Справа № 201/2650/21

Провадження № 2/201/1859/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

30 квітня 2021 року                м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2021р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним (а.с. 1 – 2).

Ухвалою судді від 24.03.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін відповідно до положень ст.ст. 274, 279 ЦПК України (а.с. 9).

26.03.2021р. ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (а.с. 13 – 15).

Ухвалою суду від 25.04.2021р. прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та об`єднане в одне провадження з первісним позовом, здійснено перехід до розгляду цивільної справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 25).

22.04.2021р. проведено підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті (а.с. 31).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.07.2020р. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошову позику у розмірі 500 000,00 грн. з терміном повернення до 31.12.2020р., про що він ( ОСОБА_1 ) власноруч склав розписку про отримання цієї грошової позики. 28.12.2020р. він повернув ОСОБА_2 10 000 грн., а 04.01.2021р. повернув 10 000 грн., загалом 20 000 грн., про що є відповідні записи на його екземплярі розписки.

28.02.2021р. ОСОБА_2 повідомила позивачеві про намір звернутися до, так званих, колекторів для стягнення з нього грошової позики в повному об`ємі, без врахування повернених грошових коштів у сумі 25 000 грн.

Вважав, що відповідно до норм чинного законодавства грошова позика має бути оформлена нотаріально посвідченим договором позики, а складена відповідачкою розписка не є, на його переконання, договором позики, оскільки нотаріально не завірена.

На підставі викладеного, просив визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , оформлений розпискою від 02.07.2020р. - недійсним 26.03.2021р.

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в обґрунтування якого посилалася на те, що 25.03.2021р. вона отримала позов ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , оформленого розпискою від 02.07.2020р., тому, користуючись правом, передбаченим ст. 193 ЦПК України, заявила зустрічний позов.

Звернула увагу нате, що у позові ОСОБА_1 вказав, що 04.07.2020р. він отримав від ОСОБА_2 грошову позику у розмірі 500 000,00 грн. на власні потреби, з терміном повернення до 31.12.2020р., про що сам склав розписку. 28.12.2020р. ОСОБА_1 повернув відповідачці в рахунок повернення позики 10 000,00 грн., запевнюючи, що поверне всю позику в належний строк. Однак, станом на 31.12.2020р. ОСОБА_1 позику в повному об`ємі не повернув, запевнюючи її, що найближчим часом вирішить це питання і поверне позику у повністю у строк до 28.02.2021р.

04.01.2021р. ОСОБА_1 повернув в рахунок повернення позики ще 10 000,00 грн. Проте станом на 28.02.2021р. ОСОБА_1 також позику не повернув, запевнюючи знову, що найближчим часом поверне позику повністю.

На початку березня 2021 року вона повідомила ОСОБА_1 , що має намір звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення боргу у примусовому порядку. Станом на момент звернення до суду ОСОБА_1 позику не повернув, будь-якого спілкування з позивачкою за зустрічним позовом уникає, жодних пояснень про свої наміри не надає.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовити і стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у сумі 500 000,00,00 грн.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Зарубін Є.М. (діє на підставі ордеру № 1062182 від 22.04.2021р. – а.с. 30) в судовому засіданні вимоги позивача підтримав з підстав, викладених у позові, 30.04.2021р. подав до суду заяву, в якій просив завершити розгляд справи без його участі та без фіксації технічними засобами. Позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 просив залишити без задоволення (а.с. 36).

ОСОБА_2 в судовому засіданні проти вимог позивача заперечувала, просила задовольнити зустрічний позов. 30.04.2021р. також подала заяву, в якій просила завершити розгляд справи за її відсутності та без фіксування судового процесу технічними засобами. Просила відмовити у задоволенні первісного позову. За зустрічним позовом просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с. 35).

Вислухавши в судовому засіданні сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та про часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір позики, оформлений розпискою від 02.07.2020р., з якої видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 24.07.2012р. Сєвєродонецьким МВ ГУМВС України в Луганській області, ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отримав у борг від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 05.10.2012р. Жовтневим РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, ІПН НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. на власні потреби на строк до 31.12.2020р.

У строк до 31.12.2020р. ОСОБА_1 зобов`язався повернути борг у повному обсязі. Зазначив, що розписка написана ним власноручно, без примусу, грошові кошти отримав у повному обсязі при укладанні вказаної розписки (а.с. 3, 16).

Оригінал розписки наданий суду для огляду та засвідчення копії, наявної в матеріалах справи (а.с. 16).

При цьому, факт отримання грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. ОСОБА_1 у позові визнається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08 червня 2016 року (справа №1103цс), від 12 квітня 2017 року (справа №442/8157/15-ц).

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховною Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).

Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт утримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частин другої-п`ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилання позивача за первісним позовом на порушення вимог закону про обов`язкове нотаріальне посвідчення договору позики в обґрунтування своїх вимог щодо визнання правочину недійсним є неприйнятними, оскільки боргова розписка (як і договір позики) не відноситься до видів договорів, що підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Тобто нотаріальне посвідчення угоди по розписці - справа суто добровільна.

За викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд виходить з такого.

Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, 04.07.2020р. ОСОБА_2 надала грошову позику ОСОБА_1 у розмірі 500 000,00 грн. на власні потреби, з терміном повернення до 31.12.2020р., про що боржником власноруч складено розписку.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Також судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на звороті розписки містяться відмітки про повернення частини грошових коштів, позичених у ОСОБА_2 .

Так, 28.12.2020р. ОСОБА_1 повернув 10 000,00 грн., про що остання зробила відповідний запис та засвідчила його підписом.

04.01.2021р. ОСОБА_1 повернув 10 000,00 грн., про що остання також зробила відповідний запис та засвідчила його підписом (а.с. 3 зворот).

Факт повернення ОСОБА_1 20 000,00 грн. в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 не заперечувався, про що остання зазначила у зустрічній позовній заяві.

При цьому, у поданому зустрічному позові ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 грн.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 20 000,00 грн., боргове зобов`язання останнього має бути зменшено на суму повернутих грошових коштів (500 000 – 20 000 = 480 000 грн.). Отже, відповідач має повернути позивачці суму боргу у розмірі 480 000,00 грн.

За викладеного, позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню, на суму у розмірі 480 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати.

ОСОБА_2 при зверненні до суду із зустрічною позовної заявою сплатила судовий збір у розмірі 4800 грн., що дорівнює 1% від 480 000 грн. Сплачена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Однак, оскільки ОСОБА_2 заявила позовні вимоги у розмірі 500 000,00 грн., остання має доплатити судовий збір у розмірі 200 грн. на користь держави (1% від ціни позову у розмірі 500 000,00 грн. складає 5000 грн., проте ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 4 800,00 грн.).

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним не сплатив судовий збір за заявлену вимогу немайнового характеру у розмірі 908 грн., з урахуванням відмови у задоволенні позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню з останнього на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. на користь держави.

Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошові кошти у сумі 480 000,00 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати по справі у розмірі 4 800,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати по справі у розмірі 200,00 грн. на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 05 травня 2021 року.

Суддя                 Наумова О.С.