автомобіля він не отримував,

а договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 є недійсним, оскільки оформлений з підробленням підпису ОСОБА_2

за відсутності його волевиявлення, позивач просив на підставі частин третьої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України визнати недійсним договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладений між

ТОВ «С.П.К.М.» та ОСОБА_2 , на вчинення правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «AUDI А8», 2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу: номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_3 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь вказаний транспортний засіб; зобов`язати Сервісний центр МВС України у Вінницькій області відновити за ним державну реєстрацію зазначеного транспортного засобу марки AUDI, здійснену за ним 02 жовтня 2016 року, видати свідоцтво про державну реєстрацію та номерний знак.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого

2020 року позов задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 транспортний засіб марки «AUDI А8», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , чорного кольору, тип - загальний легковий седан-В, та скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) вказаного транспортного засобу за ОСОБА_3 з відновленням попереднього стану. Вирішено питання щодо судових витрат.У решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування на користь

ОСОБА_1 спірного автомобіля з незаконного володіння ОСОБА_3

і скасування його реєстрації за останнім, суд першої інстанції виходив

з того, що автомобіль вибув з володіння власника - позивача ОСОБА_1 та уповноваженої ним особи - відповідача ОСОБА_2 поза їх волею, про що свідчать відомості витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань

у кримінальному провадженні від 03 травня 2018 року

№ 12018020010001765, повідомлення про підозру ОСОБА_4

про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України; показання допитаного у судовому засіданні як свідка відповідача ОСОБА_2 ; висновок судових експертів

за результатами проведення технічної та почеркознавчої експертизи

від 14 листопада 2018 року № 5750/5751/18-21 у матеріалах кримінального провадження № 12018020010001765.

При цьому суд першої інстанції вважав, що відсутність обвинувального вироку щодо вчинення злочину конкретною особою не спростовує факту вчинення кримінального правопорушення як такого.

Відмовляючи у визнанні договору комісії на продаж автомобіля

від 27 березня 2018 року, укладеного між ТОВ «С.П.К.М.» і ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , недійсним, суд першої інстанцій посилався на встановлені судом обставини справи,зокрема на те,

що 22 лютого 2018 року між ТОВ «С.П.К.М.» та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , було укладено договір комісії

№ 7268/18/000249, на підставі якого спірний транспортний засіб було продано ОСОБА_5 , але цей договір у подальшому було розірвано відповідно до частини першої статті 651 ЦК України за згодою сторін. При цьому відповідач ТОВ «С.П.К.М.» погоджувався з тим, що продаж спірного транспортного засобу відповідачеві ОСОБА_3 було здійснено згідно

з договором комісії від 22 лютого 2018 року № 7268/18/000249,

а не зазначеним у договорі купівлі-продажу транспортного засобу договором комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314,

що додатково свідчить про те, що 27 березня 2018 року договір комісії

№ 7268/18/000314 не укладався.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого

2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3

15 765,00 грн судового збору.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не довів обставин, необхідних для задоволення позову про визнання договору комісії від 27 березня 2018 року недійсним з підстав відсутності його волевиявлення, тобто не довів належними, допустимими, достовірними

і достатніми доказами те, що автомобіль був проданий особою, яка не мала права його відчужувати, а також загублення автомобіля ним або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадення автомобіля у нього або в особи, якій він передав майно у володіння; чи вибуття з володіння його або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Доказів того, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 , в тому числі в період укладення договорів комісії та купівлі-продажу спірного автомобіля, було відізвано, скасовано ОСОБА_1 чи визнано недійсною, позивач

не надав, а суд не здобув.

Вимоги про визнання недійсною довіреності на ім`я ОСОБА_2 у цьому провадженні позивач також не заявляв, отже довіреність була чинною

і підтверджує як наміри позивача на реалізацію автомобіля,

так і правомочності ОСОБА_2 щодо вчинення відповідних дій, вказаних у ній.

Апеляційний суд, давши оцінку доказам у справі та застосувавши принцип презумпції правомірності правочину, дійшов висновку, що підстав для витребування автомобіля від ОСОБА_3 немає.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив постанову Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2020 року.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 388 ЦПК України,

яка передбачає витребування майна у разі його викрадення у власника

або особи, якій він передав майно у володіння, якщо факт викрадення відбувся, а у кримінальному провадженні немає вироку (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Особа, яка подала касаційну скаргу, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - про призначення експертизи.

Зазначає про безпідставне неврахування апеляційний судом того,

що договір комісії від 27 березня 2018 року, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу із ОСОБА_3 , його представник

ОСОБА_2 не підписував, не укладав, отже, волі на передачу автомобіля саме за цим договором у власника не було. ОСОБА_1 вказує, що він дійсно видав доручення на ім`я ОСОБА_2 , предметом якого

є вчинення дій з розпорядження автомобілем, проте ОСОБА_2 договір комісії від 27 березня 2018 року не укладав.

Звертає увагу на те, що залишення апеляційним судом без розгляду клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи договору комісії від 27 березня 2018 року з посиланням на пропуск строку для подання такого клопотання є передчасним і свідчить про те,

що апеляційний суд не дослідив повною мірою як предмет спору у справі, адже для правильного вирішення спору проведення такої експертизи

є необхідним, так і причини пропуску строку для подання цього клопотання до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 наголошує, що автомобіль вибув з його володіння поза його волею, оскільки був викрадений, і за фактом крадіжки порушено кримінальну справу, встановлено особу, яка вчинила злочин, та оголошено

її у розшук, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що автомобіль має бути витребуваний з володіння ОСОБА_3 незважаючи на те, що той вважає себе добросовісним набувачем.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що постанова апеляційного суду про відмову у витребуванні автомобіля є законною

та обґрунтованою, посилання у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставним, позовні вимоги вважає не доведеними, а дії позивача - спрямованими на неправомірне позбавлення його права власності на автомобіль, набутий відповідно

до закону. Відомостей про визнання недійсною довіреності на ім`я

ОСОБА_2 немає, а сам факт крадіжки автомобіля не доведено, оскільки провадження у кримінальній справі триває, отже, він

є добросовісним набувачем.

У відзиві на касаційну скаргу Сервісний центр МВС України у Вінницькій області посилається на те, що всі вчинені реєстраційні операції щодо права на спірний транспортний засіб здійснено з дотриманням вимог, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня

1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок

і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів». Вважає судове рішення законним

і обґрунтованим, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою від 18 січня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду

від 17 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь ОСОБА_3 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 02 серпня 2016 року, серія та номер НОМЕР_1 , власником транспортного засобу марки «AUDI А8», 2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 ,

є позивач ОСОБА_1 (том 1, а. с. 13).

Довіреністю від 16 лютого 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. за реєстровим номером 258, ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_2 розпоряджатися від його імені (продати, обміняти, позичати, надавати

в оренду тощо) вказаним транспортним засобом (том 1, а. с. 14).

Матеріали справи містять копію договору комісії № 7268/18/000249, укладеного 22 лютого 2018 року між ТОВ «С.П.К.М.» та ОСОБА_1 ,

від імені якого діяв ОСОБА_2 .

На підставі цього договору спірний транспортний засіб продано ОСОБА_5 (договір купівлі-продажу від 22 лютого 2018 року

№ 7268/18/000249, який, за повідомленням відповідача ТОВ «С.П.К.М.»,

що не заперечується іншими учасниками справи, 23 березня 2018 року було розірвано на підставі частини першої статті 651 ЦК України за згодою сторін (том 2, а. с. 53, 56).

Матеріали справи містять також копію договору комісії від 27 березня

2018 року № 7268/18/000314, укладеного між ТОВ «С.П.К.М.»

та ОСОБА_2 , який діяв згідно з дорученням ОСОБА_1 ,

на підставі якого спірний транспортний засіб було продано ОСОБА_3 , про що в цей же день укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7268/18/000314 (том 1, а. с.15, 23).

У цей же день вказаний транспортний засіб зареєстровано

за ОСОБА_3 (том 1, а. с. 26).

Згідно з даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження від 03 травня 2018 року № 12018020010001765, відкрите за заявою ОСОБА_1 ) автомобіль викрадено, особу викрадача встановлено, 23 квітня 2019 року останньому повідомлено про підзору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звернувшись до суду з позовом, позивач наполягав на тому, що спірний автомобіль перейшов у власність відповідача ОСОБА_3 на підставі договору комісії від 27 березня 2018 року, проте особа, яку було уповноважено на вчинення відповідної дії - відповідач ОСОБА_2 , цей договір не підписував, тобто такий договір не укладав, а автомобіль викрадено до укладення договору комісії від 27 березня 2018 року.

У свою чергу, позивач не заперечував, що ОСОБА_2 підписував інший договір комісії, спрямований на відчуження автомобіля - від 22 лютого

2018 року, який був анульований особою, з якою він цей договір підписував.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач додав висновок судових експертів Вінницького відділення КНДІСЕ від 14 листопада 2018 року

№ 5750/5751/18-21 за результатами експертизи, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 09 жовтня 2018 року

у справі № 127/25333/18 (провадження № 1-кс/127/13197/18) під час провадження у кримінальній справі, стосовно договору комісії від 22 лютого 2018 року та акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, від 27 березня 2018 року

№ 7268/18/000314.

Питання експерту були поставлені таким чином:

1. Чи не виконаний підпис внизу сторінки з правої сторони у графі підпис під прізвищем ОСОБА_2 у договорі комісії від 22 лютого 2018 року

№ 7268/18/000249 з попередньою технічною підготовкою чи за допомогою технічних засобів?

2. Чи не виконаний підпис внизу сторінки з правої сторони у графі підпис біля прізвища ОСОБА_2 в акті технічного стану транспортного засобу або складової частини, що має ідентифікаційний номер від 27 березня

2018 року № 7268/18/000314 з попередньою технічною підготовкою

чи за допомогою технічних засобів?

13 червня 2019 року до суду першої інстанції надійшло клопотання відповідача ТОВ «С.П.К.М.» про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо договору комісії від 22 лютого 2018 року та виклик свідка (том 2, а. с. 20). Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилався на те, що з об`єктивних причин не мав можливості подати відповідні клопотання під час підготовчого засідання.

Суд відмовив у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що воно

не стосується предмета доказування, адже оспорюваним є договір

від 27 березня 2018 року (том 2, а. с.145), а не договір від 22 лютого

2018 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належних допустимих, достовірних і достатніх доказів, які

б підтверджували позовні вимоги ОСОБА_1 , а наявні докази суд першої інстанції оцінив з порушенням статті 89 ЦПК України.

Апеляційний суд відхилив висновок судових експертів Вінницького відділення КНДІСЕ від 14 листопада 2018 року № 5750/5751/18-21

за результатами експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, який давав відповідь на питання, чи виконано підпис під договором комісії від 22 лютого 2018 року не ОСОБА_2 , а іншою особою. (том 1 а. с.18-22), оскільки цей висновок надавався cтосовно договору, який не стосується переходу права власності на спірний автомобіль до ОСОБА_3 .

Проте касаційний суд вважає такі висновки передчасними.

Висновок апеляційного суду про залишення без розгляду клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи договору комісії від 27 березня 2018 року з посиланням на пропуск строку для подання такого клопотання є передчасним і свідчить про те, що апеляційний суд не дослідив повною мірою як предмет спору у справі. Для правильного вирішення спору проведення такої експертизи є необхідним, оскільки дійсність саме цього договору оскаржувалось у суді.

Апеляційний суд не врахував, що відповідне клопотання було заявлене під час розгляду справи у суді першої інстанції, а неправильне зазначення учасником справи об`єкту дослідження, не свідчить про дотримання пункту 3 частини п`ятої статті 12, статті 103 ЦПК України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу

до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу

є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін

у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання

у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Оскільки позивач у суді першої інстанції заявляв клопотання про проведення експертизи відносно підпису повіреного на договорі, який

у судовому порядку не оскаржуються і суд першої інстанції таке клопотання задовольнив, то суд апеляційної інстанції відповідно до статті 103, частин першої - другої статті 367 ЦПК України, мав обов`язок усунути вказані порушення та призначити експертизу щодо договору, який є предметом оскарження у цій справі. Такий обов`язок суду апеляційної інстанції прямо випливає з статті 367 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами

та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції

в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів

і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дати правову оцінку доводам

і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун